Зазіханням на Гренландію Трамп дав у руки Путіна важелі для легітимації анексії Криму в 2014 році. Що вже підтвердив глава МСЗ Росії Лавров, заявивши, що Крим "не менш важливий для безпеки РФ, аніж Гренландія — для безпеки США"
Право сильного. Чому плани Трампа окрилили Кремль
Як слушно зауважувала головна дипломатка Євросоюзу Кая Каллас, Китай і Росія "мали б святкувати", почувши про намір Дональда Трампа ввести мита проти країн Європи, які підтримали Данію на тлі зазіхань з боку Сполучених Штатів. Вони і святкують. Глава МЗС РФ Сергій Лавров явно не без задоволення констатував, що сьогодні у світі перекреслені всі правила, які в минулому влаштовували Захід. Зараз іде гра "хто сильніший — той і правий". Зауважимо: через коліно світові правила, які існували з часу заснування ООН, ламає не Росія, а США. Що точно додає Кремлю радості.
"Крим не менш важливий для безпеки Російської Федерації, ніж Гренландія для Сполучених Штатів", — каже Лавров. За його словами, "НАТО переживає період викликів". Також, додав він, Росія не зацікавлена у втручанні в справи Гренландії. Що є частково правдою — власне у справи Гренландії втручатися Москва не збирається, проте свою присутність в Арктиці посилює. І допомагає робити ти саме Китаю. Проте ситуація не виглядає такою страшною, як її описує Трамп. Приміром, факти порушення російськими чи китайськими кораблями морського простору країн НАТО в районі острова не фіксувалися. І для посилення охорони регіону достатньо наростити присутність там морських і повітряних сил Альянсу.
На цьому наполягають європейські члени НАТО, проте Трампа їхня думка не цікавить. У четвер у Давосі на Всесвітньому економічному форумі зі значною долею ймовірності відбудеться грандіозна сварка між Трампом та європейцями. Якщо глава Білого дому туди взагалі приїде. А може й відправити замість себе Джей Ді Венса, як зробив це у лютому минулого року, коли відрядив його на Мюнхенську безпекову конференцію. Промова на ній віцепрезидента США стала прологом до антиєвропейської політики Вашингтона.
Втім, повернемося до заяви Лаврова. З одного боку, він припасовує під інтереси Росії все, що її влаштовує. Тиск Трампа на Данію та ЄС через Гренландію — більш ніж влаштовує. Для Москви Євросоюз, який продовжує підтримувати Україну, — ворог. Тобто у питанні тиску на Європу Путін і Трамп — союзники. Влаштовує Росію і запрошення до "Ради миру", ще одного інструменту, яким американський президент планує ламає звичні геополітичні розклади.
Є й ще один вимір, чому у Москві торжествують. Право сильного, яке просуває Трамп, повністю хаотизує ситуацію в світі, і якщо в самих США не знайдуть способу зупинити апетити свого президента на Гренландію, процес руйнації старих міжнародних домовленостей стане невідворотним. Тобто путінський проект відновлення СРСР силою, який застопорився в Україні, отримає нове дихання. Кремль може оголосити, що для його безпеки важлива анексія північного Казахстану чи естонської Нарви. Бо якщо можна Трампу, то чому не можна Путіну? Те ж стосується видів Китаю на Тайвань. Бажання Сі Цзиньпіна анексувати його нічим не відрізняється від бажання глави Білого дому накласти лапу на Гренландію.
Нові пріоритети для Давосу
Є ще один дуже важливий момент, який окрилив Кремль: метушня навколо зазіхань Трампа на данський острів не просто відволікла увагу світової спільноти від України — таке бувало й раніше, зокрема під час 12-денної ізраїльської війни з Іраном чи військової операції США у Венесуелі. Але сьогодні вже мало ніхто говорить про мирний план із 20 пунктів, а з американськими гарантіями безпеки — повна невизначеність. У Давосі війна в Україні мала стати темою номер один, економічний форум наша влада та партнери по "коаліції рішучих" планували використати для спілкування з Трампом та узгодження позицій. Тепер ці плани перекреслено.
Всіх набагато більше цікавить перебіг конфлікту навколо Гренландії. Таке переключення уваги стало для Кремля подарунком, який йому зробив Трамп. Не меншим подарунком стало запрошення України до "Ради миру", бо Білий дім поставив Київ перед важким вибором — відмовитися, як це зробить більшість членів ЄС, чи погодитися потрапити у незручне становище з європейськими друзями. Майже напевно наша відмова образить Трампа, що підважить американську допомогу ЗСУ. Маємо "вилку", коли обидва варіанти — прийняти запрошення або відмовитися від нього — ведуть до негативних наслідків для нас.
Зеленський повідомив, що може не поїхати до Давосу через необхідність ліквідації наслідків російської атаки 20 січня. "Ось це зараз найголовніший пріоритет. Безумовно, я обираю Україну в цьому випадку, а не економічний форум", — сказав він. Звісно, це просто дипломатична гра, якби не Гренландія, жодні обстріли не змусили б його відмовитися від зустрічі з Трампом та лідерами ЄС в Давосі. Але зараз питання стоїть інакше — чи знайдуть потенційні співрозмовники час на Зеленського.
Отже, кілька висновків. Перший: Сполучені Штати не лише перестали бути прогнозованим союзником в рамках НАТО, а руйнують трансатлантичну єдність. Що грає на руку насамперед Москві і Пекіну. По-друге, сварка Європи з Трампом у Давосі, а вона майже невідворотна, поставить перед європейськими держави логічне запитання: навіщо вкладати свої кошти у програму PURL із закупівлі американської зброї для України, якщо ці гроші фактично субсидують військову промисловість США, які зазіхають на Гренландію.
По-третє, якщо Трамп в будь-який спосіб отримає контроль над Гренландією, це завдасть значного морального удару по європейцях. Можливо, Трамп саме цього і хоче. Тут він однозначно на одній хвилі з Путіним. Як і в тому, що своїми діями де-факто виправдовує інші загарбання та анексії.
