Вважається аксіомою, що люди постійно прагнуть до кращого життя. Усі політичні ідеології, починаючи від американської та французької революцій, підкреслювали право на прагнення людини до щастя. У Декларації незалежності США 1776 року проголошується: «Ми вважаємо за самоочевидні істини, що всіх людей створено рівними; що Творець обдарував їх певними невідбірними правами, до яких належать життя, свобода і прагнення щастя». Навіть комуністична, фашистська та націонал-соціалістичні ідеології обіцяли щастя, принаймні, своїм адептам (іншим людям вони його, щонайменше, не обіцяли).
Але ідеологія (якщо точніше – ідеологічні практики та соціальна міфологія) сучасної Росії в цьому аспекті принципово відрізняється від усіх інших ідеологій саме тим, що тема щастя там практично не розвинута. А, наприклад, поняття «права і свободи людини» та «гідність» один із «стовпів» російської політичної міфології патріарх Руської православної церкви Кірил назвав «заимствованиями из западноевропейской философии». Натомість запропонував робити акцент на «вере, любви к отечеству, жертвенности, без которой вообще немыслима наша история. Она и наше благополучие построены в том числе на жертвах предыдущих поколений. На тех, кто погибал во время войны, защищая родину, на тех, кто трудился отчаянно в самых тяжелейших условиях, развивая экономику нашей страны, и ведь там тоже не обошлось без жертв… Как же не сказать о любви к отечеству, о верности, о долге, о жертвенности?».
Російський соціолог Олексій Левінсон, який намагався дослідити образ майбутнього в свідомості російських громадян, вимушений був констатувати, що образи «позитивного, світлого майбутнього» у них відсутні взагалі, замість цього представлені лише проєкції на майбутнє теперішнього стану. Він наводить такі типові відповіді на запитання соціологів:
— Как будет Россия жить (в будущем)?
— Как сейчас.
— А кто будет при власти?
— Кто-кто! Путин!
— А через 50 лет?
— (Спонтанный ответ): Путин!
— (Потом смущенный смех). Ну, такой, как Путин!
Австрійський та американський соціолог Альфред Шюц писав про «особливість повсякденної свідомості, що змушує нас вірити в непорушність існуючого порядку на підставі того, що «так було завжди» − люди переконані, що за ніччю настане ранок, вони поснідають, відведуть до школи дітей, а самі підуть на роботу, наприкінці дня повернуться додому, повечеряють і підуть спати, щоб завтра почати все по новому колу. Добре було б, якби люди вірили в незмінність лише тих речей і ситуацій, які їм подобаються. Але досить часто вони також переконані в тому, що незмінним залишиться і те, що їм не до вподоби – лише тому, що так було і раніше.
Ідеологія рашизму побудована на концепції «несправедливого і ворожого світу» − він таким був, є і буде. Як зазначав російський політолог, професор Вищої школи економіки Марк Урнов, «в роли носителя чего-то лучшего мы очень отличаемся от остальных ощущением, что находимся в кольце врагов, которые хотят нас сожрать». А якщо весь світ є несправедливим і ворожим, це є виправданням власної несправедливості і ворожості до оточуючих. Недаремно напад Росії на Україну виправдовувався тим, що «ще трохи, і Україна сама напала би на Росію». За межами Росії ця теза виглядає безглуздою, але для внутрішнього російського споживача тут все цілком логічно, виходячи із сформованої в Росії картини світу.
Концепція «негативного світу» передбачає також підміну головних моральних принципів. Росіян, наприклад, немає сенсу переконувати в тому, що їхня пропаганда говорить неправду − вони і самі це знають. Але справа в тому, що при цьому більшість переконана, що інакше бути не може і пропагандисти правильно роблять, що брешуть, оскільки, виходячи зі сформованої у них картини світу, така поведінка є найбільш раціональною.
І це стосується не лише політичної пропаганди. Як пише роcійський соціолог Олександр Мягков, «в последнее время в нашей стране отчетливо наметилась тенденция к снижению уровня честности людей в межличностном и социальном общении, а также в социологических опросах. Заметно выросла и степень нормативной поддержки лжи. Сегодня ложь и обман все чаще воспринимаются людьми как вполне нормальные и естественные (по меньшей мере, неизбежные) явления, а честность и правдивость не входят в число высоко ценимых нравственных качеств личности.…Весьма типичным для россиян является убеждение, что можно лгать и обманывать, оставаясь при этом честными людьми. Проведенные нами исследования показывают, что почти 64% опрошенных считают возможным солгать, чтобы оградить себя от назойливости и чрезмерного любопытства со стороны других людей, около 54% - чтобы сохранить в тайне свои мысли и планы, 34% – чтобы скрыть от окружающих собственные недостатки, ошибки и промахи, 11% респондентов стали бы, по собственным словам, лгать и обманывать, если бы им за это хорошо платили. Кроме того, почти каждый четвертый опрошенный (24%) выразил уверенность в том, что отвечать неискренно на вопросы социолога (в анкете или интервью) вполне допустимо и позволительно».
Якщо більшість росіян вважають припустимим самим брехати і обманювати, то вони не стануть обурюватися, якщо те ж саме робитиме політичне керівництво Росії, тим більше, якщо вони брешуть не своїм громадянам, а «зарубіжним партнерам».
Так само ті росіяни, які не вірять, що метою «спецоперації» в Україні були «защита России» чи «денацификация», під час соціологічних опитувань все одно переважно відповідають, що вірять цьому, тому що все це є складовою російської політичної культури.
Але при цьому більшість росіян не розуміють, яку вигоду чи блага їм особисто може принести «перемога» в Україні (і якраз про це вони все-таки говорять під час соціологічних опитувань). Тобто війна в Україні вплетена в загальну картину «негативної реальності» переконанням у тому, що «перемога» в ній пересічному росіянину нічого позитивного не дасть. А оскільки це так, то організація і консолідація дій сотень тисяч людей, без якої цю «перемогу» не можна досягнути, стає неможливою. Тому що не можна організувати і скоординувати дії великої маси людей, якщо вони не розуміють, навіщо їм ці дії потрібні. І провали російської військової стратегії зумовлені саме цим.
І така ситуація є цілком логічною. Адже якщо, згідно з російською світоглядною концепцією, реальність є «завідомо негативною», то що б носії цієї концепції не робили, вони повинні досягти негативного результату. Насамперед для себе.
