Для Верховної Ради роль керівника ОП була переважно не конструктивною, а деструктивною. Якщо на ньому щось і трималося, то це — розколи всередині парламенту та конфлікти між Радою і Банковою
Дивовижне одужання
Одразу після відставки Андрія Єрмака в Україні чарівним чином розсмокталася парламентська криза. 19 листопада депутати йшли на майже двотижневу перерву з гнітючим відчуттям, що далі так тривати не може. Виглядала цілком реальною перспектива подальшого загострення кризи: голосування за бюджет-2026 — провалиться, правляча більшість — розвалиться, після чого криза увійде в стадію формування нової коаліції, нового уряду, нового керівництва парламенту, перерозподілу посад в комітетах тощо. Але завдяки відставці Єрмака нічого цього не сталося.
Про зникнення кризи краще будь-яких слів сказало остаточне голосування за бюджет-2026. Проект, підготовлений урядом до другого читання, був підтриманий "в цілому з урахуванням пропозицій, викладених у висновку комітету з питань бюджету" 257 депутатами. Переважною більшістю підтримали проект "слуги народу" (193 з 229), обидва уламки ОПЗЖ: "Платформа за життя та мир" (16 з 21) та "Відновлення України" (11 з 17), а також групи "Довіра" (16 з 19) та "За майбутнє" (11 з 17). До них долучилися 9 з 22 позафракційних (зокрема, спікер Руслан Стефанчук і його перший заступник Олександр Корнієнко) та Таміла Ташева з "Голосу".
28 листопада у відеозверненні до українців, оголосивши про відставку Єрмака, Володимир Зеленський повідомив, що тепер "найголовніше — ухвалити бюджет 26 року, тобто спроможність нашої держави захищатися, забезпечувати оборону, забезпечувати всі соціальні виплати та необхідну стійкість". Тобто він прозоро натякнув, що розміняв Єрмака на прийняття бюджету.
Отже, Єрмака нема — і кризи нема. Зеленський, як виявляється, набагато краще, ніж Єрмак, вміє знаходити спільну мову з керівником фракції "слуг народу" Давидом Арахамією. Фракція вже не розвалюється, "слуги народу" вже не бунтують і майже одностайно голосують за бюджет. Звісно, хтось з хорошою пам’яттю може запитати, навіщо ж президент шість років спирався на людину, яка викликала дедалі більше відторгнення навіть у "слуг народу", не кажучи вже про інших депутатів. Але для Зеленського подібні питання — це дрібниця порівняно з тим, що тепер він може хизуватися (перед народом і перед західними партнерами) відновленням дієздатності парламенту і прийнятим бюджетом.
Фактор вчителів
Увечері 3 грудня Зеленський подякував парламентарям за голосування за державний бюджет на наступний рік і похвастався, що в цьому є його заслуга: "Сьогодні детально говорив із керівником фракції більшості та іншими представниками Верховної Ради України щодо закону про бюджет. Ключові речі дотримані. Дякую. Зокрема, усе, що стосується підвищення зарплат учителям у наступному році".
Це дуже цікава заява. Президент дякує депутатам за підвищення зарплат учителям. Його слова можна зрозуміти так, що він порозмовляв з представниками Верховної Ради, переконав їх, депутати дослухалися його думки і, всупереч своїм початковим намірам, підвищили зарплату вчителям.
Насправді все було навпаки. 22 жовтня, розглядаючи урядовий проект бюджету в першому читанні, депутати підтримали правки, внесені головою комітету з питань освіти, "слугою народу" Сергієм Бабаком і схвалені бюджетним комітетом. Зокрема, конституційною більшістю — 315 голосів — Верховна Рада підтримала поправку №3032: "Збільшити видатки за кодом 2211190 на 53.837.685 тис. грн". Код 2211190 — це "Освітня субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам". Ці витрати, майже 54 млрд грн, дозволили б підвищити зарплати вчителям до рівня трьох мінімальних зарплат.
Правка №3032 справді об’єднала депутатів. Жодного "проти" чи "утримався". Її підтримали 202 "слуги народу" — рекордна кількість за останні місяці.
Але уряд, готуючи бюджет до другого читання, брутально проігнорував позицію Верховної Ради. "Кабмін не включив ці правки до свого проєкту бюджету, обмежившись загальною ремаркою про можливість їх подальшого розгляду. Та чи маємо ми цей час на подальший розгляд, якщо молодь вже не хоче йти в професію, як і більшість педагогів із великим стажем, які вже змінюють роботу. Хто буде навчати наших дітей через рік чи два? Освіта не може чекати", — розпачливо повідомив Бабак 10 листопада.
Всім було ясно, що уряд тут несамостійний, рішення приймалося на Банковій. Раніше в подібних ситуаціях "слуги народу" плакали, але слухняно голосували. Однак цього разу депутати бачили, що Зеленський у слабкій позиції через Міндічгейт. 28 листопада президент був змушений звільнити керівника свого офісу через обшуки НАБУ. І депутати побачили слушну нагоду, щоб натиснути на президента і його уряд: не буде підвищення зарплат вчителям — не буде бюджету.
"Одне з найбільш складних для влади питань по бюджету (ну окрім дірки по фінансуванню армії) — це система оплати праці вчителям. Після того, як уряд проігнорував позицію депутатів (правку тоді проголосували конституційною більшістю), — виключалось десь голосів 50-60 на бюджет. Зараз терміново шукають компроміс, як вийти з ситуації — і від цього буде залежати доля бюджету", — повідомив уранці 3 грудня перший заступник голови фінансового комітету Ради Ярослав Железняк (фракція партії "Голос").
Зрештою бюджетний комітет і уряд повідомили, що компроміс знайдено. І це відкрило шлях до результативного голосування. "Кілька місяців запеклої боротьби. Пекельної. Але підвищення зарплат вчителям буде! Вважаю це нашою спільною перемогою. Щойно Верховна Рада проголосувала бюджет на 2026 рік в цілому, в якому закладені наші правки. За 257 голосів, — сповістив Бабак. — Особливо радію за молодих вчителів, які нарешті зможуть отримати відчутно вищу стартову зарплату".
Фактор Єрмака
Окрім фактору вчителів, зіграв і фактор Єрмака. Відомо, що в загальній конструкції системи влади Зеленського Єрмак був головним провідником президентської волі. Звідси й твердження, що "на ньому все трималося". Однак у Верховній Раді роль Єрмака була переважно не конструктивною, а деструктивною. Якщо на ньому щось і трималося, то це — розколи всередині парламенту та конфлікти між Радою і Банковою.
Причому стосунки були зіпсовані навіть всередині владної команди. "Українська правда" 1 грудня розповіла, що "протягом останніх двох тижнів" Зеленського переконували в необхідності звільнення Єрмака віце-прем’єр Михайло Федоров, міністр оборони Денис Шмигаль і спікер Верховної Ради Руслан Стефанчук.
Альтернативою було руйнування фракції "слуг народу". З одного боку, після Міндічгейту чимало депутатів погрожували вийти з фракції, якщо Єрмак збереже посаду. З іншого — на Банковій, за твердженням "Української правди", готували удар по голові фракції "слуг народу" Арахамії.
"Кілька днів міжнародних поїздок дали главі ОП час і місце, щоб запропонувати Зеленському "правильний" погляд на ситуацію, знайти "винуватців" зливу і показати гнів депутатів як "диверсію" заколотників зсередини команди. Головну роль такого "політичного диверсанта і зрадника" було відписано нікому іншому, як главі фракції "Слуга народу" Давиду Арахамії. Тому, коли 20 листопада депутати готувались зустрічатись із президентом, в ОП абсолютно серйозно мали намір вручати главі власної фракції підозру в держзраді, — розповіла УП 24 листопада. — Того дня Арахамія не отримав підозру, але, щоб збити його запал на зустрічі фракції з президентом, вистачило і самої готовності "Лідера" вдатися до такого волюнтаризму".
Відставка Єрмака, звісно, стала перемогою тих у владній команді, кого він дістав своїм нестримним бажанням монополізувати вплив на Зеленського. Звісно, вакууму впливу не буде. І голосування по бюджету — це ще й свідчення зростання впливу Арахамії. Разом з тим збільшилася політична вага Арахамії всередині фракції — за рахунок зменшення політичної ваги Зеленського. Певна частина фракції вже майже не зважає на Зеленського, але орієнтується на Арахамію.
Цікаву байку розповів 2 грудня Железняк: "Вчора на фракції Давид, в притаманній йому манері, випадково видав, здається, дуже важливу історію по коаліції. Відповідаючи на питання депутатів, він сказав, що дуже просить до кінця сесії (це 04/02/2026) не виходити з фракції та не складати мандат. І видав, що вже є заяви ряду народних депутатів зі "Слуг" як про вихід, так і взагалі складання мандату. На уточнююче запитання, чому саме "до лютого 2026", він привʼязав трек мирних перемовин і треба демонструвати єдність хоча б перед партнерами".
Найцікавіше тут те, що доля більшості, а отже, і уряду наразі в руках Арахамії. А не Зеленського. Він (разом з депутатами, які на нього орієнтуються) може відновити парламентську кризу будь-якої миті. Але найближчі два місяці він від цього утримається, бо сподівається на подальше зміцнення своїх позицій.
А загалом перерозподіл влади лише починається. Вплив Єрмака був всеосяжним, тож нинішній вакуум фізично не можна заповнити миттєво..
