Орки були, є і залишаться орками

Десь так тиждень тому один із головних претендентів на роль «хорошего русского», ексолігарх доби «раннього путунізму» та колишній політв’язень часів «майже зрілого путінізму» Михаїл Ходорковський виголосив низку серйозних інвектив на адресу України, яка, мовляв, невірно себе поводила і поводить під час війни з Росією. Зокрема, він звинуватив Київ у русофобській риториці, яка, за його словами, з самого початку війни знизила підтримку України в російському суспільстві, а особливо розкритикував наратив щодо «росіян-орків». Бо ж не всі росіяни погані, вистачає й пристойних.

Як на мене, вартість заяви Ходорковського про начебто потенційно значущу підтримку України російським суспільством, найкраще можна було би оцінити за допомогою експресивної лексики деяких героїв «Бравого вояка Швейка» з обов’язковим використанням слів «гіве…ця» та «пер…уни». Але можна і науково. Бо ж існує така річ, як соціологія. Левада-центр, що офіційно зветься в РФ «іноагентом», зафіксував через місяць після початку вторгнення підтримку Путіна на рівні 83%; наратив щодо «росіян-орків» тоді ще не запрацював у медіа-просторі, силу він набув після відступу рашистів із-під Києва, коли всі змогли побачити скоєне ними у Бучі та Бородянці. Впала ж ця підтримка приблизно на 10% восени 2022 року, після успішного контрнаступу ЗСУ на Харківщині та Херсонщині. Можна бути певними: якщо керівництво США не перепудилося через російські загрози ядерної атаки (яка ядерна атака? РФ має 32 працюючих ядерних реактори лише на своїй європейській території!), якби не перепудилося та надало необхідну зброю для вигнання рашистів бодай із Херсонської та Запорізької областей, ця підтримка впала б іще помітніше, попри «орківський наратив», й імперія Кремля почала би «сипатися».

А щодо прямої підтримки України (ясна річ, таке запитання соціологи поставити не могли), слід сказати, що вона існувала й існує. Її наявність засвідчують сотні тим чи іншим способом репресованих росіян, в тому числі десятки політв’язнів, тисячі справжніх, а не фейкових політемігрантів, зрештою, вояки тих формувань ЗСУ, які створені вихідцями з Росії. В цьому сенсі слід згадати російського історика та соціолога, політв’язня часів СССР, знову засудженого «за виправдання тероризму» Александра Скобова, який чітко визначив РФ як нацистську державу та заявив на суді: «Вся російська особливість зводиться до того, щоб терпіти насильство з боку сильнішого і не обмежувати себе в насильстві щодо слабшого». Дуже чітка та правдива формула, чи не так? Проте іншого Скобова в Росії немає, і це дуже симптоматично для країни зі 140 мільйонами населення, де чи не половина репресованих за антивоєнні виступи має українські або тюркські прізвища…

Іншими словами, Скобов за критеріями Ходорковського також русофоб, та ще й запеклий, оскільки для нього т.зв. «російська цивілізація» - це зло всесвітнього масштабу. Втім, хіба русофобія не є нормальною реакцію здорової психіки на «путінський райх»? Адже «русофобія» - це страх (φόβος), викликаний діями Росії. Тому русофоб – це притомна людина, а борець із русофобією – явний агент Кремля та Луб’янки або їхній «корисний ідіот».

Та повернімося до самої понятійної метафори «орки». Витоки її зрозумілі: дві масштабні кіноепопеї Пітера Джексона за мотивами романів британського письменника Джона Толкіна подивилися мільйони глядачів нашої країни – чи то в кінотеатрах, чи то в Інтернеті, де є повні режисерські версії фільмів. Ну, а хтось читав самі романи, які спершу з’явилися в низці російських перекладах різної якості, а потім уже і в українських (втім, книга про подорож Більбо з гномами до гори Еребор, про дракона і битву п’яти військ українською мовою вийшла друком ще у середині 1980-х). Отож орками російських загарбників назвали не випадково – всі їхні дії недвозначно відповідали настановам служників Абсолютного Зла у книгах Толкіна і фільмах за його романами. Відповідали та відповідають нині, втілюючись у ракетних ударах по Кривому Рогу та Сумах, у непоодиноких розстрілах полонених вояків ЗСУ, у катуванні не розстріляних полонених і «замкнених» цивільних.

Але це не все. Виявляється, у «великій російській культурі» ще наприкінці 1990-х з’явилося ототожнення росіян із орками. Власне, то було самоототожнення зі звитяжними орками, які протистояли зловмисному і підступному Заходу. Ідеться про роман Кіріла Єськова «Останній кільценосець» (1999), який перевертає світ Толкіна догори дригом. Думаю, роман Єськова навряд чи комусь відомий, хоча на початку 2000-х він був перевиданий у Харкові. Тож дозволю собі звернутися до його сюжетів. Орки (орокуени) у Єськова – не печерні жителі, а степові та пустельні кочовики, а тролі – то племена людей-горців. Гобітів же взагалі не існує – то вигадка гондорців, які прагнули показати себе «білими та пухнастими», а своїх ворогів – демонізувати та сфальшувати пам’ять про них. Усе інше у романі «Останній кільценосець» підпорядковане заявленій парадигмі – «поганий» Захід (ельфи та союзні їм люди) і «хороший» Схід. Мордор – осердя всесвітнього зла у Толкіна – стає у Єськова передовою технологічно розвиненою державою, а країни Заходу – відсталими феодальними королівствами, які в усьому копіюють ельфів і за взірець мають застійне ельфійське Замор’я («безсмертні землі» у Толкіна). Ба більше: Мордор у Єськова – то «Кузня світу», найбільш політично, промислово і науково розвинена держава Середизем’я, де є парламент, університет, заводи та фабрики, де вчені впритул підійшли до використання електрики та пари, де почали створювати літальні апарати, в тому числі з необмеженою дальністю польоту… Ясна річ, що Захід в особі Білої ради магів на чолі з екстремістом Гандальфом, який відтіснив від влади прагматика Сарумана, і частина людей під проводом самозванця-авантюриста Арагорна та безумного войовника Еомера прагне зруйнувати Гондор і винищити його населення, передусім світочів прогресу – назгулів. А ельфи тим часом нав’язують «золотій молоді» інших країн свою культуру й орієнтацію на заокеанські цінності… І так далі, і таке інше. Щиросерде російське фентезі, одне слово.

Не треба думати, що роман Єськова був такою собі химерною літературною вправою, зробленою для забавки. Ні, письменник цілком свідомо спробував деконструювати в очах більш-менш освіченої російської аудиторії (а йшлося про тисячі й тисячі читачів) світ Толкіна, який є складовою демократичної світової культури. Єськов став одним із тих, хто руйнував слабкі спроби європейської інтеграції Росії та, відповідно, європеїзації російської культури. І не випадково роман одержав літературну премію вже після приходу Путіна до влади – він цілком уписався у політичну домінанту.

Наразі позиція Кіріла Єськова, наскільки мені відомо, навряд чи може бути названа відверто шовіністичною та прокремлівською. У своєму «Живому журналі» він дозволяв собі обережну іронію щодо найбільших ідіотизмів офіційної пропаганди, проте загалом не виходив за межі того дискурсу, який Ярослав Гашек колись влучно назвав «обстоюванням поміркованого прогресу в межах чинної законності». Ну, а яка в РФ «законність», добре відомо, чи не так? А у тієї вельми специфічної читацької спільноти, у якої на рівні підсвідомості відклалося, що орки – це дуже добре, це ті, хто вміє протистояти клятому Заходу, - інвективи українських публіцистів стосовно «орків-убивць» викликають тільки задоволення… Так, цих персонажів не так багато, проте, по-перше, йдеться про так-сяк освічену публіку, яка займає ті чи інші посади, по-друге, роман Єськова – один із сотень «високохудожніх» творів, у яких оспівується боротьба з осоружним Заходом, по-третє, ототожнення росіян з орками було схвально сприйняте й підтримане колегами-літераторами ще на початку «доби Путіна».

Ходорковський роман Єськова. зрозуміло, не читав – він у той час кував бабло, фінансував компартію РФ і конфліктував з іншими навколопутінськими олігархами (що врешті-решт і призвело до його «посадки» та перетворення на політв’язня). Утім, можливо, він не читав і романи Толкієна та не дивився кінострічки Джексона, а тому не здатен побачити ледь не стовідсоткову відповідність рашистів двоногим уособленням Зла – оркам. Чи, може, все він читав і бачив, але ані ракети по Охматдиту чи по дитячому майданчику у Кривому Розі не вплинули на його психіку, й от зараз удар по Сумах не вплине – це, мовляв, усе злий Путін? Чи, може, його свідомість підкорив собі злий чарівник з якоїсь із башт зоресяйного Кремля?