Російський народ невиліковно хворий на імперіалізм. Саме цю хронічну хворобу росіян використовують Путін і його подільники для реалізації своїх шовіністично-імперських амбіцій.Московська орда майже ніколи не вступала в бій з сильним супротивником чи тим, хто міг відразу ж дати відсіч агресору, як маленька Фінляндія.
Путін геополітичний торгівець розрухою, біллю і смертю. При цьому він все це робить посміхаючись з телеекранів.
Можливо Кремль і не бажає ізолювати Російську Федерацію. Але він з усіх сил прагне повернутися до формули, описаної англійським філософом Ісайєю Берліном в 1946 році: «Вона (Росія) готова брати участь у міжнародних відносинах, але при цьому хоче, щоб інші країни її справами не цікавилися. Іншими словами, прагне відокремити себе від решти світу, при цьому не ізолюючись від нього». Так що, Росія повернулася до міжнародних «стандартів» СРСР, який завжди жив за цією формулою?
В той час, коли позиції Путіна стають все більш слабкими, він активніше шукає конфліктів і зовнішніх ворогів, як один із способів зберегти свій режим.
Але найгіршим є те, що Путін хоче зруйнувати світ, такий, яким ми його знаємо. Це дії агресивної і небезпечної людини, що розпочала війну в Україні для того, щоб за будь-яку ціну утриматися при владі.
І було б дуже спрощено приписувати політичний «успіх» Путіна по зомбуванню росіян лише схваленням «німих людей». Можливо, насправді популярність кремлівського фюрера спирається на щось більше, ніж просто колективне оглуплення російської нації.
Історія хвороби – це не тільки той виклик, який кинув Путін демократичному світу, вправно зігравши на імперських шовіністичних амбіціях своїх співвітчизників.
Він кинув виклик російській історії та ідентичності, намагаючись вживити в мізки росіян бажане для них розуміння того, як вони бачать себе і месіанську роль Росії в світі.
Але ця месіанська роль ввела Російську Федерацію в штопор системної кризи. Тому попереду у путінського режиму немає перспектив, він приречений.
Інше питання, що ця криза може бути вирішена по-різному. І різні політично-силові угрупування, що потраплять в найбільш сприятливі для себе умови після обвалу Росії, здатні, після перемоги в неминучій боротьбі з такими ж угрупуваннями, повести нову систему по різних напрямках розвитку.
Після краху путінського режиму Росія може піти шляхом фашистської диктатури, може створити буржуазно-парламентську демократію, може вийти на соціал-демократичний шлях розвитку, або її візьме під свій контроль військова хунта.
Проте, варіантів збереження режиму вже немає – крах путінізму об’єктивний. Ніколи ще кримінальна мафія не могла створити стійкої держави, вона здатна тільки пожирати існуюче.
Але чи може бути путінська диктатура кращою за постпутінську анархію? Тому чи не варто вже зараз проаналізувати наперед можливі сценарії розвитку подій в постпутінській Росії? Адже досвід розвалу Російської імперії 100 років тому вчить, що подібний розпад може призвести до громадянської війни з мільйонними жертвами.
Путін, як і всі його колеги-диктатори, звичайно дуже поганий хлопець, але поки що йому вдається утримувати кришку на котлі кипіння народного невдоволення.
Чим може обернутися для сусідніх держав розпад Путінської імперії? Чи готові сьогодні Україна і її європейські сусіди прийняти і розмітити мільйони російських біженців, після того, як Росія почне розпадатися? Ці питання є дуже важливими.
Оскільки мирні варіанти «розпаювання» Російської Федерації можливі лише у тому разі, коли московські еліти узгодять порядок виходу суб’єктів федерації з формально федеративної держави. Яка насправді ніякою федерацією не є і ніколи не була. А до цього в Кремлі ще явно неготові.
По суті, путінська Росія – це дрімуче середньовіччя з абсолютною монархією в особливо збоченій формі. До того ж, в РФ зруйновано повноцінне функціонування інститутів держави, ліквідований поділ повноважень гілок влади і зметена незалежність державних інституцій.
Аналогічно до того, якщо б в машині (яка колись хоч якось, але все ж їздила), демонтувати колеса, кермо, фари та іншу технічну начинку, приробити дерев’яні колеса і запрягти в неї трійку коней. Проте, це вже буде не автомобіль (держава), а трійка (недодержава Русь-трійка), керована шизофренічним ямщиком з КГБ.
Хоча в дійсності імперська російська система увійшла у в кризу ще 28 років тому. З 1991 вона стрімко руйнувалася і трансформувалася, потім падіння сповільнилося (майже зупинилося) завдяки сприятливим зовнішнім факторам у вигляді різкого подорожчання світової ціни на нафту і газ.
Зараз знову імперія увійшла в штопор кризи, оскільки немає ідеї розвитку яка б тримала разом таку величезну країну, куди силою були зігнані раніше сотні поневолених народів.
Після розвалу СРСР пострадянському істеблішменту вдалося, через ряд структурних трансформацій, утворити нову систему, котру умовно можна визначити, як «mafia state».
Тільки ця система виявилася нестійкою і теж зжерла весь внутрішній ресурс. Тепер вже руйнується вона, і її руйнування призведе до нового розпаду, який стане фатальним для Російської Федерації.
Свого часу Росія проходила вже брежнєвський застій і андроповсько-устинівську авантюру вторгнення до Афганістану.
Здавалося б, у населення на підсвідомому рівні повинен був виробитися інстинкт до подібного роду речей, а у можновладців вистачати мудрості і розважливості не повторювати минулі помилки.
Та в Росії всі дуже швидко забули про минулі трагічні прорахунки і знову оскаженіло вимагають величі. Але коли Москва знову з захватом наступає на ті ж самі граблі, кінцевий результат буде цілком закономірним.
