В останні десятиліття XX століття демократія була на підйомі. СРСР розпався, нацизм став вже старим кошмаром, а країни на кожному континенті рухалися в напрямку вільних виборів і верховенства закону. Все людство нарешті визнало незрівнянні переваги принципів демократичної свободи й рівності. Принаймні, багато оглядачів тоді так вважали.
Озираючись на ті події зараз, можна сказати, що причини для демократичного імпульсу в ті важкі дні були складнішими, пише
Wall Street Journal.
Значною мірою демократія була приваблива не своїми ідеями, а економічним успіхом. Адже найбільш заможні країни світу були демократичними. І решта світу теж хотіла приєднатися до них. Сьогодні глобальне багатство переходить в руки авторитарної частини світу. І не зрозуміло, як демократія без матеріальної переваги збирається виграти це змагання.
З 1890-х років США, Велика Британія і невелика жменька інших демократичних країн домінували у світовій економіці. Ще в 1995 році 96% людей, які жили в країнах з ВВП на душу населення вище 20 тисяч доларів, були громадянами ліберального світу. За виключенням деяких олігархів, які сиділи на шиях репресованих суспільств у стані стагнації, лише демократи мали реальний вплив у світі.
Сьогодні ж все змінилося. Оцінки МВФ свідчать про те, що приблизно за 5 років загальний ВВП країн, які Freedom House вважає «невільними», буде переважати над ВВП Заходу. Таким чином, сумарний розмір економіки США, Німеччини, Франції і Японії буде меншим, ніж автократичних Китаю, Росії, Туреччини й Саудівської Аравії.
Якщо Захід хоче успішно орієнтуватися в новому світі, йому варто зрозуміти, як ситуація так швидко змінилася з підйому демократії на авторитарний реванш. Частково пояснення криється в тому, що у великих країнах відбувся демонтаж демократій завдяки таким автократам як Володимир Путін у Росії й Раджеп Таїп Ердоган у Туреччині. Якщо Бразилія, Індія і Південно-Африканська Республіка підуть тим же шляхом у найближчі роки, сила автократичних правителів буде зростати.
Але ще важливішим фактором став підйом авторитарного капіталізму. Перед початком XXI -го століття диктатури, які досягли відносно високого доходу на душу населення або припинили економічно зростати, як СРСР, або стали демократичними, як військові режими в Азії, Латинській Америці й Південній Європі. Країни, такі як Сінгапур, які продовжують зростати без встановлення справжньої демократії, стали виключенням, яке доводить правило.
Ці обмеження досі стосуються автократичних режимів на зразок КНДР і Венесуели, де зберігається державний контроль над економікою. Але значна кількість країн навчилася поєднувати диктатуру з інститутами, лояльними до ринку. Це дозволило їм економічно зростати швидше тих, хто пішов шляхом демократичних перетворень.
Сьогодні 376 мільйонів людей живуть в абсолютно невільних країнах. Серед таких видання називає Росію, Казахстан і країни Перської затоки. І у вимірі порівняння купівельної спроможності їхні доходи на душу населення перевищують 20 тисяч доларів. У прибережних регіонах Китаю середній дохід у великих містах досяг 35 тисяч. За оцінками МВФ, всі регіони Китаю перетнуть межу показника ВВП на душу населення у 20 тисяч доларів вже наступного року. А отже 1,8 мільярда людей у світі будуть жити з високими доходами, але при авторитарних режимах.
Ця зміна буде мати серйозні наслідки для майбутнього демократії. Востаннє демократичний світ зіштовхувався з серйозним викликом для своєї економічної й технологічної переваги після того, як СРСР запустив перший супутник в космос у 1957 році. Після повоєнної відбудови й за рахунок створення семи васальних держав у Східній Європі, радянський блок, чия економіка складала лише п’яту частину американської в 1945 році, зросла до майже половини від економіки США в 1958-му. Тоді економіст і Нобелівський лауреат Пол Самюельсон прогнозував, що ВВП СРСР стане більшим, ніж американський до 1984 року. Звісно, цього не сталося. До 1969 року американський прапор з’явився на Місяці, а економічне зростання США знову пішло у значний відрив від радянського. Стандарти життя комуністичного світу так і не досягли західного рівня.
Сьогодні ж, однак, менше причин вірити у неминучий тріумф демократії. В 1957 році США і їхні демократичні союзники в Європі, а також Японія разом володіли двома третинами глобальної економіки. І це втричі більше, ніж весь Східний блок з Китаєм разом взяті. Перший штучний супутник СРСР, звісно, змусив американців нервувати. Але Захід все одно мав економічне домінування. Реальним питанням було те, чи має він політичну волю перетворити свою матеріальну силу в геополітичну гегемонію.
У 2019-му ж жодна політична воля не перекреслить той факт, що західні демократії володіють трохи більше ніж третиною світової економіки. Зважаючи на радикальні зміни у глобальній популяції й продуктивності, які відбулися впродовж останніх десятиліть, було б наївно чекати, що Північна Америка і Західна Європа відновлять свою перевагу у найближчий час.
Хто буде правити світом у XXI столітті: демократія чи диктатура, — значною мірою визначать деякі країни, які ще не вирішили, до якого табору приєднатися. Якщо такі країни, як Індія, Нігерія й Індонезія зможуть збудувати стабільні й впливові демократії, принципи свободи й рівності отримають шанс зберегти й розширити свій вплив на найближчі десятиліття. Але якщо вони перейдуть в табір автократів і при цьому стануть багатшими, демократам доведеться пройти через важкі часи.
Як доводить історія XX століття, свобода смакує солодше, якщо вона здається шляхом до процвітання.
