Восьмі з квітня 2021 року парламентські вибори у Болгарії скінчилися тріумфом блоку "Прогресивна Болгарія", він матиме монобільшість. Можна було б порадіти, що болгари виходять із кризи, якби не "але" — лідер тріумфаторів Радєв вважається проросійським
Як Радєв і його партія нагадали українцям їхні вибори 2019 року
В Україні багато хто помітив подібність політичної сили, яка перемогла на позачергових виборах у Болгарії, з українською партією "Слуга народу", котра "зробила всіх разом" у 2019 році. Також на позачергових виборах. Подібність помітна як мінімум за чотирма критеріями. Перший: "Прогресивна Болгарія", як і "Слуга народу", — партія одного лідера і була створена під вибори. Але є суттєва відмінність: генерал Румен Радєв у політиці багато років, він двічі перед цим обирався президентом своєї країни.
Другий критерій подібності — список кандидатів у депутати. Серед них є люди, які давно поруч із Радєвим, проте переважна більшість — нові обличчя: правники, спортсмени, лікарі, чимало експертів з питань захисту навколишнього середовища. Раніше вони не були депутатами, здебільше не мають досвіду навіть у місцевій владі. У 2019 році за спиною Володимира Зеленського до парламенту потрапило багато ноунеймів, у Болгарії свою монобільшість із подібних діячів формуватиме Радєв. На болгарських виборців ще чекатимуть цікаві подробиці про тих, кого вони обрали, голосуючи за "сильну руку" політика-генерала.
Третій критерій: протягом десятиліть політичний клас у Болгарії попри постійні позачергові вибори та протестні акції, як, приміром, у грудні минулого року, перезавантажувався мінімально. Значний вплив на політику мають олігархічні групи. Партія ГЄРБ ("Громадяни за європейський розвиток Болгарії") на чолі з генералом поліції Бойком Борисовим майже безперервно керувала країною з 2009 по 2021 роки. Окрім Борисова значний вплив на політику здійснював та і продовжить здійснювати після останніх виборів підсанкційний у США медіамагнат Делян Пеєвський. Його "Рух за права і свободи" набрав трохи більше 7%, хоча багато політиків у Болгарії називають цю особу однією з причин затяжної політичної кризи. Разом із Борисовим і Пеєвським тріумвірат старих і впливових політиків складає Радєв, але про нього трохи згодом.
Дуже схожою була ситуація в Україні на час передвиборчої кампанії 2019 року, що дало можливість технологам "слуг народу" підняти на стяги одночасно антиолігархічні та антикорупційні гасла й вимагати максимальної зміни облич у владі.
Четвертий критерій схожості — пе5редвиборча програма без конкретики, без обіцянок реформ, але з гарними гаслами, які розділяють і ліві, і праві, і центристи. Що дало "Прогресивній Болгарії" значно розширити свої електоральні горизонти. При цьому сам Радєв у публічних виступах виходив за рамки програми, даючи почути різним групам виборців те, що вони хочуть. На відміну від Віктора Орбана, який відверто ніс у маси кремлівські наративи, Радєв діяв дуже акуратно. Він казав про поглиблення партнерства з ЄС та НАТО, але підтримував й отримання Болгарією російських енергоресурсів.
Обмежена проросійськість і політичне флюгерство
Окрім критеріїв, які роблять схожими "слуг" і "прогресистів", існують і значні розбіжності. Головна — фігура лідера, його образ. Радєв — генерал-майор, льотчик-ас, організатор ефектних авіашоу, колишній командувач ВПС Болгарії. Вступ своєї країни до Євросоюзу у 2007 році він зустрів на посаді командира авіабази винищувачів. Командував військовою авіацією Болгарії з 2014-го по 2016-й роки, коли пішов у відставку зі скандалом. Радєв вважав ганебним урядове рішення дозволити авіації НАТО патрулювати небо над Болгарією, на його думку це принижувало болгарських льотчиків.
Скандал відкрив йому двері у велику політику — того ж 2016 року за підтримки соціалістів він обрався президентом. Хоча в Болгарії парламентська політична система, президент все одно обирається всенародно. Ще десять років тому політичні опоненти звинувачували його у проросійськості. На це він відповідав, що є натовським генералом і захищатиме інтереси Альянсу. Однак під час першого президентського терміну неодноразово закликав до покращення відносин між НАТО і Росією, у 2018 році їздив на зустріч із Путіним у Сочі. Втім, флюгерство між Брюсселем і Москвою не завадило Радєву переобратися президентом у 2021 році.
З початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну він у своїх заявах демонстрував нейтральність, мовляв, проти війни, підтримує українців, але Болгарія не повинна втручатися у конфлікт на чиємусь боці. Під час скандальної історії з болгарськими БТРами, яка розгорталася протягом 2023-2024 років, Радєв вкотре підтвердив, що його нейтральність — на користь Росії. У листопаді 2023 року парламент Болгарії ратифікував угоду про безоплатну передачу Україні ста радянських БТРів, які припадали пилюкою на складах МВС, а також запчастин для них. Однак Радєв наклав вето на це рішення, мотивуючи тим, що ці БТРи, мовляв, можна використати для охорони кордону. Тобто аргументація вочевидь була висмоктана з пальця. Парламент у грудні того ж року подолав вето і до березня 2024 року обіцяні бойові машини болгари доставили в Україну.
Разом із тим, на відміну від Орбана чи словацького прем’єра Роберта Фіцо, у Радєва є раціональні обмеження проросійськості. За час повномасштабного вторгнення до Росії він не їздив, заяв на підтримку путінської агресії не робив, не заважав військово-технічній логістиці з надання допомоги Україні, а Болгарія грає в ній важливу роль. Ще один штрих — Радєв не відноситься до табору європейських трампістів, як той же Орбан чи прем’єр Чехії Андрей Бабіш, він радше соціаліст-популіст, але гратиметься в сувереніста.
Чим Радєв небезпечний для України
Перемога "прогресистів" Радєва — не реванш Москви за провал їхнього агента впливу в Угорщині, але й досить неприємна для Брюсселя та Києва історія. Керівники Євросоюзу чемно привітали генерала з успіхом на виборах. Вочевидь, вони сподіваються, що отримана ним монобільшість в парламенті нарешті покладе край багаторічній політичній кризі в Болгарії, а значна фінансова залежність Софії від ЄС змусить Радєва, якщо він стане прем’єр-міністром, діяти раціонально та не уподібнюватися Орбану. Однак існує значна проблема — він враховуватиме сильні проросійські настрої населення своєї країни, тому в плані підтримки Європою України союзником не буде.
30 березня до Києва приїздив тимчасовий керівник уряду Болгарії Андрей Гюров, під час його візиту уклали угоду про оборонно-промислову співпрацю та продовження військової допомоги Україні. Якщо Радєв її скасує, тоді зніме всі сумніви у своїй проросійськості. Також не варто очікувати від нього підтримки української євроінтеграції. Тут аргумент буде таким самим, як у Фіцо чи Бабіша: ЄС має фінансово підтримувати своїх членів, а не витрачатися на Україну. І в цьому Радєв матиме підтримку частини населення.
В українських ЗМІ вистачає порад, як Київ може зацікавити нову болгарську владу співпрацею у безпековій сфері з огляду на військовий бекграунд тріумфатора виборів. Хоча Радєв і поглядає убік Москви, на посаді глави уряду, якщо він не хоче втратити її так само швидко, як його попередники (з 2021 року крісло прем’єра обіймали семеро осіб), він буде змушений враховувати інтереси болгарських компаній, які співробітничають з Україною у військово-технічній сфері, чути думку проєвропейської опозиції, яка попри скромний результат на виборах має мобілізаційний ресурс та лобі у високих коридорах ЄС.
Ну а що собою являють наспіх зліплені монобільшості — українці добре знають на своєму прикладі. Тож, очевидно, для Києва є сенс трохи вичекати, подивитися на перші кроки нового уряду, можливо, вони й не будуть відверто недружніми. Тому важливо не робити різких і поспішних заяв, навіть коли Радєв казатиме щось дратівливе для нас про Росію. Країна, де правлячий клас за п'ять років допустив вісім парламентських виборів, цілком може скоро зіткнутися і з дев'ятими…
