Фігуранти справи "Мідас" Тимур Міндіч і Олександр Цукерман, які безперешкодно виїхали з України, оскаржили санкції РНБО щодо себе. Якими будуть наслідки цього для президента Володимира Зеленського?
Бізнесмени Тимур Міндіч й Олександр Цукерман вимагають через суд скасувати санкції, введені проти них у листопаді 2025 року. Відповідачем в обох позовах вказаний президент Володимир Зеленський. Третіми особами фігурують Кабінет міністрів, Рада національної безпеки і оборони, Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства. Це не перше оскарження санкцій. 28 лютого 2025 року адвокати п’ятого президента Петра Порошенка повідомили про оскарження санкцій, застосованих проти їхнього клієнта 12 лютого того ж року. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного cуду почав розгляд позову Порошенка 13 травня 2025-го, відтоді відбулося чотири засідання, кілька разів вони переносилися, рішення досі немає.
Процес оскарження санкцій Порошенком демонструє, що судовий розгляд може тривати довго, адже у відповідачів є можливість затягування неявкою на засідання. Міндічу з Цукерманом доведеться судитися з Зеленським так само довго, чи їхній випадок особливий і судді пришвидшаться на прохання з Банкової?
Версія перша: суд як майданчик для публічного шантажу президента
Зеленський своїм указом від 13 листопада запровадив санкції проти громадян Ізраїлю Міндіча і Цукермана на три роки. Рішення передбачає "стандартний пакет" — від позбавлення державних нагород до блокування активів на території України. Також їхнє іноземне громадянство дозволяє блокувати активи в іноземних юрисдикціях. Міндіч і Цукерман оскаржили рішення не відразу, а через півроку. Можливо, поштовхом до дій стало блокування активів саме за кордоном. Втім, юристи вказують, що шукати відповідь на питання "чому лише зараз" не варто, максимальний строк для оскарження санкційних рішень — шість місяців, тож позивачі в нього вклалися.
Але існують й інші версії. Одна з них — позов в український суд потрібен Міндічу і Цукерману для шантажу Зеленського. Для них зняття заборон, застосованих після запровадження санкцій, не головне, вони розуміють, що суд не виграють, але їх влаштовує сам процес. А через три роки, точніше через два з половиною, заборони зникнуть у зв’язку із завершенням їхньої дії.
Під час судових засідань адвокати Міндіча і Цукермана в Україні жадатимуть від суду, аби їхні підзахисні давали покази онлайн. Що не заборонено. Це буде не "випадкова" зустріч із журналістом Михайлом Ткачем в Ізраїлі, а нагода особисто на весь світ розповісти власну легенду про те, що ми знаємо як Міндічгейт. Про кооператив "Династія" і про "Вову". Або не чіпати цю частину історії, зосередившись на тих деталях, які не стосуються президента. І справа не в тому, правду казатиме Міндіч, чи маніпулюватиме, а в мейнстрімності теми.
Коли ж відповідачі оберуть тактику неявки на засідання суду або суд переноситимуть з інших причин, як у випадку зі спільним для Міндіча і Зеленського колишнім бізнес-партнером Ігорем Коломойським, для громадськості це стане чітким сигналом, що влада боїться викриття. Тобто судовий майданчик дуже зручний для шантажу публічними заявами.
Версія друга: узгоджений із Банковою спектакль
Суть версії в тому, що під час судових засідань Міндіч з Цукерманом не топитимуть Зеленського, а навпаки, акцентуватимуть на тому, що він став жертвою нехлюїв, які готували документи про санкції. А головним об’єктом атак буде не президент, а НАБУ і САП, яких вони звинувачуватимуть у замовному характері їхньої справи задля підриву репутації глави держави. Чи скасують санкції в обмін на роль таврувальників антикорупційних органів? Не скасують, але є нюанс: щодо санкційних механізмів та інструментів у громадськості було і залишається питання, чи діє "стандартний пакет" заборон однаково для всіх.
Є ті, хто самі розповідають про обмеження, як той же Порошенко скаржився, що не може на заправці купити каву, бо заблоковані банківські картки, але більшість підсанкційних — мовчать. Більше того, оскарження санкцій — рідкість, а не норма. Можливо, не тому, що ці люди не вірять в українське правосуддя, просто їм десь могли дати послаблення.
Приміром, ЗМІ писали, що інвестфонд Міндіча за місяць перед повномасштабним вторгненням придбав у Києві 77 квартир у житловому комплексі бізнес-класу, та ще й за демпінговою ціною. Ці квартири після запровадження санкцій мають арештувати, як і всі інші активи. 17 листопада стало відомо, що НАБУ наклало арешт на нерухомість Міндіча і Цукермана у столиці, але, по-перше, це не стосувалося саме санкцій, а, по-друге, в новині фігурує менше квартир, аніж згодом йшлося у журналістському розслідуванні "Економічної правди". Інакше кажучи, поки процедури лишатимуться непрозорими, існуватиме підозра, що наслідки санкцій неоднакові для всіх.
Версія третя: суд через санкції лише елемент великої гри
За час перебування в Ізраїлі Міндіч і Цукерман могли дати покази як ізраїльським спецслужбам, так й інших держав. Наприклад, ФБР. Або ж взагалі росіянам. Про життя цих двох персонажів у землі обітованій українці дізнаються від журналістів, але про подробиці можливих контактів утікачів з іноземними спецслужбами не знає ніхто. Ще на початку листопада минулого року ЗМІ повідомляли про буцімто інтерес американського ФБР до Міндіча і Цукермана, яких нібито підозрюють у відмиванні коштів. Документальних підтверджень новина у подальшому не отримала, але на небилицю вона також не схожа, адже у поле зору американських федералів громадяни, пов’язані з Україною, потрапляли неодноразово — Лазаренко, Фірташ, Коломойський, Деркач.
Усі пам’ятають, що основні підозрювані у справі "Мідас" утекли з України ще до того, як до них завітали представники НАБУ. Тобто не було наказу не випускати їх за кордон. Але їм дали виїхати з країни, очевидно, не для того, щоб вони за кордоном почали розповідати свою правду, а особливо — давати покази іноземним спецслужбам. Тому версія про ФБР, яке тепер триматиме Зеленського "на гачку", хоч і має право на існування, все ж виглядає малоймовірною
Якщо інтерес Міндіча й Цукермана — якось захистити гроші і майно, що опинилися під арештом, цьому велика політична гра тільки заважатиме. Натиснути компроматом, так би мовити "передати привіт" — такий стиль менш ризикований і більш перспективний для втілення зазначеного інтересу. А радикальний тиск та ще й руками зовнішніх гравців лише нашкодить — мало того, що санкції не скасують, так можна ще й зверху отримати нові кримінальні справи. Чим їх більше, тим шанси забрати своє назад зменшуватимуться.
