[xvalue_foto1]Чи контролює Коломойський нового президента України?Таке запитання прозвучало цього тижня у Вашингтоні під час слухань щодо України у Сенаті США. Відповідаючи на нього, спецпредставник американського зовнішньополітичного відомства Курт Волкер не лише підтвердив, що держдепартаменту США відомо про стосунки Зеленського та Коломойського. Він також наголосив: "Ми підтримуємо принципи реформ, подолання домінування олігархів у політичній системі, таких як Коломойський. Ми сподіваємося, що він (Зеленський. — Авт.) зможе бути незалежним і виконати обіцяне. І ми маємо намір як допомагати йому, так і спитати з нього, якщо цього не станеться".
І запитання сенатора, і відповідь дипломата вкотре підтвердили те, що на берегах Потомака склався консенсус між усіма гілками влади, й американська Система зарахувала олігарха Коломойського до bad guys.
Ігор Коломойський повернувся до України не тому, що скучив за місцевими журналістами, і навіть не для того, щоб давати вказівки новому президенту, — він повернувся, бо тривожно. Допоки шахрайство в Приватбанку обговорювалося лише на закритих судових засіданнях, а результати розслідування Kroll оберігалися, наче державна таємниця, більшість просто не могла оцінити масштаби катастрофи. Ситуація докорінно змінилася, щойно суд у США оприлюднив позов банку проти колишніх власників. Кожен із епізодів у стосторінковому позові — привід для серйозних обвинувачень.
Афера федерального масштабуМетою позову Приватбанку проти колишніх акціонерів, поданого в США, є відшкодування збитків, завданих банку в період із 2006-го до 2016 рр. Позов цивільний, банк не вимагає кримінальної відповідальності колишніх власників, але як доказ завдання йому збитків описує схеми, визнання яких судом має таку відповідальність спричинити.
Коротко шахрайство в "Приваті", описане в позовних документах, можна описати як залучення коштів клієнтів банку, які видавалися у вигляді кредитів підприємствам Ігоря Коломойського та Геннадія Боголюбова, але далеко не завжди витрачалися на їхні потреби, нерідко акумулюючись на рахунках різних компаній у США, що мають назву "Optima" і, згідно з позовом, також пов'язані з колишніми власниками банку. Ці численні Optima 500, Optima 777, Optima Specialty та інші optima anything використовували кошти вкладників банку для закупівель комерційної нерухомості, феросплавних і сталеливарних заводів у США. Швидкість транзакцій, їхня складність і кількість задіяних рахунків дають змогу припустити, що для реалізації "схеми Optima" було створено спеціальний алгоритм, за допомогою якого за десять років банк із метою легалізації прогнав по рахунках близько 470 млрд дол. Не всі гроші з банку виводилися, частина поверталася, щоб створювати видимість обслуговування взятих українськими компаніями Коломойського кредитів і забезпечувати можливість отримувати нові. Це й дало змогу схемі проіснувати так довго. Але так само як в Україні нарешті помітили, що замість реальних застав у капіталі найбільшого банку лежать розписки, так і в США виявили, що кошти, на які компанії Optima скуповують активи, мають досить сумнівне походження.
Зокрема з матеріалів позову Приватбанку випливає: щонайменше 36 млн дол. із 86,3 млн, витрачених Optima International на придбання офісної будівлі One Cleveland Center, було виведено з Приватбанку. Ці гроші — це кредити, отримані Нікопольським і Запорізьким феросплавними заводами для "фінансування поточної господарської діяльності підприємств". На рахунках у США вони опинилися після того, як були об'єднані з кредитом, узятим пов'язаною з Коломойським компанією в кіпрській філії "Привату", й відмиті внаслідок проведення 42 транзакцій через 15 рахунків, включно з особистим рахунком Коломойського.
Іноді "виручені" кошти нікуди не інвестували, вони просто розчинялися в штаті Делавер. Наприклад, у 2011-му одного дня, 24 лютого, Нікопольський феросплавний і Орджонікідзевський ГЗК взяли в Приватбанку кредити на 11,7 і 40 млн дол. відповідно. Обидва — для "фінансування поточної діяльності". Цього самого дня, упродовж трохи більш як години, ці гроші відмили шістьома транзакціями через чотири рахунки, і ось уже компанія Optima Ventures у США вкладає їх під виглядом інвестицій у компанію Optima Ecommerce and financing. Такими й аналогічними цим історіями переповнений стосторінковий позов Приватбанку. І привід у федеральної влади бодай спробувати розібратися в цих схемах, безперечно, є.
У квітні цього року американське видання The Daily Beast, посилаючись на три незалежних джерела, написало, що Коломойський перебуває під слідством ФБР за участі прокуратури США в північному окрузі штату Огайо. Джерела The Daily Beast стверджують, що розслідування триває давно й має широкомасштабний характер, а слідчі ретельно вивчають можливі фінансові махінації Ігоря Коломойського, зокрема відмивання грошей.
Причому, згідно з даними DT.UA, увагу на колишніх власників Приватбанку ФБР звернуло давно, ще в пік української банківської кризи. США, м'яко кажучи, бентежило, що поки МВФ щосили намагається повернути стабільність українському фінсектору, НБУ видає рефінансування кептивним банкам і наче не помічає, як це рефінансування відразу виводять із країни. Спілкувалося ФБР на цю тему і з ексголовою НБУ Гонтаревою, й із ексміністром фінансів Яресько, обидві дотепер переконані, що чинили правильно. Нагадаємо, що станом на січень 2016-го заборгованість Приватбанку перед НБУ з рефінансу перевищувала 27 млрд грн, частина з яких, напевно, обернулася у "схемі Optima".
Звісно, американські адвокати олігарха цю інформацію спростовують, стверджуючи, що жодних коштів Коломойський не відмивав, а його банк було націоналізовано не через проблеми з капіталом, а через політичний тиск на олігарха. У такому самому ключі коментують те, що сталося, й американські партнери Ігоря Валерійовича. Зокрема Optima Management Group, яка неодноразово фігурує в "американському" позові Приватбанку, стверджує: "Обвинувачення — частина організованої політичної атаки українського банку на інвесторів у наш процвітаючий бізнес — є хибними, наклепницькими й геть необґрунтованими... Ми безмірно пишаємося нашим великим послужним списком зі створення динамічного портфеля нерухомості в Клівленді".
Насторожує, що портфель нерухомості Optima останнім часом стає аж занадто динамічним. Відшкодування збитків, заявлених у позові Приватбанку, може вимагати відчуження всіх активів Коломойського та Боголюбова в США, і що ближча розв'язка цієї історії, то менше активів у його власності залишається. У найкращі роки своєї діяльності Optima Ventures була власником понад 260 тис. кв. м комерційної нерухомості в Клівленді. Але, згідно з даними американського тижневика Cleveland Scene, останніми роками Optima активно позбувалася своїх активів. Офісний центр AECOM, придбаний у серпні 2010-го за 46,5 млн дол., було продано торік за 38 млн Rugy Realty. Коли Optima купувала цю 20-поверхову будівлю, остання була заповнена орендарями на 90%, коли продавала — 45% офісів були порожніми, а сама будівля, за словами нового власника, виглядала "втомленою" й потребувала вкладання ще щонайменше 10 млн дол. на ремонт.
Huntington Building, історичну будівлю Клівленда, придбану також улітку 2010 р. за 18,5 млн дол., теж продали у квітні 2018-го, а новий власник охарактеризував придбання як "зяючу діру у жвавому центрі міста", що вимагає величезних інвестицій. У цей самий час Optima намагалася продати ще одну "клівлендську перлину" — придбаний за
34 млн дол. у 2008 р. офісний центр 55 Public Square. Але на момент продажу будівля стояла пусткою, вимагала ремонту, а її ринкову вартість було оцінено у трохи більш як
20 млн дол. виключно завдяки розташуванню. Зрештою потенційний покупець відмовився від угоди.
Незавидною є доля й деяких промислових активів Коломойського у США. У січні 2018-го сталеливарний завод Kentucky Electric Steel, який належить Optima Acquisitions і свого часу був одним із провідних виробників штату, оголосив про звільнення 113 співробітників і закриття. У вересні завод удалося врятувати новому власникові — компанії Steel Dynamics Inc. А ось сталеливарному заводу Warren Steel Holdings, що також належав Optima Acquisitions, пощастило менше, — він припинив роботу назавжди ще у 2016-му.
Очевидно, що Коломойський не інвестував достатньо коштів у свої американські ресурси, а позов Приватбанку та розслідування ФБР, які загрожують їх конфіскацією, лише прискорять його позбавлення цієї власності. І доки суд не наклав арешту на майно відповідачів на забезпечення позову, ще є час улаштувати гаражний розпродаж. Щоправда, слідів уже не заметеш, кожна з описаних у позові махінацій може бути кваліфікована як серйозний злочин.
Ігоря Коломойського та Геннадія Боголюбова у США обвинувачують у завданні збитків банку та легалізації на території США сотень мільйонів доларів, отриманих незаконним шляхом, змові, незаконному збагаченні. Кожен кейс із позову підходить під опис. Але головне, Коломойського та Боголюбова звинувачують у порушенні спеціального федерального закону RICO (The Racketeer Influenced and Corrupt Organizations Act), що передбачає розширені й суворіші покарання за дії, вчинені в рамках діючої злочинної організації. RICO було написано саме для того, щоб судити лідерів синдикатів і ОЗУ, які не беруть особистої участі в махінаціях, а лише дають вказівки. А це дуже серйозне обвинувачення.
Своїх не кидаємоДе ж безпечніше для Ігоря Валерійовича сховатися від пильної уваги американської Феміди, якщо та, зрештою, вирішить закликати його до відповідальності? Яка з країн БЕНІлюксу — Ізраїль, Кіпр чи Україна, паспортами яких публічно вихвалявся Коломойський, може захистити його "від жебрацької долі та арештантської неволі" надійніше?
Наша відповідь, можливо, багатьох здивує: Україна. І першим доказом цього є те, що улюблений бізнес-партнер Ігоря Валерійовича Геннадій Боголюбов, який 15 років тому відмовився від українського громадянства, повернувшись до України перед другим туром виборів, згідно з інформацією джерела DT.UA, відразу ж звернувся до міграційної служби, щоб виправити зроблену 15 років тому помилку й знову стати українцем.
Усупереч досить поширеному міфу про те, що "Ізраїль своїх не видає", насправді ще й як видає. Причому обвинувачуваних не лише в тяжких кримінальних злочинах на кшталт вбивства або зґвалтування, а й в економічних. У законодавстві Ізраїлю, на відміну від багатьох інших держав, немає заборони на екстрадицію власних громадян. Ба більше, в цій країні існує спеціальний закон про видачу правопорушників. Якщо ізраїльтянин вчинив злочин в іншій державі, і є вагомі докази цього, якщо з цією державою в Ізраїлю підписаний договір про екстрадицію, і якщо обвинувачення цієї держави, висунуті громадянину Ізраїлю, не мають політичного підґрунтя, то правопорушник після відповідного судового рішення цілком може бути переданий Ізраїлем державі, яка вимагає видачі злочинця. Ізраїль неодноразово видавав власних громадян не лише США або країнам Західної Європи, а й Росії і навіть Україні.
Існує ще один нюанс: якщо правопорушник скоїв злочин після отримання ізраїльського громадянства, то Ізраїль, погоджуючись на його екстрадицію, вимагає, щоб своє покарання той відбував в Ізраїлі. Якщо ж громадянство було отримано після злочинного діяння, то Ізраїль може клопотатися про повернення свого громадянина після його екстрадиції та засудження в іншій державі для відбування покарання в Ізраїлі, якщо сам правопорушник цього бажає та звернеться з відповідним проханням до ізраїльського Міністерства юстиції.
Що ж до конкретно Сполучених Штатів, то з ними Ізраїль уклав договір про екстрадицію ще в далекому 1962 р., задовго до підписання Штатами таких документів з багатьма іншими державами. У грудні 1963-го цей договір набрав чинності. У переліку з 31 правопорушення, скоєння яких може призвести до екстрадиції, окрім убивства, завдання тяжких тілесних ушкоджень, викрадення людей, грабежу та інших жахливих злочинів, є також і хабарництво; і одержання грошей, цінних паперів або товарів під хибним приводом, погрозою або силою; і одержання грошей, цінних паперів або іншого майна незаконним шляхом; і інші економічні правопорушення. Отже, Земля обітована зовсім не є надійним притулком для тих власників ізраїльського паспорта, якими жваво цікавляться правоохоронні органи США. Тих, нагадаємо, Штатів, які перенесли своє посольство в Єрусалим, і на президента яких Трампа в Ізраїлі моляться.
Інший "райський куточок", де найчастіше прагнуть сховатися від Феміди тієї чи іншої країни різнокаліберні та різномасті правопорушники, — це батьківщина Афродіти. Однак Ігорю Валерійовичу, напевне, має бути відомо, що й Кіпр має договір про екстрадицію зі Сполученими Штатами, підписаний у червні 1996 р., який набрав чинності у вересні 1999-го.
Пізніший, ніж ізраїльський, цей документ не містить довгого переліку злочинів, скоєння яких може спричинити екстрадицію. Сторони спростили собі завдання й уникли необхідності подальших переговорів для внесення в документ найменувань нових злочинів, домовившись, що екстрадиції підлягають особи, які вчинили правопорушення, котрі є такими згідно з законодавствами обох країн і передбачають позбавлення волі на строк понад рік.
Щоправда, в американсько-кіпрському договорі сказано, що жодна з договірних сторін не зобов'язана видавати власних громадян, але запитувана держава може зробити це, якщо інше не передбачене її законами та конституцією. Якщо ж запитувана держава відмовляє у видачі свого громадянина виключно на підставі його громадянства, то, згідно з договором, вона зобов'язана прийняти справу в іншої сторони та передати її у власні правоохоронні органи для судового переслідування.
Яка ж в'язниця комфортніша — американська, ізраїльська чи кіпрська, ось у чому питання. Але олігархові Коломойському, який повернувся після обрання нового президента до України, навряд чи хочеться ламати над ним голову. Оскільки на Батьківщину він повернувся не тільки тому, що президентом став В.Зеленський, а, цілком імовірно, й тому, що саме Україна "своїх не видає".
"Згідно з частиною 2 статті 25 Конституції України, громадянин України не може бути виданий іншій державі", — нагадав у коментарі DT.UA про нюанси міжнародного співробітництва нашої країни в правовій сфері заступник генпрокурора України (2016—2019) Євген Єнін. За його свідченнями, "Україна неодноразово, зокрема й упродовж останніх кількох років, намагалася ініціювати укладання зі Сполученими Штатами договору про видачу правопорушників, однак США готові на переговори стосовно цього питання лише у разі, якщо Україна готова видавати до США своїх громадян (Сполучені Штати своїх видають, як і Ізраїль, і Кіпр)".
До речі, свою відмову видавати власних громадян Україна закріпила й на міжнародному рівні, ратифікувавши у 1998 р. Європейську конвенцію про видачу правопорушників 1957 р. із застереженням — "Україна не видаватиме іншій державі громадян України".
Єдиним "умовним винятком", за свідченням Є.Єніна, стала справа МН17, де "сторони домовилися передати юрисдикцію нідерландському суду", і громадяни України — підсобники в'їзду російського "Бука" на нашу територію та його повернення до РФ — "заочно" братимуть участь у слуханнях через конференц-зв'язок, а після винесення їм вироку зможуть обрати, де їм відбувати покарання, в Україні чи Нідерландах.
Україна — не єдина країна, законодавство якої забороняє екстрадицію власних громадян. "Не видають своїх", наприклад, Росія, Білорусь, Китай, Японія, Франція. Усі, напевно, пам'ятають скандальний випадок, коли Франція відмовилася видати Штатам Романа Поланського, обвинувачуваного в розтлінні неповнолітньої, на підставі наявності в оскароносного режисера французького громадянства.
Що ж до Європейської конвенції про видачу правопорушників 1957 р., то вона зобов'язує запитувану сторону, якщо та відмовляється видати свого громадянина, передати справу власним компетентним органам, "щоб у разі потреби можна було здійснити її розгляд", а "запитуючу сторону інформують про результати розгляду її запиту".
В українсько-американських відносинах існує ще одна опція. Згідно зі ст. 1 Договору між Україною та Сполученими Штатами Америки про взаємну допомогу в кримінальних справах, ця допомога включає, зокрема, й "передачу осіб, які перебувають під вартою, для дачі показань або для інших цілей".
Під іншими цілями можуть матися на увазі будь-які дії в рамках кримінального процесу, уточнює Є.Єнін, — упізнання осіб або предметів, відтворення подій, видачу речей або документів тощо.
"Передачу" не потрібно плутати з "видачею", це не екстрадиція, а "позичання на час" заарештованого з його обов'язковим подальшим поверненням на Батьківщину після дачі показань або інших дій. Отже, навіть якщо громадянин України й перетне океан і опиниться в руках американської правоохоронної системи, його судитимуть (якщо це, звісно, станеться) потім однаково на Батьківщині.
"Базовий принцип міжнародного права — "видавай або суди", — пояснює Є.Єнін. — Кримінальний кодекс України передбачає можливість прийняття кримінальних проваджень від іноземних держав".
Отже, якщо компетентні органи будь-якої держави "доганяють" когось із громадян України, бажаючи покарати його за скоєний злочин (позбавленням волі та/або нажитого "непосильною працею" багатства), welcome to Ukraine: вони можуть спробувати це зробити на території самої України за допомогою її правоохоронних органів. Результат, щоправда, не обіцяємо. Згідно з інформацією DT.UA, не одна й не дві передані з-за кордону кримінальні справи були "злиті" "доблесними" українськими правоохоронцями…
Однак, як навчав своїх студентів один із метрів іще радянської юриспруденції, "головне — не посадити, головне — з торбою світом пустити". Ще один пункт Договору зі США про правову допомогу передбачає "заходи, пов'язані з арештом і конфіскацією майна, реституцією та накладенням штрафів". Причому будь-яка допомога, згідно з Договором, "надається незалежно від того, чи є діяння-предмет розслідування, переслідування або судового розгляду в запитуючій державі злочином згідно з законодавством запитуваної держави".
Крім того, як свідчить Є.Єнін, можливість арешту та конфіскації майна передбачає не тільки цей Договір, а й Конвенція ООН проти корупції, а також ряд інших багасторонніх документів, учасниками яких є Україна та США.
Тому не настільки вже й важливо, видає Україна своїх громадян чи ні: і міжнародне право, і її власне законодавство дають змогу карати всіх українців, які порушили закон, чи це закон України, а чи одного з її партнерів. Але, звісно, за умови дотримання принципу верховенства права та наявності політичної волі. Ось тільки саме ці дві ключові умови в Україні дотепер не дотримувалися жодною владою. Влада нова, як і всі попередні, обіцяє бути кращою за "попередників". Побачимо, — у вівторок розпочинається офіційний візит до США т.в.о. голови СБУ Івана Баканова, під час якого колишньому керівникові "95-го кварталу" доведеться говорити про зовсім несмішні речі, а заодно й формулювати ставлення команди нового президента до ситуації, що склалася. Багато хто переконаний, що "тест на Коломойського" стане для неї одним із головних і найскладніших випробувань.
