Єдина сила, яка здатна стримати Путіна – це Сполучені Штати і Трамп. Путін це знає, а тому намагається, використовуючи усі свої можливості і певні особливості його характеру, щоб заохотити його до фантастичних мега угод, майстром укладання яких вважає себе Трамп.
Мабуть, та пропозиція, яку Путін запропонував Трампу настільки вразила його, що все інше на цьому фоні майже втратило для нього інтерес. Видно, що Трамп зачарований Путіним. А що Путін? Не можна сказати, що він так трепетно ставиться до Трампа, як він до нього.
Але, Трамп шоумен. Він добре засвоїв усі принади шоу-бізнесу і тепер намагається значну частину державної роботи перетворювати у щоденне шоу. Ми точно не знаємо який дійсний характер стосунків Трампа і Путіна. Але, можна з великою впевненістю стверджувати, що "дуель" між Трампом і Путіним буде визначальним фактором у світовій політиці, від якої багато у чому буде залежати - чи вдасться зберегти мир на планеті, чи нас чекає глобальна катастрофа. А може це і звичайна гра Трампа з Путіним, а Путін помилково думає, що вже Трамп у нього в кишені і що він так майстерно обвів його навколо пальця. Рано радується.
Давайте спробуємо порозмірковувати.
Багато хто вже звик до того, що в кінці року обовʼязково зʼявлявся Путін і розповідав про грандіозні успіхи Росії, а саме головне, він декілька годин займався самопіаром на центральних каналах телебачення. Тобто, ця передача була важливою частиною пропагандистської компанії по обдурюванню населення РФ.
В грудні 2023 року пряму лінію і пресконференцію, які виходили з 2001 року обʼєднали в єдиний формат "Підсумки року", які давно стали обов'язковим форматом, який дозволяє Путіну продемонструвати суспільству, що він, як і раніше, контролює ситуацію в країні. Однак, цього разу до цільової аудиторії традиційного виступу додали ще одного, особливого глядача — президента США Дональда Трампа.
В останні місяці Путін використовує чи не кожну свою публічну появу для заочного діалогу з американським колегою, якого прагне переконати у невразливості своїх позицій у війні з Україною. Цьогорічний багатогодинний сеанс відповідей на запитання не став винятком.
Але, ми не будемо зараз аналізувати чотири з половиною години виступу Путіна. Все було як завжди. Єдине що, можливо, дуже істотно відрізняло його виступ в минулому році – це надзвичайна впевненість, переконаність у непогрішимості усіх своїх ганебних дій і сподівання на успіх.
Звідки у нього зʼявилась така впевненість? Хто вселив в нього такий оптимізм?
Це і багато іншого, пропоную зʼясувати.
Для Путіна увесь 2025 рік, був відповідальним і таким, який міг відкрити для нього великі і обнадійливі перспективи – нарешті переможно завершити війну з непокірною Україною і реально приступити до реалізації головної його мрії усього життя – відновити російську імперію у всій її могутності від океану до океану.
Путін дочекався свого зіркового часу – у Білий дім знову повернувся Дональд Трамп. Це відкрило, як він вважає, можливість реалізувати усі свої плани і сподівання. Путін вже не може дочекатись, коли займе таке омріяне місце на імператорському троні.
Розпочавши, "швидку війну" з Україною, де, як його переконали переважна більшість українців сплять і бачать його – Путіна, своїм правителем, несподівано його "друга армія" з ганьбою програла цю швидку війну. На бік України стали Сполучені Штати і їх президент Джо Байден і майже уся європейська спільнота. Це було для Путіна великою несподіванкою і могло зруйнувати усі його плани.
Нарешті, Путін отримав гарну новину, яка могла кардинально вплинути на його майбутнє.
Дональд Трамп став знову президентом США. Не будемо повторювати припущення багатьох експертів чи аналізів, про давні і особливі його стосунки з Дональдом Трампом. Колись дізнаємось. Але, давайте згадаємо одне мудре українське прислівʼя – "Диму без вогню не буває" — що означає, що будь-які чутки, підозри чи проблеми завжди є реальною причиною або підґрунтям, тобто не виникають негативні наслідки на порожньому місці. Саме тому, протягом останнього року боротьба за вплив на політику Дональда Трампа між Путіним та лідерами Європи досягла критичної фази. До грудня 2025 року склалася ситуація, в якій Кремль зміг досягти низки тактичних успіхів, використовуючи розбіжності всередині західного блоку і підривну діяльність путінської агентури.
Безумовно, ключовою подією став саміт в Анкоріджі на Алясці 15 серпня 2025 року, де Путін та Трамп провели перші за довгий час повномасштабні переговори. Це був великий подарунок Трампа Путіну, завдяки якому закінчилася міжнародна ізоляція Путіна і відновилися міжнародні контакти з агресором. Протягом року президенти підтримували регулярний контакт, включаючи серію телефонних дзвінків (у березні, травні, червні, липні, серпні та жовтні). Це так би мовити офіційні канали, але не можна виключати, що у Путіна є спеціальний таємний канал спілкування з Трампом. Нова Стратегія національної безпеки Трампа (2025) зображує Європу як регіон, що знаходиться на межі занепаду, та критикує ЄС за "підрив суверенітету" націй. Путін успішно експлуатує цей наратив, наголошуючи на несамостійності європейських лідерів.
У декого обґрунтовано виникли підозри, що ця Стратегія була якщо і не підготовлена безпосередньо в Кремлі, то обовʼязково узгоджено з Путіним.
Путін увесь цей час через свою агентуру намагається максимально дискредитувати європейських лідерів і їх підтримку України. Росія активно просуває ідею, що участь європейських столиць у переговорах щодо України "завдає шкоди перспективам світу". У грудні 2025 року Путін заявив, що "м'яч повністю на боці України та європейських партнерів", фактично звинувачуючи їх у затягуванні конфлікту, який Трамп прагне завершити. Тобто, Путін намагається переконати світову спільноту у тому, що Трамп робить все для мирного врегулювання війни в Україні, а Європа і Україна активно цьому перешкоджають. Путін продовжує грати на побоюваннях Європи щодо стабільності єврозони, заявляючи, що можливе вилучення російських активів остаточно підірве довіру до європейської фінансової системи. Водночас на зустрічах із Трампом російська сторона висловлює зацікавленість у відновленні економічного співробітництва між США і РФ. Європейські лідери намагаються протистояти впливу Кремля, використовуючи тактику "умиротворення" Трампа через збільшення оборонних витрат. У червні на саміті в Гаазі члени НАТО зобов'язалися довести військові витрати до 5% ВВП. А у грудні ЄС надав Україні кредит у розмірі $105 млрд, прагнучи зберегти свою роль ключового гравця в регіоні, незважаючи на невизначеність позиції Вашингтону.
Разом з тим, треба визнати, що Путіну вдалося створити ситуацію, в якій Трамп розглядає Росію як потенційного партнера для "великої угоди", оминаючи інтереси Брюсселя. Нещодавно, навіть у Парижі вітали готовність Путіна до діалогу з Макроном, що свідчить про спроби Європи не залишитися за бортом американсько-російських домовленостей.
Але, оцінюючи вплив Путіна на Дональда Трампа, ми не можемо забувати, що як тільки Дональд Трамп вступив на посаду президента США, він зразу ж суттєво переглянув формат та обсяги допомоги Україні, прагнучи до завершення конфлікту через дипломатію та перерозподіл фінансового навантаження на союзників. Давайте згадаємо усі найбільш важливі кроки Дональда Трампа у цьому році, які обмежували допомогу Україні, тобто були вигідні Путіну. Зокрема, призупинення зовнішньої допомоги, відразу після інавгурації Трамп підписав Виконавчий указ № 14169, який заморозив усі програми зовнішньої допомоги США на 90 днів для проведення аудиту їхньої ефективності. Хоча українська влада заявляла, що це не стосується безпосередньо військової підтримки, указ створив невизначеність у фінансуванні України. На початку грудня на засіданні кабінету міністрів Трамп офіційно оголосив, що США "не беруть більше участі у фінансовій підтримці української кризи". Він наголосив, що Вашингтон переходить від ролі головного спонсора до ролі координатора, перекладаючи основні витрати на країни НАТО та Європу. Хіба це не на руку Путіну. Або, давайте згадаємо зміну моделі поставок – влітку, коли було впроваджено нову схему: європейські союзники та Канада тепер оплачують американське озброєння для України за повною вартістю. США виступають постачальником, але не виділяють на це власні бюджетні кошти. У грудні Трамп підписав оборонний бюджет на 2026 фінансовий рік. На військову допомогу Києву в ньому закладено лише $400 млн, що значно менше за багатомільярдні пакети попередніх років.
Але Трап не тільки істотно почав обмежувати допомогу Україні, він ще й почав здійснювати тиск на Україну через паузи в постачанні.
У березні 2025 року Трамп тимчасово припиняв постачання Україні військової допомоги, щоб підштовхнути до мирних переговорів. Трамп обґрунтовує ці дії необхідністю зосередитися на внутрішніх проблемах США та змусити Європу робити більший внесок у безпеку регіону. Складається враження, що Трампу потрібно завершення війни в Україні тільки для того, щоб ця війна не заважала реалізації грандіозних бізнесових угод на декілька трильйонів, які йому запропонував Путін через Віткоффа. Мабуть не випадково, Путіну вдалося просунути Віткоффа на першу роль переговорника з Україною від США, фактично відсунувши від цієї важливої роботи Держдепартамент і Рубіо, як Державного секретаря.
Але, незважаючи на значні зусилля Трампа і його команди, йому так і не вдалося навʼязати Україні так званий "мирний план Трампа", який багато хто обґрунтовано вважає "планом Путіна".
Разом з тим, не можна не дооцінювати велику активність Путіна, яка направлена на якщо не повну руйнацію європейської єдності, то її істотний підрив.
Що ми на сьогодні маємо?
Агресія Путіна проти України не тільки не зменшилася, а і значно збільшилася. Все, що зміг зробити для Путіна Трамп – вже зробив. Максимально обмежив допомогу США Україні, істотно погіршив єдність європейських країн з США, посіяв певну невизначеність долі НАТО, як головного форпосту єдності і безпеки західного світу. Головне, що вдалося Трампу – підірвати довірʼя західного світу до Сполучених Штатів, як надійного партнера.
Але перемогу Путіна у війні не наблизив. Навпаки, незважаючи на усі зусилля Путіна і команди Трампа – капітуляції України не буде.
Що далі?
Рік, що минає, тільки підтвердив, що Путіна неможливо зупинити будь-якими мирними ініціативами, чи перемовинами. Більше того, будь-які пропозиції про мирні перемовини сприймаються Путіним, як ознака його сили і це ще більше заохочує його до агресії. Путін відкрито, публічно, без будь-яких застережень, продовжує переконувати світ: що, якщо не будуть виконані його умови подальшого мирного співіснування, він реалізує свої плани силою.
Путін не збирається закінчувати свою агресивну війну в Україні, незважаючи на оптимістичні прогнози з Вашингтону і відкрито погрожує європейським країнам. Більше того, ці погрози вже почали реалізовуватися гібридними проявами.
Багато хто в Європі да і у світі вже давно зрозумів, що Путін це реальна загроза миру на планеті і будь-які намагання умиротворити агресора, тільки збільшують цю загрозу.
При цьому Путін розуміє, що його план по відновленню російської імперії може бути реалізований тільки поки Трамп у Білому домі. Саме тому агресивні дії Путіна стають все більш зухвалими і загрозливими. Потурання Трампа цим агресивним діям Путіна, зокрема, розміщення на бойове чергування у Білорусії батарей балістичних ракет "Горішник", які можуть бути оснащені ядерними боєголовками – це пряма загроза безпеці європейського континенту. Виходить так, що Путіна можна стримати тільки силою. Ніякі інші варіанти зупинити сповзання світу до глобальної катастрофи – не ефективні і тільки збільшують ризики.
Твердження про те, що "якщо Путіна не стримати силою, глобальна катастрофа неминуча", відображає реальні побоювання частини світової спільноти та аналітиків, які пов'язують агресивну політику Росії, включаючи повномасштабне вторгнення в Україну, з ризиком ескалації та глобального конфлікту.
Дослідники розглядають цілі Росії в Україні як спробу відновити статус імперії та знищити українську державність, що розглядається як нераціональний та небезпечний для міжнародного порядку крок. Заяви високопоставлених російських чиновників про ядерну зброю та готовність до її застосування, а також цитати самого Путіна про "світ без Росії" (в контексті ядерного протистояння) сприймаються як реальна загроза та привід для занепокоєння.
Багато хто побоюється, що безкарність за дії в Україні може призвести до розширення конфлікту та залучення інших країн, що може стати причиною глобальної катастрофи. Прибічники цього підходу вважають, що єдиним ефективним способом запобігти подальшій агресії та не допустити катастрофи є рішучий силовий опір, у тому числі військова допомога Україні з боку західних країн. Таким чином, теза про "неминучу катастрофу", якщо Росія не буде стримана силою, є виразом серйозного занепокоєння з приводу довгострокових наслідків поточної політики Кремля для глобальної безпеки, наголошуючи на критичну важливість стримування.
При цьому необхідно враховувати, що Путін своєю агресивною політикою, фактично загнав себе у глухий кут, з якого виходу у нього вже немає. Як би він не намагався переконати російське населення і міжнародну спільноту про те, що він повністю, як колись, контролює владу в Росії, це не відповідає дійсності. Військова агресія проти України фактично розпочала процес занепаду і розпаду Росії.
Якби це не було парадоксально, але саме з приходом Трампа цей процес набирає потужних обертів і є вже неминучим. Путін це усвідомлює, тому і значно збільшив охорону, але це його вже не врятує. На цьому фоні значно активізувалась і набирає потужність нова вісь зла – Москва-Пекін-Пхеньян. Натомість згуртованість і єдність західного світу, яка донедавна трималась на чітких партнерських позиціях США, тепер з ухваленням нової Стратегії, набуває іншого характеру.
Виходить так, що Європа тепер повинна всерйоз думати про здатність забезпечити свою безпеку. Трамп руйнує світовий порядок, який існував 80 років і який забезпечив сталий мир і безпеку європейському континенту.
Найкращим виходом з ситуації, яку створює Трамп, було б створення Обʼєднаних Сил Оборони Європи (ОСОЄ), куди можуть бути залучені усі європейські країни, або певна частина і перш за все ті, які є членами НАТО і Україна.
Без потужної української армії, Європа не зможе швидкими темпами створити обʼєднанні сили, які будуть здатні протистояти Путіну.
Але, і Путін розуміє, що час його можливостей швидко закінчується. І головна причина у тому, що Трамп може не втриматися при владі.
Спікер Палати представників США Майк Джонсон заявив, що Демократична партія ініціює імпічмент президента Дональда Трампа у разі, якщо республіканці втрачатимуть контроль над Конгресом після проміжних виборів 2026 року.
За його словами, саме результати виборів 2026 року визначать подальшу долю адміністрації Трампа. Спікер стверджує, що демократи вже мають готовий план усунення президента Трампа з посади.
"На проміжних виборах у 2026 році все буде поставлено на карту. Якщо ми втратимо більшість у Палаті представників, радикальні ліві оголосять імпічмент президенту Трампу", – заявив Джонсон.
Таким чином, єдиною запорукою того, що Путін не розпочне нову війну, вчинивши напад на одну із європейських країн, є сила, яка може йому протистояти.
Тому, створення ОСОЄ є необхідною умовою збереження миру на планеті. Путін обмежений у часі, тому не можна виключати, що агресія Путіна може розпочатись набагато раніше, ніж думають деякі європейські політики.
Але, тут є деякі важливі проблеми, які теж не можна не враховувати.
Україна перестала сприйматися європейською спільнотою як загроза для їх безпеки. Вона в переважній більшості сприймається європейцями як війна на далекій периферії . Путін відчуває втомленість українською війною на заході. Це створює для європейських країн найбільшу загрозу, оскільки Путін розмірковує коли і куди він може нанести найбільш вдалий удар по європейській спільноті. Чим менша згуртованість європейських країн перед загрозою Путіна, чим менше європейські народи починають сприймати війну в Україні як реальну загрозу для їх безпосередньої безпеки, тим швидше Путін зважиться на цей удар.
Чим більше європейські лідери ведуть публічні дискусії про зменшення напруги у міжнародних стосунках і ескалації загрози, тим більше заохочують Путіна до реалізації своїх давніх намірів. Сучасна пауза у війні повʼязана з перемовинами про мирне завершення війни, відкриває додаткові можливості для Путіна у підготовці до нової війни. Не потрібно думати, що ця війна розпочнеться масованими ракетно-бомбовими ударами чи ударами бронетанкових сил. Путін вже запустив певні елементи гібридної війни проти європейських країн - агентурно - підривна діяльність, психологічні провокації проти населення і активна диверсійна робота на обʼєктах критичної інфраструктури, порушення повітряних кордонів, виявлення можливостей ППО і ПРО. Величезна підривна діяльність здійснюється засланою і постійною агентурою Кремля в європейських країнах, яка сіє розбрат серед населення, підбурює народи до сепаратистських дій, здійснює дискредитацію демократично обраних лідерів і особливо активно проводяться психологічні диверсії проти політичних і державних структур, які підтримують справедливу війну України проти російських загарбників.
Навмисно применшується загроза з боку Росії і взагалі завдяки маніпуляціями з настроями людей, заохочують народи не сприймати Росію, як ворога і можливого агресора. Навпаки кремлівські емісари, в тому числі із національних політиків, які перебувають у Путіна на зарплаті, переконують простих людей, що втрата економічних звʼязків з Росією, негативно впливає на рівень життя людей в європейських країнах.
Уся пропагандистська машина Путіна, яка активно діє в Європі, переконує населення європейських країн, що війна в Україні - це не їх проблема, це – чужа війна, яка не спричиняє для них ніякої загрози.Це і є головна помилка окремих європейців. Чим швидше лідери Європи усвідомлять, що Путін готується до нової війни і що ця війна, або її загроза є реальною, тим швидше вони, нарешті, зрозуміють, що Путін вже розпочав перший етап війни проти Європи, а імітація Путіним переговорного процесу про зупинення війни в Україні є лише стратегічним обманом, який дає йому можливість значно краще підготуватись до агресії.Інших планів у Путіна немає. Тільки нова війна з Європою, оскільки свою війну з Україною Путін вже програв.
Путін не здатний захопити увесь Донбас, саме тому головна умова для миру, яку пропонує Путін – виведення української армії з території Донбасу.
Для нової війни у Путіна ще є достатньо військ, не новачків добровольців, які використовуються для "мʼясних штурмів", а підготовлена армія.І ще невідомо, як відреагує Трамп на нову агресію проти європейської країни, можливо цим і може скористатися Путін.
І тут необхідно згадати ще раз, що Стратегія національної безпеки (NSS) США 2025 року, суттєво відрізняється від попередніх версій (2022 року та навіть 2017 року) і яка викликала значні розбіжності в оцінках як у США, так і за кордоном.
Основні розбіжності та зміни в порівнянні з минулими роками полягають у зміні статусу Росії та війни в Україні.
У документі Росію більше не називають "загрозою", "противником" чи "ревізіоністською державою", як це було у попередніх стратегіях.
Пріоритети змістилися від підтримки територіальної цілісності України до пошуку "реалістичної угоди" з РФ. Стратегія фактично підтверджує розбіжності між США та ЄС щодо подальшого формату завершення війни. Є істотні розбіжності щодо відносин з Європою та НАТО. Стратегія містить пряму критику європейських країн за недостатні витрати на оборону та "цивілізаційний занепад".
Вона офіційно закріплює курс на стримування розширення НАТО. Європу закликають інвестувати у власну безпеку та ставати менш залежною від США. У Стратегії чітко просліджуються зміна глобальних пріоритетів – Ізоляціонізм ("America First"), США офіційно відмовляються від ролі "світового арбітра" та глобальної першості. Пріоритет віддається захисту власних кордонів та інтересів у Західній півкулі через "доктрину Монро".
Ця стратегія стала причиною дипломатичної напруженості: у той час як Росія сприйняла її позитивно через "зниження градуса загроз", європейські лідери, зокрема канцлер Німеччини, назвали окремі пункти документа "неприйнятними" для Європи.
Тобто, європейські лідери починають усвідомлювати, що період коли США були головною гарантією безпеки, закінчився. Тепер для Трампа Росія вже не ворог, а партнер.
Саме тому Путін поспішає, усвідомлюючи, що і в США для Трампа, і в Росії для нього ситуація може кардинально змінитися, і він не встигне реалізувати мрію свого життя. Тільки спільні і скоординовані зусилля європейських країн з Україною можуть зупинити путінську агресію, але для цього потрібно щоб в Європі усвідомили, яку величезну небезпеку створюють європейські країни поблажливим відношенням до потенційного агресора, якого намагаються умовити не вчинять агресію в той час, як він про це тільки і думає.
"Слабкість Європи у питанні підтримки України та повна залежність від позиції президента США Дональда Трампа призвели до стратегічної деградації ЄС. Незважаючи на чисельні сигнали про можливу зміну курсу Вашингтона, Європа так і не створила власної незалежної системи безпеки, не провела масштабного переозброєння та не посилила позиції України.
"Європа залишила свою частку і частку України – прив'язаною до доброї волі союзника, який може виявитися ненадійним", пише The Telegraph.
Якщо Путіна не стримати силою – глобальна катастрофа неминуча.
