У 2013-му році Президент Віктор Янукович вирішив "развернути" країну з напрямку "ЄС-НАТО" до напрямку "Росія-ТС". Наслідки бачимо...
Зараз, на початку передвиборчої лихоманки, чимало дискусій точиться навколо питання "чи можливий разворот?", "чи може обійняти президентське крісло про-російський кандидат?".
Почну, як кажуть, з дефініцій. Отже, що таке, на мою думку, "про-російський кандидат".
Абсолютно зрузуміло, що сьогодні кандидат "в лаптях и с балалайкой" не має жодних шансів перемогти: і голосів не вистачить, і народ не стерпить. Тож, коли мова іде про "про-російського кандидата", варто розуміти, що ця людина має відстоювати і захищати, перед усім, інтереси Росії, а не показово вихваляти Путіна чи рвати на собі сорочку в пориві "братньої любові" до Москви.
В чому полягають стратегічні інтереси Росії що до нашої країни?
Про це неодноразово заявляв і Президент РФ Путін, і Міністр закордонних спроав Росії Лавров:
- ніякого НАТО
- ніякого ЄС.
Не буду переказувати російські тези про "неприпустимість входження України в НАТО", про "розгортання системи ПРО в Україні", про "значне скорочення часу польоту ракти до Москви" і таке інше - ви це, мабуть, багаторазово чули й самі.
До того ж, саме російські стартегічні інтереси відстоює і позиція про "особливий статус Донбасу", яку багаторазово висловлювали російські політики: Донбас має ввійти до складу України за умови права вето на зовнішньо-економічні (вступ до ЄС) да на зовнішньо-політичні (вступ до НАТО) ініціативи центральної влади.
Що ж таке "інтеграція до ЄС" та "вступ до НАТО"?
Багато хто вважає, що достатньо прийняти якийсь Закон чи зміни в Конституції, проголосивши відповідний курс розвитку, і все, справа зроблена - ми вже "ніколи назад". Величезна помилка!
Процес інтерації до ЄС (як і процес вступу до НАТО) - це ціла низка змін в діючому законодавстві, в підзаконних нормативних актах, в свідомості суспільства. Свідомість полягає не в тому, аби завозити "євробляхи", а в тому, аби розуміти: Закон - перш за все. Якщо Закон не подобається - треба домогатись його змін, а не порушувати. Якщо Закон порушений - має бути покарання. Це стосується всіх норм нашого буття і кожного з нас - від Президента до прибиральниці. Чи готові ми всі до цього? Ой, маю сумніви...
Існує низка планів конкретних дій/змін, які має здійснити наша держава на шляху до євро-інтеграції, так само, як і на шляху до вступу до НАТО. Підкреслюю: не загальних гасел "ІДЕМО В НАТО", а конкретних кроків! В цих планах чітко виписаний алгоритм дій як з боку Верховної Ради (зміни до Законодавства), так і з боку Уряду (зміни до підзаконних Актів). Ці конкретні плани передбачають нудну і кропітку роботу, а не політичної шелухи. І, як член відповідної Комісії, можу стверджувати: ми системно рухаємось, згідно цих планів! Так, не такими темпами, як міен б хотілось, але реально рухаємось! Нещодавні оцінки, надані Україні з боку наших пратнерів що до дій, згідно затверджених планів, позитивні.
В кінці 2018-го року Український центр європейської політики оприлюднив звіт результатів моніторингу темпів виконання Україною тих завдань, які стоять перед нами на шляху до інтеграції. Темпи виконання вимог Угоди зросли вдівчі!
"Протягом 2018 року Україна мала наблизити своє законодавство до законодавства ЄС у шести секторах: транспорт, соціальна політика, технічні бар'єри в торгівлі, підприємницька діяльність та торгівля послугами, довкілля та діяльність компаній.
Натомість у низці секторів прогрес виконання за останній рік взагалі відсутній. Серед них: транспорт, соціальна політика, заснування підприємницької діяльності, торгівля послугами та електронна торгівля та діяльність компаній.
Це означає, що в цих секторах або не розроблено жодного нормативно-правового акта, або розроблені лише проекти таких актів, або ухвалено закони, які потребують розробки та прийняття вторинного законодавства. При цьому в попередні роки певні кроки у цих секторах були здійснені, та з якоїсь причини їх покинули напризволяще.
Розроблені проекти актів часто не повною мірою відповідають європейському законодавству та практиці їх застосування (зокрема, з причини трактування окремими державними органами норм актів ЄС на власний розсуд, вибіркове застосування ними цих норм, небажання втрачати повноваження тощо)."
Це - уривок статті "Непомітна асоціація: як Україна виконує Угоду з ЄС" видання "Європейська правда".
Перебуваючи всередині процесу, я чудово знаю, яку надважливу роль в ньому відіграє особистість. Я вважаю величезним успіхом той факт, що зараз цим складним питанням займається Іванна Климпуш-Цинцадзе і мені чудово зрозуміло, ЯК все може змінитись, якщо процес інтеграції очолить людина з іншими поглядами і іншими завданнями.
Але, зараз мова не про це.
Коли я чую бравурні доповіді "ніколи знову ми не звернемо", я чудово розумію всю хибність таких популістичних гасел. Адже, аби для того, щоб знову країну "розвернтуи", зовсім не потрібно проголосити "навеки с Россией"! Достатньо тихо, без фанфар, пригальмувати здійснення тих конкретних змін, які від нас потребують наші пратнери. Красивих причин політики можуть знайти дуже багато: від "зараз надскладна ситуація в країні", до "нам потрібно провести внутрішню ревізію і перепочити"... На фоні "Восточно-Европейской Швейцарии" Медведчука-Рабіновича це все буде виглядати цілком логічним і патріотичним.
Я відверто був шокований ідеєю, яку озвучив колишній заступник Начальника Генерального штабу Ігор Романенко, запропонувавши, фактично, обміняти "звільнення Донбасу" на відтермінування північно-атлантичної інтеграції України на десять років. Тобто, ми обіцяємо в найближчі десять років не робити нічого задля вступу до НАТО, а, в обмін на це, Путін звільнить і поверне нам окупований Донбас... Суцільна суміш дитячого інфантилізму від досвідченої людини.
По-перше, пан Романенко жодним словом не згадав про Автономну республіку Крим. По-друге, з якого дива Путін погодиться "повертати Добас" в обмін на порожні обіцянки? По-третє, десять років "бездіяльного нейтралітету" - це фактична відмова від європейського шляху розвитку! Зверніть увагу: пан Романенко не каже про відмову від євро-атлантичного курсу розвитку! Він каже лише про "перерву" на 10 років...
Ідею пана Романенко я навів лише як приклад того, як під загальними гаслами "ІДЕМО В НАТО", "БІЖИМО В ЄС" нас можуть тихо завернути в протилежному напрямку.
Окрім таких показових закликів до "перерви", може бути задіяний механізм тихого саботажу, яким наші політики і урядовці володіють досконало. Без жодних гучних заяв і політичних гасел. Виключно за "об"єктивних обставин" відповідні рішення можуть не прийматись роками, а то й десятиліттями. Замість 10 пунктів плану буде виконуватись один-два, нам будуть розповідати про "неймовірні труднощі і неготовність", у Верховній Раді буде дефіцит голосів, заклики наших партнерів будуть просто замовчуватись і не висвітлюватись в ЗМІ. Натомість, нам почнуть розповідати про надважливість розвитку "добросусідських відносин з братнім народом", про "вкрай важливий для Україні розвиток економічних стосунків з Росією, які ми не можемо ігнорувати", про "дешевий газ" і багато чого іншого. Ми і не второпаємо, як за два-три роки РЕАЛЬНО (а не віртуально) змінимо шлях розвитку нашої країни. Цивілізаційно змінимо!
Мене, наприклад, дуже насторожила розповідь Віктора Ющенка про те, як вела себе пані Юлія Тимошенко, свого часу, у вирішенні питання розбудови власної помісної української православної церкви...
Отже, я переконаний: загроза развороту в бік Росії є, і вона абсолюто реальна! Недооцінювати рівень такої загрози - дуже недалекоглядно!
