Ми звикли думати, що Путін упевнений — воюючи в довгу, він переможе. Проте економіку не обдуриш. Росія вже витрачає на війну половину зібраних податківРосійська економіка тріщить, але це ще не кінець
Частка витрат на війну в доходах російської казни у першому кварталі 2025 року становила 50,1%, а на кінець другого кварталу — 48,2%. Про це повідомляє The Moscow Times з посиланням на підрахунки наукового співробітника німецького Інституту проблем міжнародної безпеки Яніса Клюге. Науковець рахував на підставі даних системи "Електронний бюджет". Отже, у 2022 році військова машина Росії з’їла 24,4% податків, що надійшли до бюджету, наступного року вже 32,05%, 2024-го — 39,05%. Тепер — новий рекорд. За підрахунками Клюге, за січень–червень Кремль витратив за оборонними статтями 8,484 трлн рублів. Порівняно з тим же періодом минулого року витрати на армію та виробництво зброї зросли на 31%, а якщо порівнювати з першим роком війни — утричі. Таким чином, уперше з 2022 року, коли Росія вторгалася в Україну, на фінансування армії і зброї пішов кожний другий рубль, зібраний із платників податків до федеральної казни. Якщо Путін не зупиниться, війна потребуватиме ще більше грошей з федерального бюджету.
Підрахунки Клюге є важливими з двох причин. Перша: він знайшов цифри, які часто хитро вплетені у бюджетні статті, вони — не на поверхні. Що дає Кремлю можливість брехати про стійкість російської економіки. А друга причина — війна стає все важчим тягарем для пересічних росіян, адже збільшення витрат на армію автоматично зменшує їхній особистий добробут. Днями згадане видання повідомило про підготовку урядом РФ підвищення податків для малого бізнесу, щоб закрити дефіцит Соціального фонду та Фонду обов’язкового медичного страхування.
Це не єдині ознаки кризових явищ у російській економіці. За офіційними даними міністерства фінансів країни-терористки, дефіцит федерального бюджету за підсумками першого півріччя 2025 року становив 3,7 трлн рублів ($47 млрд) або 1,7% ВВП країни. Ця сума у шість разів більша, аніж у першому півріччі 2024 року (0,6 трлн рублів, або 0,3% ВВП). Лише за червень дефіцит бюджету зріс на 300 млрд рублів.
Важливим фактором прискорення кризових явищ стали ефективні атаки України на підприємства нафтової сфери противника. 25 серпня агентство Reuters підрахувало, що атаки України на 10 російських НПЗ порушили роботу щонайменше 17% потужностей російської нафтопереробної галузі. Близько двох десятків регіонів РФ зіткнулися з дефіцитом пального, бюджет додатково втратив від 15 до 25 млрд доларів, спостерігається зростання цін на пальне та прискорення і без того значної (близько 15%) інфляції. Макроекономічними наслідками стануть дефіцит бюджету та падіння ВВП. За прогнозами, падіння складе 2-2,5%. А 28 серпня командувач Сил безпілотних систем ЗСУ Роберт Бровді (Мадяр) уточнив підрахунки Reuters: з урахуванням останніх атак на Куйбишевський НПЗ в Самарській області та Афіпський НПЗ в Краснодарському краї РФ втратила вже 21% нафтопереробки.
На думку багатьох економістів, Росія зіткнулася зі стагфляцією, її мілітаризована економіка розвалюється. Як зазначає шведсько-американський економіст Андерс Ослунд для Project Syndicate, фінансові резерви Росії вичерпуються, доходи від енергетики скорочуються, а також спостерігається дедалі гостріша нестача робочої сили та імпортних технологій. Усе це пов'язано з війною та західними санкціями. "Покращення малоймовірне", — виносить вердикт Ослунд. Із його прогнозом погоджується навіть кремлівські аналітики. Вони попереджають, що на економіку путінської Росії наступного року очікує неминуча рецесія. Тож чи настав переломний момент і російська економіка почала валитися? А Україна успішними ударами добиватиме пораненого ворога. На жаль, не все так просто.
Придушити чи задушити. Два погляди на кінець Росії
Від початку повномасштабного вторгнення і донині існує два протилежних підходи до примусу Росії завершити війну. Перший підхід, назвемо його американським, як при Джо Байдену, так і при Дональду Трампу, полягає в тому, щоб не допускати серйозної ескалації з Кремлем. Хоча нинішній глава Білого дому і звинувачує попередника у слабкій позиції щодо Москви, сам чинить нічим не краще. Часто навіть гірше. Чого тільки варта зупинка постачання зброї Україні на початку березня. Вона тривала не довго, проте залишила по собі неприємний осад. Або зустріч Трампа з Путіним на Алясці, яка була настільки невдалою для президента США, що зараз через ЗМІ поширюють легенду буцімто Стів Віткофф дезінформував свого шефа про справжні наміри Путіна. Також Трамп пропонував російському диктатору пряники у вигляді взаємовигідної економічної співпраці, якщо той відступиться від намірів вести війну в Україні далі. І Байден, і тим більше Трамп не мали і не мають на меті добивати економіку Росії. Перший вів політику на послаблення російської економіки, але не прискорював процеси, другий узагалі хоче її врятувати від колапсу. Тому не дивує, що він відмовляється впроваджувати пекельні санкції.
Американські політики наче генетично ввібрали в себе ілюзію, що СРСР, а з 1991 року Росія мають існувати як велике імперське утворення, і коли там при владі відносно ліберальний цар, із ним можна домовитися. Є великий острах, що коли економічна катастрофа спричинить розвал цього утворення, відбудеться неконтрольоване розповсюдження ядерної зброї, якою нині володіє РФ. Можна пригадати, як США не поспішали визнавати незалежність колишніх республік СРСР. Як вливали мільярди в російську економіку у 1990-х.
Другий погляд, назвемо його європейським, у тому, щоб перетиснути Росію стійкістю та прискорити її економічне падіння санкціями і непохитною військовою допомогою Україні. Такою позиція Європи була не завжди, спочатку — схожою до американської і навіть поступливішою, однак вона зазнала серйозної корекції. Тягатися за економічною потужністю з Євросоюзом Росія нездатна, а переведення економіки на військові рейки у довготривалій перспективі прискорили кризові явища.
Лідери Євросоюзу також не хочуть розвалу Росії, бо як й американці, отруєні міфом про сотні ядерних валізок у руках неконтрольованих бандитських угрупувань, які захоплять владу на руїнах федерації, однак у нинішній ситуації це геополітичне утворення становить для Європи екзистенційний виклик. Тож вони схиляються до варіанту, що економічні потрясіння спроможні спричинити серйозні зміни у політичних елітах Росії.
Хоча надлом російської економіки очевидний і він посилюватиметься, не слід очікувати її швидкого падіння. Негативні явища намітилися з кінця минулого року, проте в Росії не зафіксовано ні протестів, ні спроб високопосадовців напоумити Путіна не тягнути країну у прірву. Гірше того, частині із них війна вигідна, оскільки під її прикриттям кілька сімей, наближених до диктатора, влаштували перерозподіл власності під назвою "націоналізація". Ці особи впевнені, що економіка не рухне, на певний час її міцності ще вистачить, а потім можна розіграти для Заходу якусь комедію на кшталт "перезавантаження" відносин. І Захід знову поведеться. Щоб цього не сталося, правильний шлях — чим швидше добивати гідру, поки вона слабшає з кожним місяцем.
