Глава держави вважає, що окремі народні депутати за кордоном займаються деструктивною діяльністю. Це втеклі "слуги народу" Дмитрук і Корявченков?
"Я за єдність, щоб парламент працював. Але сьогодні публічна позиція деяких представників парламентських фракцій направлена точно не на єдність. Також є непублічна позиція деяких представників, які виїжджають за кордон, комунікують в різних європейських інституціях так, щоб погіршити умови для України, – і це також достатньо деструктивно", — цитує президента агентство "Інтерфакс-Україна". Оскільки прізвищ депутатів і до яких фракцій вони належать він не назвав, це дає поле для роздумів, чому у Зеленського такі хворі стосунки з парламентом загалом і його фракцією зокрема, коли це почалося та з яких причин. Спробуємо зібрати анамнез.
Від "зеленого принтера" до Стефанчука
Отже, нинішній склад Верховної Ради було обрано 21 липня 2019 року на позачергових виборах. Потреби в них не було, восьме скликання й так добувало свою каденцію, але була політична доцільність — на хвилі величезної підтримки Зеленського на президентських виборах завести максимально можливу кількість людей для створення пропрезидентської фракції. Мабуть, у тих умовах так зробив би будь-хто, кому поталанило набрати на виборах президента фантастичні 73% підтримки. В результаті партія "Слуга народу" отримала 43,16% голосів, це дало 254 мандати (124 по списку і ще 130 у мажоритарних округах).
Далі спробуємо умовно поділити час роботи парламенту цього скликання на етапи, щоб зрозуміти, на якому з них стався збій. Вже на першому засіданні, яке відбулося 29 серпня 2019 року, стало зрозуміло, що опозиційним фракціям відведена роль сидіти на гальорці й писати закони без шансів на ухвалення. З першого дня розпочався етап, який можна назвати періодом "зеленого принтера", коли "слуги народу" штампували закони з небаченою швидкістю. Це продовжувалося навіть попри першу велику кризу у Зе-команді, яка призвела до відставки уряду Олексія Гончарука.
Виникали й внутрішні скандали у фракції "слуг", які, втім, вдавалося швидко гасити. Це тривало до конфлікту з тодішнім спікером Дмитром Разумковим. Він закінчився відставкою фрондера 7 жовтня 2021 року, за яку проголосувало 284 депутати, з них монобільшовиків — 215. Ця цифра продемонструвала, що у "зеленій" фракції існує внутрішній розкол і без голосів сторонніх депутатських груп вона вже неспроможна ухвалювати навіть кадрові рішення.
Другий етап виявився коротким — до повномасштабного вторгнення. Спікером став зручний для Банкової Руслан Стефанчук, проте ефективності президентської фракції заміна керівництва Ради не додала, фактично цей короткий відтинок історії "слуги" буквально сипалися, до того ж їх накривали один за одним корупційні скандали. Прямо перед великою війною було два — з уже екснардепом Олександром Трухіним та ще нардепом Сергієм Кузьміних. Здавалося, ніяка сила не зупинить розвал монобільшості, не міг нічого вдіяти й Офіс президента, але тут розпочалася велика війна.
Від патріотичної коаліції до "ширки" з колишньою ОПЗЖ та агонії
З того моменту можна відраховувати третій етап умовної широкої коаліції, коли спільно за необхідні для країни закони голосувала хитка монобільшість, групи-сателіти та опозиційні фракції — "Європейська солідарність", "Батьківщина" і "Голос". Та і цей етап виявився коротким. Цьому, з одного боку, сприяло відновлення так званої "вугільної справи", яку розслідувало ДБР і яка стала сумнівною підставою для запровадження санкцій проти Петра Порошенка вже у 2025 році. З іншого — Банкова знайшла спільну мову з групами, які утворилися з осколків колишньої ОПЗЖ, вони забезпечували недостачу голосів при важливих голосуваннях.
Четвертий етапі можна назвати "ширкою" монобільшості, старих груп-сателітів та ще двох — "Платформи за життя та мир" (умовно її можна назвати групою Сергія Льовочкіна та Юрія Бойка) та "Відновлення України". Таким чином наявність голосів без опозиції, здавалося, була забезпечена до кінця каденції. Але сталося не так, як гадалося і головною проблемою виявилася президентська фракція, чисельність якої скоротилася настільки, що на сьогодні вихід лише чотирьох осіб з неї може формально припинити існування монокоаліції.
Про бажання значної кількості "слуг" скласти мандати було відомо давно, розмови про це точилися ще з 2024 року, але потім різко припинилися. Можлива причина викрилася під кінець минулого року, коли підозру від НАБУ отримали відразу п’ятеро президентських депутатів, серед яких два заступники голови фракції — Юрій Кісєль та Ольга Савченко. Йдеться про роздача в монобільшості "конвертів" за підтримку законопроєктів, потрібних президентові та уряду. На цьому четвертий етапі завершився, йому на зміну прийшов п’ятий — агонія.
Відразу після нового року стало зрозуміло, що фракція Зеленського знову сиплеться. Причому це навіть нагадує відвертий саботаж, коли у сесійній залі не можуть знайти голоси за законопроекти, без ухвалення яких Україна не отримає гроші від міжнародних донорів, а також гальмують всі урядові ініціативи. З одного боку, фінансова залежність "слуг" від Банкової зникла (принаймні є підстави на це сподіватися), а наступник Андрія Єрмака Кирило Буданов не займається розрулюванням бід Зе-фракції у Верховній Раді. Та з іншого — тепер депутатів доводиться умовляти. Як розповів голова фракції "Слуга народу" Давид Арахамія, у понеділок 6 квітня відбудеться засідання фракції, куди запросили прем’єра Юлію Свириденко, міністра фінансів Сергія Марченка, міністра економіки Олексія Соболєва, віцепрем'єра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Тараса Качку. Основне питання — ухвалення на поточному пленарному тижні низки законів, необхідних для отримання іноземних грошей.
Прикметно, що у цей процес знову безпосереньо не залучений Зеленський. Можливо, він так звик до іншого формату роботи з власною фракцією — просто давати вказівки, — що досі не може змусити себе переналаштуватися. З його точки зору, всі ці люди мають завдячувати своїми політичними кар'єрами особисто йому та його рейтингу, натомість замість вдячності демонструють щось дуже на неї несхоже.
Життя Україні погіршує "Юзік"?
Навіть якщо станеться диво й Верховна Рада знайде голоси за дуже важливі для виживання України закони, це не вирішить масштабну кризу в монокоаліції. Варто нагадати, що минулого тижня у спільній заяві єврокомісара з питань розширення Марти Кос та віцепрем'єра України з питань євроінтеграції Тараса Качки з'явився перелік 10 зобов'язань України на 2026 рік. У разі їхнього невиконання про швидке просування на шляху до ЄС можна забути надовго.
Можна відзначити потуги Арахамії консолідувати голоси в Раді за допомоги очільниці уряду. Та окрім Свириденко у парламенті зачекалися на самого Зеленського. Зі своєю фракцією він востаннє розмовляв 20 листопада, незадовго до звільнення Андрія Єрмака, й та розмова відвертою не стала. А у сесійній залі він востаннє виступав 17 липня минулого року, коли представляв Свириденко на посаду прем’єр-міністра. Але це був формальний захід, а не спілкування з фракціями.
Окремої репліки заслуговує зауваження президента щодо депутатів, які з кимось там комунікують в Європі. За кордон за час повномасштабного вторгнення втекли кілька депутатів з монобільшості, зокрема, Олександр Куницький, Артем Дмитрук, Андрій Одарченко, Юрій Корявченков ("Юзік"). Останнього нещодавно журналісти запеленгували в Іспанії. Це про них говорив Зеленський? Очевидно, що ні, ці персонажі — поза підозрою у "деструктивній" діяльності, а натяки знову адресувалися опозиціонерам. У черговий раз можна забути про опцію створити у Верховній Раді коаліцію національної єдності, яка б дуже допомгла Україні зберегти довіру Європейського Союзу. Але Зеленський не поспішає ділитися владою, йому досі здається, що всі біди вдасться перемогли без цієї жертви.
