Три сценарії з одним кінцем. Чи зможе Україна розвалити Євросоюз



NEWSUA
 17 січня 2026, 16:58   1361  Джерело: Юрій Вишневський

Обіцянки прискореного вступу до ЄС не просто нереалістичні, а й небезпечні. Можна дообіцятися до того, що вступати буде нікуди


Три міни під Євросоюзом

Віцепрем’єр України з питань євроінтеграції Тарас Качка нещодавно заявив, що календар вступу України до Євросоюзу можна "політично скоротити" з 2030 до 2027 року. Однак саме це наполегливе бажання може зіграти на руку силам, які прагнуть розвалити ЄС.

Це, на жаль, не теорія, а реальність, що стукає у двері. Наша проблема в тому, що ми зациклені на власних інтересах і вперто не помічаємо, що європейські виборці — такі самі. Ми вимагаємо від країн Євросоюзу: приймайте нас у свій клуб якнайшвидше, адже для нас це гарантія безпеки. Але в очах жителів цих країн це радше аргумент "проти", ніж "за".

15 січня у французькій газеті Le Monde вийшла стаття про настрої в Берліні: "Німеччина ставить під сумнів майбутнє європейського проєкту". Йдеться про настрої не якихось маргіналів, а нинішнього керівництва країни. Газета називає три чинники, що породжують німецький євроскептицизм: по-перше, "зростання націоналістичних партій по всій Європі", по-друге, "чотири роки війни в Україні без реальної надії на припинення вогню"; по-третє, "труднощі, з якими зіткнулися 27 країн ЄС у реагуванні на неодноразові нападки Дональда Трампа".

Тобто в Берліні ставлять Україну в один ряд із європейськими ультраправими та Трампом, вбачаючи в ній одну з трьох мін, здатних підірвати Євросоюз. І тут не варто тішитися надією, що Україна перестане виглядати міною, щойно закінчиться війна. Не перестане. Більше того, ми самі старанно переконуємо в цьому європейців, нав’язуючи їм необхідність стати для нас гарантією безпеки.

Підготовка до краху

Можливо, хтось сподівається, що єврооптимісти завжди перемагатимуть євроскептиків. Однак європейська політика влаштована інакше. Якщо ультраправі набирають рейтинг на євроскептицизмі — отже, і добропорядні партії можуть схилятися в цей бік, щоб не відірватися від реальності й не втратити підтримку виборців. У цьому сенсі поведінка німецького істеблішменту показова: він уже готується на випадок краху Євросоюзу.

Як зазначає Le Monde, канцлер Німеччини Фрідріх Мерц, якого спочатку сприймали як нову надію для Європи, тепер обмежується обережними кроками, іноді зосереджуючись винятково на Німеччині. "Якщо ви не хочете Європи, зробіть принаймні Німеччину своїм партнером", — заявив він, звертаючись до Трампа місяць тому після публікації нової Стратегії національної безпеки США. Аналітики, близькі до його партії ХДС, зазначають, що та ретельно уникає дебатів про майбутнє ЄС.

Подібні настрої помітні й у поміркованій опозиції. "Зростає скептицизм щодо європейського проєкту, — визнає співголова німецьких зелених Франциска Брантнер. — Коли я його захищаю, люди кажуть мені: "З ким ви хочете будувати свою Європу? Джорджія Мелоні — євроскептик; Угорщина, Чехія та Словаччина — теж; Еммануель Макрон втрачає владу, і Франція може зсунутися вправо у 2027 році". Ми відмовляємося від прогресу, особливо в обороні й безпеці, через можливість обрання Марін Ле Пен президенткою Франції у 2027 році. Якщо ми продовжимо в тому ж дусі, дозволивши Трампу розділити нас, кінець ЄС цілком можливий".

Le Monde розповіла французам про настрої в Німеччині, але у самій Франції настрої ще гірші. Це було чітко чути з промови про майбутнє Європейського союзу, яку 15 січня у Вищій нормальній школі в Парижі виголосив Брюно Ле Мер. Понад сім років він був одним із найближчих соратників Макрона, обіймаючи посаду міністра економіки і фінансів з 2017 по 2024 рік. В умовах протистояння Європи з Америкою Дональда Трампа, піднесення Китаю та війни в Україні Ле Мер виступає за радикальне скорочення повноважень Єврокомісії: "Абсолютним пріоритетом є визначення нового балансу інституційної влади на користь націй. Відтепер у Комісії має бути лише три завдання: повне впровадження єдиного ринку, укладання торговельних угод і спрощення регулювання. В усьому іншому застосовуватиметься принцип заміщення на користь націй".

Компоненти українофобії

Брюно Ле Мер називає ті самі міни під Євросоюзом, про які Le Monde почула від німців: ультраправі (Ле Мер називає їх екстремістами), Трамп і Україна.

Про ультраправих: "Екстремісти — маріонетки авторитарних режимів. Вони — рупори Стіва Беннона, Маска, Трампа і Путіна. Усі вони мріють підпорядкувати Францію своїй владі. Франція без Європи, самотня й слабка — такий їхній план".

Про Трампа: "Вашингтон більше не хоче свободи; Вашингтон хоче захопити все, що може гарантувати американську могутність у XXI столітті. Після венесуельської нафти підуть рідкоземельні мінерали Гренландії. У цій грі відкрита конфронтація між Дональдом Трампом і європейцями тепер можлива".

Як бачимо, Ле Мер точно не ультраправий і не трампіст. Він бачить в ультраправих і Трампі великі загрози для Євросоюзу загалом і Франції зокрема. Ще однією великою загрозою він вважає Україну, точніше — надмірно великі зобов’язання ЄС перед Україною.

Він наполягає, що гарантії безпеки Україні від країн Європи "мають стосуватися повітряного та морського простору" і "за жодних обставин не можуть включати присутність військ на території України". Також він наполягає, що перед Україною мають бути зачинені двері до ЄС: "Вступ України до Європейського Союзу — помилка. Тому що це гра для дурнів. Це не принесе Україні необхідної безпеки, ще більше піддасть європейців російській військовій загрозі, дозволить американцям ухилятися від відповідальності, дестабілізує наше сільське господарство і ще більше відкладе будь-які перспективи європейської геополітичної могутності".

Він перелічив типові страхи, "стандартний набір українофоба". Вони вкорінені в підсвідомості, на інтуїтивному рівні, тому безглуздо сподіватися, що їх можна розвіяти раціональними контраргументами.

Можна, звісно, надіти рожеві окуляри й навіяти собі, що ці страхи притаманні лише ультраправим і ультралівим. Але це означає приректи себе на поразку: ми ховаємося від реальності й тим самим втрачаємо шанс змінити її на кращу для нас сторону.

Три сценарії з одним кінцем

До чого приведуть спроби прискореної євроінтеграції? Можна припустити три сценарії: дивовижний, фальшивий і гіркий.

У дивовижному випадку можна домогтися від Єврокомісії, лідерів і парламентів країн ЄС надання Україні повноцінного членства в ЄС уже у 2027 році. Ймовірність цього сценарію близька до нуля, тому Єврокомісія готує інший сценарій — фальшивий.

16 січня газета Financial Times повідомила, що Єврокомісія обговорює запровадження двоступеневої моделі вступу до ЄС, яка може дозволити Україні приєднатися до Євросоюзу швидко, але з обмеженими повноваженнями на першому етапі. Нова модель може дати Україні формальне членство без повноцінного права голосу в Європейській раді та Раді ЄС. Водночас Київ отримував би поступовий доступ до єдиного ринку ЄС, аграрних субсидій і фондів розвитку після виконання певних зобов’язань уже після вступу.

Financial Times зазначає, що в проєктах 20-пунктного мирного плану, який готується під керівництвом США, згадується потенційний вступ України до ЄС у 2027 році, хоча в самій Єврокомісії оцінюють, що повна відповідність критеріям членства може потребувати до десяти років реформ. Водночас чиновники Єврокомісії розуміють, що президент України Володимир Зеленський зможе погодитися на інші елементи потенційної мирної угоди — зокрема, на поступки деяких територій Росії — лише за умови, що зможе подати членство в ЄС як позитивний результат, пише газета.

Тобто ми отримаємо сурогат, членство другого сорту. Але й це не гарантовано. Не менш імовірним виглядає третій сценарій, гіркий: процедура приєднання України до ЄС застопориться на якомусь етапі, а ми будемо то принижуватися, випрошуючи, то обурюватися, звинувачуючи в невдячності: ми ж вас захищаємо від злобної Росії, а ви не поспішаєте дати нам за це членство.

В усіх трьох сценаріях ми діємо однаково: наполегливо вимагаємо якнайшвидшого прийняття нас до складу Євросоюзу. У дивовижному сценарії ми швидко отримуємо повноцінне членство, у фальшивому — сурогатне, у гіркому — жодного. Але в будь-якому разі наша наполеглива вимога стане подарунком для європейських ультраправих.

Вони тикатимуть у нас пальцем і говоритимуть європейським виборцям: ви збираєтеся багато десятиліть фінансувати із своїх кишень їхню величезну армію (яка їм потрібна, щоб Росія знову не напала), будівництво їм нових заводів і електростанцій (старі всюди зруйновані війною), субсидії їхнім аграріям (на шкоду своїм) і ще оцю їхню невикорінну грандіозну корупцію?

Ультраправі піднімуть хвилю українофобії, щоб на ній заїхати до влади. А здобувши владу, вони спокійно зможуть розвалювати Євросоюз.

Вони й без нашої допомоги мають високі шанси досягти своєї мети — за допомогою Трампа. А якщо ми їм допоможемо, це стане неминучим.

Хибна гарантія

Сенс усього вищесказаного, звісно, не в тому, що не потрібно ставити перед собою амбітні цілі. Сенс в іншому: не можна намагатися обманути тих, із ким збираєшся пов’язати своє життя. Жоден союз не може будуватися на первинному обмані, на спробі хитрістю здобути бажане.

Вже понад 30 років діють правила вступу, узгоджені у 1993 році, які вимагають від країн відповідності великому масиву норм ЄС у широкому спектрі політик і дозволяють вступ лише після виконання всіх вимог. Це називається "процес, заснований на заслугах", де під заслугами розуміють успішно проведені реформи. Але ми зараз намагаємося отримати членство, хай навіть сурогатне, в обхід правил, під маркою "гарантій безпеки". Це очевидна спроба обману партнерів і водночас самообман. Якщо у 2027 році Євросоюз розвалиться, хіба зможе він слугувати гарантією безпеки?

Євросоюз — це політичне та економічне об’єднання держав, але він ніколи не був військовим блоком. Відповідно, ніхто ніколи не домагався членства в ЄС як своєї гарантії безпеки. Ми — перші, і цим можемо викликати дуже сильне відторгнення. Бо дуже багато європейців прочитають це як наше прагнення використати їх як "живий щит", як нашу надію, що якщо Росія знову нападе на нас, то вони будуть змушені воювати разом із нами.

Також дуже багато європейців сприймуть це як спробу отримати членство без реформ. Як пише Financial Times, ідея "полегшеного" вступу України викликає серйозне занепокоєння серед держав-членів і країн-кандидатів. Значна група чинних членів ЄС, хоч і налаштована підтримувати Україну, рішуче виступає проти будь-яких заходів, які створювали б лазівки в правилах або запроваджували двохрівневу систему членства, повідомили чотири дипломати блоку. "Не може бути процесу, заснованого на заслугах, із фіксованою датою завершення", — сказав один із них.

"Спробуйте нав’язати це країнам-членам — і вони ніколи цього не приймуть", — заявив високопоставлений чиновник ЄС, попередивши, що це призведе до серйозного розколу між Брюсселем і столицями.

Отже, нам потрібно відмовитися від вступу? Ні, потрібно відмовитися від спроб отримати членство обманом. Потрібно подивитися на себе очима європейців і побачити, наскільки огидно виглядає наша вимога до лідерів і парламентів європейських країн: прийміть нас якнайшвидше, поки ваші виборці не встигли привести до влади тих, хто проти нас.

Замість обману потрібно вибудовувати довіру, ламати стереотипи, перетворювати українофобів на українофілів. Тобто потрібно всіма своїми діями показувати, що нас цікавлять довгострокові відносини, а не миттєвий разовий результат для внутрішнього електорального задоволення.



ТОП-НОВИНИ ЗА ДОБУ


ПОГОДА


ЗДОРОВ'Я