Внаслідок Голодомору померло 13% від загальної чисельності населення України, демографічні наслідки геноциду відчутні і донині28 листопада 2020 року в Україні відзначається День пам'яті жертв голодоморів.
Аналіз проведений Інститутом демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи НАН України з метою гідного вшанування пам'яті жертв вчиненого комуністичним режимом геноциду.
Голод 1932-1934 років
Дослідження показало, що Україна зазнала значних людських втрат внаслідок голоду протягом трьох років. Втрати через надсмертність, тобто через перевищення смертності її природного рівня, в Україні внаслідок голоду у 1932–1934 рр. становлять 3,9 млн осіб. Із загальної кількості втрат 93% припадає на сільських жителів.
Із 3,9 млн осіб, померлих внаслідок голоду, 1,7 млн (43,5 %) – діти віком 0–14 років. Внаслідок Голодомору передчасно померла кожна сьома дитина, а на селі – кожна шоста. У підсумку за 1932–1934 роки від голоду померло 13% від загальної чисельності населення України.
У містах втрати становлять майже 0,3 млн (або 4%) населення, у сільській місцевості – 3,6 млн (або 16%), тобто серед селян кожен шостий був приречений на смерть від голоду. Характерною особливістю є надзвичайно висока концентрація втрат населення у часі: 90% втрат прийшлося на 1933 рік.
У дослідженні йдеться, що найбільш смертоносним був період з березня по серпень 1933 року, на ці шість місяців припадає 88% від усіх втрат через надсмертність у 1932–1934 рр.
Загалом, у 1932–1937 роках Україна складалася з восьми регіонів: Вінницька, Дніпропетровська, Донецька, Київська, Одеська, Харківська, Чернігівська області та Молдавська АРСР. Результати дослідження виявили, що найбільших втрат зазнали Київська та Харківська області (у межах тогочасного поділу), у яких втрати в 1932–1934 рр. сягають 19–20% загальної чисельності населення.
Далі за рівнем втрат йдуть Вінницька, Дніпропетровська, Одеська області та Молдавська АРСР (від 10 до 13%). Найнижчі втрати були у Чернігівській та Донецькій областях – 5–9%. Про справжній вимір наслідків голодного лихоліття свідчить той вражаючий факт, що очікувана тривалість життя при народженні у 1933 році впала до небачено низького рівня.
Якщо у 1928 році, у якому зафіксовані найвищі показники для періоду 1920-х років, середня очікувана тривалість життя чоловіків становила 44,4 роки, то в 1933 році вона скоротилась до 5,0 років. Середня очікувана тривалість життя жінок скоротилась з 48,5 років у 1928 році до 8,0 років у 1933 році.
Серед республік СРСР Україна посідала перше місце за абсолютними обсягами втрат через надсмертність, Щодо втрат ненародженими, то у 1932–1934 рр. Україна через Голодомор недорахувалась 600 тис. немовлят.
[size="5"]
Аналіз Голоду 1921–1923 років[/size]
Проведений соціологами аналіз показав, що внаслідок голоду 1921–1923 років Україна також зазнала значних демографічних втрат.
Зокрема, втрати через надсмертність становлять 0,9 млн осіб. Із загальної кількості втрат 88% припадає на сільських жителів. Із 935,8 тис. осіб, померлих внаслідок голоду, 40 % становили діти віком 0–14 років. У містах втрати становлять 114,1 тис. осіб, у сільській місцевості – 821,7 тис. (12 та 88 % відповідно).
У відносному вимірі втрати у містах були виявились доволі високими (9,6 на 1000 населення), однак у сільській місцевості – ще на чверть вищими (12,0 на 1000 населення). Розподіл втрат за роками засвідчив хвилеподібність перебігу голоду: наростання голоду (1921 р.), піковий період (1922) та згасання (1923).
По роках втрати розподілилися таким чином: 31,5, 54,4 та 14,1 % відповідно. Втрати у період 1921–1923 років є результатом кумулятивного впливу двох чинників: епідемій (433,4 тис. осіб або 46,3 %) та голоду як такого (502,5 тис. осіб або 53,7 %).
Проте ці чинники є взаємопов’язаними, тому і формують разом загальну кількість втрат. У підсумку за 1921–1923 рр. внаслідок голоду померло біля 4% від загальної чисельності населення України на початок голоду. Втрати ненародженими (дефіцит народжень) внаслідок голоду 1921–1923 рр. в Україні становили 1029 тис.
[size="5"]
Голод 1946–1947 років[/size]
Проведений демографічний аналіз засвідчив, що відразу після закінчення Другої світової війни Україна зазнала ще значних втрат внаслідок голоду 1946 –1947 рр. Втрати через надсмертність становили 0,7 млн осіб, причому 21 % це діти у віці 0–14 років. Втрати ненародженими (дефіцит народжень) внаслідок голоду 1946– 1947 рр. в Україні становили 0,2 млн.
Оцінку демографічних втрат виконано у межах адміністративно- територіального поділу України, який існував на той час.
Пік Голодомору припав на весну 1933 року. За даними дослідників, демографічні наслідки Голодомору відчутні і донині, якби не було голоду в 1932-1934 роках, чисельність населення в Україні зараз була б більшою приблизно на 9 млн осіб. За даними опитування 2018 року, 80% українців вважають Голодомор геноцидом українського народу.
У жовтні 2018 року Сенат США підтримав резолюцію з визнанням Голодомору геноцидом українського народу.
