На тимчасово окупованій території України 6000 базових станцій мобільного зв’язку працюють на китайському обладнанні, йдеться у березневій доповіді Східної правозахисної групи. Близько 80 банківських відділень на Донбасі торгують готівковим юанем. Обмін делегаціями на низовому рівні та обережна співпраця з китайськими корпораціями на ґрунті «імпортозаміщення» відбувається на тлі акуратного обходу санкцій Пекіном, який офіційно так і не визнав ані окупацію Криму, ані «незалежні республіки ЛНР і ДНР», ані включення їх до складу Росії. Тим часом луганські підприємства готуються до травневого ярмарку в Харбіні, а в січні в КНР побувала делегація з Херсонської області для «встановлення довгострокового співробітництва». Поступово і цілеспрямовано Китай потайки проникає і закріплюється в окупованій Україні.
Кримський плацдарм Пекіна
Інтерес до ведення бізнесу в Криму у китайських інвесторів з’явився ще до анексії півострова Росією у 2014 році. У грудні 2013 року уряд України, який тоді очолював Микола Азаров, і китайська приватна компанія Beijing Interoceanic Canal Investment Management Co. Ltd. підписали меморандум про економічне співробітництво. Ця китайська компанія належить мультимільйонеру Ван Цзіню. Вона відома амбітним проєктом з будівництва судноплавного каналу в Нікарагуа, який мав скласти конкуренцію Панамському каналу та сприяти просуванню китайських геополітичних інтересів.
Українсько-китайський проект передбачав будівництво глибоководного порту в Криму та участь китайської сторони в реконструкції рибного порту в Севастополі. Перший етап інвестицій мав становити 3 млрд доларів. Власник Beijing Interoceanic Canal Investment Management Co. Ltd. Ван Цзин заявив, що цей проєкт перетворить Крим «на економічний і транспортний вузол морського Шовкового шляху».
Уже тоді деякі українські експерти вважали, що це перший крок масштабної експансії: спочатку порт у Криму. Потім оренда сільськогосподарських земель на півдні країни, а закінчиться все перетворенням України на аграрний придаток Китаю. Виступали проти проекту й кримські екологи. Співпраця з Китаєм для президента Януковича тоді була спробою залучити гроші в Україну з будь-яких джерел на тлі протестів на Майдані проти згортання євроінтеграції, що вже почалися.
Подальші події — протистояння на Майдані, втеча Януковича до Росії та російська інтервенція в Криму — поклали край цій масштабній затії. У червні 2014 року Beijing Interoceanic Canal Investment Management Co. Ltd. заявила, що більше не веде жодних проєктів у Криму. Невдачею закінчилися й спроби залучити китайських інвесторів для будівництва Керченського мосту.
Це було логічно, оскільки анексія Криму не була визнана світовою спільнотою (у тому числі й самим Китаєм), проти Росії були введені міжнародні санкції. Між 2014-м і 2022-м роками в російських ЗМІ періодично з’являлися повідомлення про готовність китайських компаній брати участь в інфраструктурних проєктах на анексованому півострові, однак далі розмов справа не йшла.
Ситуація почала змінюватися після 2022 року, коли співпраця Москви та Пекіна вийшла на новий рівень. Уже в листопаді 2023 року The Washington Post писала про те, що Росія і Китай ведуть переговори про будівництво транспортного тунелю під Керченською протокою (17 липня 2023 року ЗСУ успішно атакували Кримський міст за допомогою безпілотника). Тоді Москва і Пекін дружно спростовували це повідомлення американського видання.
Однак публікації про ймовірність участі китайських компаній в інфраструктурних проєктах у Криму почали з’являтися дедалі частіше. У 2025 році українська розвідка повідомляла про те, що окупаційна влада Криму хоче залучити китайські інвестиції до будівництва Керченського морського порту та розширення інфраструктури військової бази на озері Донузлав. Щось робилося явно в обхід санкцій. У 2025 році судно Heng Yang 9 під панамським прапором, що належить компанії Guangxi Changhai Shipping, неодноразово заходило в порт Севастополя з вимкненим транспондером. Українська МЗС висловила КНР протест з цього приводу.
Китайська сторона, побоюючись вторинних санкцій, не поспішає відкрито інвестувати в інфраструктуру анексованого Криму. Однак є інформація, що як мінімум Пекін вкрай зацікавлений у півострові, а як максимум — вже таємно співпрацює з Росією в чорноморській акваторії.
У доповіді ініціативи Extrema Ratio (яка займається відстеженням китайської глобальної експансії) зазначається:
«Інтерес Китаю до Чорного та Азовського морів виходить за межі простої підтримки Росії в Криму, вписуючись у ширшу стратегію ініціативи „Один пояс, один шлях“ та відкриваючи потенційні можливості подвійного призначення…
Будь-який розвиток інфраструктури в цих регіонах, навіть якщо він номінально має комерційний або цивільний характер, за своєю суттю підтримує та зміцнює військові та логістичні можливості Росії. Це відповідає стратегічному партнерству Китаю з Росією, особливо з огляду на зростаючу залежність Росії від Китаю щодо критично важливих військових технологій та компонентів після західних санкцій».
Китайський кар’єр і «Катюша» на руїнах Маріуполя
Влітку 2022 року влада «ДНР» почала виявляти інтерес до занедбаного Каранського кар’єру в районі села Мирне Волноваського району Донецької області (до початку повномасштабної війни — територія, підконтрольна Україні). У цьому кар’єрі видобували щебінь для будівництва, з 2008 року роботи там не проводилися. У серпні 2022 року почали відновлювати переробну фабрику і вже в жовтні офіційно оголосили про новий запуск Каранського кар’єру.
У листопаді 2023 року глава окупаційного «уряду ДНР», російський чиновник Євген Солнцев, повідомив, що Каранський кар’єр підписав угоди про співпрацю з двома китайськими підприємствами — Amma Construction Machinery Co. Ltd (фабрикою з виробництва обладнання для подрібнення порід) та Zhongxin Heavy Industry Machinery Co., Ltd (фабрикою з виробництва дробильно-сортувального обладнання). Підписання відбулося в представництві ДНР у Москві.
У березні 2025 року Солнцев був переведений з Донбасу до Оренбурзької області, де він обійняв посаду губернатора. Однак співпраця з китайськими компаніями продовжилася — місцеві жителі стали називати Каранський кар’єр «китайським». Видобутий у кар'єрі щебінь використовується для будівництва по всій окупованій території України, де російська влада, сама ж усе зруйнувавши, анонсувала масштабні проєкти «відновлення».
Українське видання «Реальна газета», в якому з 2014 року працюють журналісти з Донбасу, які вимушено покинули свій регіон через окупацію, провело власне розслідування співпраці влади «ДНР» з китайськими компаніями. За даними видання, названі Солнцевим компанії Amma construction Machinery Co. Ltd і Zhongxin Heavy Industry Machinery Co., Ltd ведуть активний бізнес у Росії, зокрема з Каменським щебеневим заводом у Ростовській області.
Ймовірним посередником виступав Чжан Цзинвей, аспірант Південного федерального університету, який займається розробкою оборонних технологій для російської армії. Наприклад, повідомлялося про те, що він створив вдосконалену модель нейронних мереж для безпілотних літальних апаратів (БПЛА), що дозволяє прискорити виявлення невеликих об'єктів у реальному часі. Чжан Цзинвей став переможцем конкурсу «Лідери Росії», який курирує перший заступник глави АП РФ Сергій Кирієнко.
Головний редактор «Реальної газети» Андрій Діхтяренко в розмові з The Insider розповів, що на прикладі такого посередництва можна побачити технологію китайського проникнення на окуповані території.
«Чжан Цзинвей навчається і працює в Ростовському університеті, він же — голова місцевого китайського земляцтва, і він же виступає посередником між ДНР і китайськими фірмами зі своєї рідної провінції. Якщо офіційні державні структури КНР начебто тримаються осторонь — великі державні концерни не хочуть потрапити під санкції, то середньому приватному бізнесу дають добро на організацію спільних проєктів на окупованих територіях України».
Не надто афішуючи свою присутність (якби не марнославство місцевих чиновників, ці інвестиції могли б залишитися й зовсім непоміченими), китайські компанії беруть участь в інфраструктурних проєктах, постачають техніку тощо. За даними Діхтяренка, історія з донецьким кар’єром — далеко не єдиний приклад такого співробітництва.
Наприклад, китайське гірниче обладнання постачається на шахту «Білоріченська» в Луганській області. Це одна з небагатьох прибуткових шахт на окупованій території. «Відновлення промисловості в окупації вже ведеться за китайські гроші, без Китаю у Росії немає можливостей все це швидко відновити», — пояснює журналіст.
За словами Дихтяренка, у цієї співпраці, крім бізнес-складової, є й істотна політична: «Відбувається обмін досвідом пропагандистів, наприклад, — співробітників луганських пропагандистських медіа активно запрошують на ознайомчі поїздки до КНР, де для них влаштовують екскурсії на заводи з виробництва дронів».
Як протилежний приклад Дихтяренко наводить візит до Маріуполя китайської блогерки та співачки Ван Фан у 2023 році: «При цьому її чоловік-чиновник до Маріуполя не поїхав, він чекав на дружину в Ростові, а потім вони дали спільну пресконференцію». Під час візиту Ван Фан співала «Катюшу» на руїнах Маріупольського драмтеатру, зруйнованого російським авіаударом. Її поїздка викликала протест з боку українського МЗС.
Співпраця з китайським акцентом
Для окупаційної влади «ДНР» співпраця з Китаєм — важливий елемент зміцнення власного авторитету в чиновницькій ієрархії завдяки контактам із владою КНР, діловим зв’язкам, участі в бізнес-форумах тощо. У квітні 2024 року «прем’єр-міністр» «ДНР» Євген Солнцев відвідав 1-й Російсько-китайський будівельний форум у Харбіні, організований Всеросійським центром національної будівельної політики та регіональним урядом Харбіна.
«Обговорили з колегами можливості щодо запуску та модернізації наших металургійних підприємств», — повідомив Солнцев. Також він анонсував співпрацю з двома китайськими будівельними компаніями: Genertec International Co Ltd та China Xinxing Group Co Ltd у справі «відновлення Донбасу» (офіційних контрактів укладено не було).
Свої плани щодо співпраці з Китаєм будують і в окупаційному уряді Запорізької області. В.о. міністра економічного розвитку Юрій Гуськов розповідав: «Запорізька область як новий регіон РФ планує активно співпрацювати з бізнесом Піднебесної. Наше зерно — найвищої якості, і китайські споживачі однозначно це оцінять. Ми будемо активно залучати народну дипломатію для просування своєї продукції».
Правда, далі «народної дипломатії» і тут не пішло. Зате відома інша історія — у Мелітополі у китайського бізнесмена ледь не «віджали» завод з переробки черешні. Компанію «Єврофрут» у 2015 році заснував інвестор із Шанхая Чжен Фен. Однак після окупації регіону на завод поклав око місцевий авторитетний бізнесмен Сергій Желев, який співпрацював з російською владою. Китайському власнику довелося терміново добиратися до Мелітополя, щоб захистити свої інвестиції.
Є місце й курйозам. У липні 2025 року влада «ЛНР» відзвітувала про візит делегації китайських інвесторів. Однак незабаром з’ясувалося, що це були не зовсім китайці. Точніше, зовсім не китайці. За «інвесторів із Піднебесної» видали підприємців із Воронежа – в’єтнамського та азербайджанського походження.
У липні 2025 року російський Промсвязьбанк (ПСБ) організував поїздку до Китаю для представників десяти компаній з окупованих територій України (переможців всеросійського конкурсу вітчизняних виробників «Знай наших»). Промсвязьбанк — важливий елемент окупаційної структури. Він першим із великих російських банків відкрив свої представництва в анексованих українських регіонах — спочатку в Криму, а потім у «ЛНР-ДНР» та окупованих частинах Запорізької та Херсонської областей.
У 2018 році ПСБ був націоналізований і відтоді є основним кредитором оборонно-промислового комплексу РФ, обслуговуючи до 70% держоборонзамовлення. Керує банком Петро Фрадков, син експрем’єра та колишнього голови зовнішньої розвідки Михайла Фрадкова. З 2022 року банк перебуває під санкціями всіх провідних західних країн.
Китайському проникненню на окуповану частину України сприяє й Віктор Медведчук — у минулому головний проросійський політик України та «кум Путіна». Медведчук активно брав участь у спільних бізнес-проєктах з Китаєм ще будучи українським депутатом: пов’язані з ним та його діловим партнером Тарасом Козаком компанії з 2020 року будували канатну дорогу на російсько-китайському кордоні в районі Благовєщенська та Хейхе.
Віктор Медведчук брав активну участь у торгівлі вугіллям на території «ЛНР-ДНР» через підконтрольну йому компанію «Донські вугілля», яка з 2021 року стала одним із ключових бенефіціарів місцевої вугільної промисловості. Після початку повномасштабної війни «Донські вугілля» почали швидко розширюватися, беручи під свій контроль шахти на захопленій території Донбасу, а потім постачаючи вугілля до Китаю під виглядом «російської» продукції. Однак через скорочення закупівель російського вугілля з боку Китаю та загальну неефективність компанії Медведчука у 2026 році вона опинилася в боргах на суму 2 млрд рублів.
Бізнес Медведчука займається не тільки експортом до Китаю, а й імпортом — його структури постачали на окупований Донбас вантажівки з Китаю (продукцію китайського філіалу німецького концерну Daimler Truck).
Один пояс, один шлях
Процеси китайської експансії на українську територію, окуповану Росією, поки що не мають масштабного характеру. «Китай придивляється», — як сказав один чиновник «ЛНР». Але поступово вона набуває дедалі більш системного характеру: все більше китайських компаній заходять на окуповані території, «підгодовуючи» місцеві еліти. Для Китаю це також перевірка санкцій на міцність, приватні компанії «розвідують» територію для приходу приватно-державних гігантів КНР.
Крім суто економічних міркувань, важлива й геополітика. Крим відіграє ключову роль у Чорноморському регіоні, а південно-східні території України слугують стратегічним плацдармом для експансії у Східну Європу. Для Китаю це проникнення — частина глобальної стратегії зі створення євразійського логістичного коридору.
У цю логіку вписується будівництво Росією траси Ростов — Маріуполь — Мелітополь — Крим (так звана траса «Новоросія»), яка може бути підключена до міжнародного транспортного коридору «Європа — Західний Китай» — спільного проєкту РФ, КНР і Казахстану. До речі, на будівництві траси «Новоросія» використовується щебінь з того самого «китайського» кар’єру в Донецькій області.
Ще один важливий мотив для Китаю — доступ до ресурсів, насамперед до покладів рідкоземельних елементів. За оцінками української сторони, половина українських родовищ рідкоземельних металів знаходиться в зоні російської окупації.
Наприклад, на території Донецької області є поклади літію і титану, а також єдине в Україні комплексне джерело цирконію. Все це з часом може опинитися в руках китайських розробників, оскільки Росії не вистачає власних технологій і ресурсів для їх повноцінного видобутку.
Те саме можна сказати загалом і про всю економіку окупованої частини України. Поки всі ресурси окупантів йтимуть на ведення війни та утримання стабільності режиму, китайська присутність на цих землях ставатиме дедалі більшою.
