Фантазії про те, що екзильні політики в'їдуть в "бєлокамєнную" на білих конях майбутніх правителів, хай не тішать їхнє самолюбство і не живлять безпідставних амбіцій
Не знаю, як вам, але мені все частіше й частіше почали потрапляти на очі інтерв'ю чи коментарі представників російської опозиції, які, сидячи за кордоном (ну, не в Росії ж, зі зрозумілих причин), розповідають, яку країну вони будуватимуть. Особливо оживилися "русскіє лібєрали" після успішного контрнаступу ЗСУ на Півдні, коли у політичних та військових колах заговорили про неуникне фіаско путінського режиму.
Це виглядає цинічно, як спроба тягати каштани з жарища чужими руками. Бо зрозуміло ж, що успіхи українського війська – це, даруйте, не парадний марш, а пекельна, нелюдська робота, і звісно ж – болісні втрати. Це – неймовірне напруження і військових, і тих, хто підтримує їх у тилу. Це, — зрештою, — випробування для мільйонів цивільних, позбавлених унаслідок ракетних ударів ерефії електрики, води, тепла.
І попри це, опоненти Путіна розповідають нам (бо часто публікуються в українських ЗМІ), якою "білосніжною та пухнастою" буде "другая Рассія", як вони порядкуватимуть там, де зараз владарює кремлівський відлюдник.
На мою думку, такі одкровення, по-перше, завчасні, а, по-друге, — за великим рахунком, — безпідставні. Бо ділити шкуру невбитого ведмедя (який доречний зворот, коли йдеться про путінську РФ), - справа якась несерйозна, я б сказав, легковажна і навіть зухвала.
Путін, попри невдачі та міжнародний ігнор, дипломатичні ляпаси й інтриги оточення, ще міцно тримається влади. Очевидно, це тимчасово, але хто гарантуватиме, що його урешті-решт не позбавлять посади й життя (бо чомусь інший варіант виглядає нереальним) пригожини чи сини Патрушева? Ми ж маємо вже прямий публічний заклик Дугіна принести "царя" у жертву. Але не заради того, аби спокутувати гріхи Росії, навпаки, заради подальшої її експансії та війни. Не важливо, яким уламком вчорашньої імперії заправлятимуть такі "путчисти", але навіть якщо їм удасться втримати Московію у кордонах "золотого кольца", там, швидше за все буде запроваджено найдикішу диктатуру. І в ній не буде місця для "вільної політичної конкуренції", ліберальних партій та схожої "інтелігентської блажі".
Ця "інтелігентська блажь" посилюється відсутністю порозуміння між самими "русскімі лібєралами", а внутрішньо видова боротьба – знано, — найжорстокіша. Гудков, до прикладу, може створювати якісь "екзильні протопарламенти", які, на його думку, відтак зможуть стати легітимними (цікаво, що і хто, на яких виборах ось так завиграшки легітимізує їх?). Навальний – у тюрмі, йому не до "парламентів", але в'язничний термін додає йому та його соратникам німб "святості". Попри це, "русскій лібєралізм" рано чи пізно спіткнеться на "українському питанні", і тут вже немає жодних ілюзій, як він реагуватиме на цей подразник. З позицій імперської пихи, — без сумніву.
Російська опозиція має, у першу чергу, позбутися наївних ілюзій, що вона гратиме першу скрипку у розгромленій Україною та міжнародною антипутінською коаліцією країні. Вона має бути готовою, як і всі росіяни, до прийняття відповідальності за те, що Росією упродовж двадцяти років правив сірий підполковник КГБ і його кліка. Вона має визнати, що не зробила й малої дещиці для того, аби завадити Путіну робити з країною та її суспільством все, що заманеться. Ба більше, часто йшла на угодовські ("тактичні" з її погляду) кроки, у кращі роки легітимізувала режим присутністю у держдумі, була здатною максимально на якісь "бєлиє лєнточки", а не принциповий спротив тиранії. Я вже цитував Романа Кечура про ефективність "русскіх лібєралов": "Російські ліберали – це ті, хто вміли добре продавати свою ліберальність. То як російські іміджмейкери – вони професіонали єдино в тому, що вміють добре продавати свій власний імідж".
"Русскіє лібєрали" мають готувати й себе, і країну до перспективи демонтажу імперії, її депутінізації, денуклеаризації, демілітаризації. До багаторічних виплат репарацій і контрибуцій Україні, а відтак і Грузії, незалежній Ічкерії. І розуміти, що їхня роль у цих процесах буде мінімальною. Як у постнацистській Німеччині. Вологі мрії про те, що вони в'їдуть в "бєлокамєнную" на білих конях майбутніх правителів, хай не тішать їхнє самолюбство і не живлять безпідставних амбіцій.
