Який лемент наразі здійнявся в українському інформаційно-дезінформаційному (інакше назвати його не можу) у зв’язку зі змінами в законодавстві щодо НАБУ та САП! «Кінець епохи євроінтеграції», «Плювок у лице громадянському суспільству в Україні», «На кону допомога від наших союзників», «Антикорупційні структури позбавили незалежності» - це я відібрав лише найлагідніші заголовки статей в Інтернет-ресурсах.
На такому тлі вигідно вирізняються аналітичні розмисли Геннадія Друзенка «Трагіфарс або хибний діагноз». Він одразу бере бика за роги та показує, що «незалежність» НАБУ та САП – це в найкращому разі щира ілюзія. в найгіршому – навмисне обдурення суспільства. «Не можуть правоохоронні органи бути повністю незалежними від політичних гілок влади. Бо це підважує фундаментальні засади демократії як народовладдя. Саме тому в США генерального прокурора, директора ФБР, ЦРУ та інших очільників правоохоронних органів призначає Президент, здебільшого за погодженням з Сенатом. Якщо немає політичної волі боротися (і побороти!) корупцію жодні НАБУ, САП та ВАКС не допоможуть. Не допоможе навіть членство в ЄС і НАТО: доведено Грецією, Угорщиною (і не тільки)».
Подобається це кому чи ні, але українські антикорупційні структури (як державні, так і громадські) виявилися критично залежними від західних партнерів України. А це має серйозні наслідки. «Всі ці комісії з вирішальним правом голосу «міжнародних експертів» тільки підтверджують головну тезу Путіна – українці недержавний народ, не можуть дати собі раду без зайшлих варягів. А тому можуть бути лише або проксі Заходу, або проксі Росії». Ба більше: добрані у ці структури працівники привчені не зважати на українські реалії, а керуватися «імпортованими» настановами. А враховуючи реальність останнього десятиліття («гібридна», а потім «гаряча» війна), можна бути впевненими: серед «міжнародних експертів», які зайшли в антикорупційні українські структури, вистачає або куплених Луб’янкою людців, або «корисних ідіотів» на службі їй.
Є ще два, мабуть, іще потужніших чинника, від яких напряму залежні «незалежні» структури. Перший – це великі (в разі потреби дуже великі) гроші. Що може бути дієвим запобіжником? Особистий високий рівень моральності (не має значення, релігійної чи світської)? Таких людей знайти можна, але, думаю, по кілька десятків на структуру, в якій мають бути сотні працівників. Жорстка дисципліна для всіх інших і високі службові статки? Все одно «зовнішні» гроші можуть бути незрівнянно більшими, а дисципліну хочеться хоч раз, а порушити… Стеження працівників за колегами? А коли виконувати профільні завдання? І командна гра – вона вимагає довіри…Ну, а другий чинник – це постійний, цілеспрямований, високопрофесійний уплив російських спецслужб. Узагалі, схоже, розгорнуті в Україні антикорупційні структури не просто відповідають умовам мирного часу, а ще й вимагають відсутності на земній кулі Росії як тоталітарної колоніальної імперії, що успадкувала досвід совєтських часів і прагне територіально-політично в ключових параметрах відновити СССР і його «зовнішню імперію», свого часу об’єднану Варшавським договором. Ясна річ, при цьому вже не йдеться про «інтернаціоналізм» і «дружбу народів» - лише про беззастережне домінування Кремля та Луб’янки. Засоби ж реалізації цих планів (які у Москві не приховують) постійно вдосконалюються.
Отже, висновок: ШИРОКО РОЗРЕКЛАМОВАНА «НЕЗАЛЕЖНІСТЬ» АНТИКОРУПЦІЙНИХ СТРУКТУР УКРАЇНИ – ЦЕ ФІКЦІЯ, ОБЛУДА, СЛОВЕСНА ГРА, І ПРИТОМУ СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНО НЕБЕЗПЕЧНА. І другий висновок: ҐВАЛТ ЩОДО «ПЛЮВКА В ЛИЦЕ СУСПІЛЬСТВА» НІЧОГО НЕ ВАРТИЙ – є така собі «буржуазна лженаука соціологія», як звалася вона у сталінські часи, є проведене у лютому-березні 2025 року Центром Разумкова всеукраїнське опитування, за яким рейтинг довіри до ЗСУ справді на «захмарному рівні» – 88,8%, до Нацгвардії – 64,4%, до СБУ – 35,7%, а от до НАБУ – мінус 41%, до САП – мінус 41,2%, тобто дві ці антикорупційні структури в очах суспільства є предметами не просто недовіри, а радше зневаги та презирства.
Чи є за цих обставин численні мітинги на підтримку НАБУ і САП (вони вже перекинулися на деякі держави ЄС, куди виїхали групи української молоді) трагіфарсом, як їх охрестив Геннадій Друзенко? Щонайменше так, якщо немає «крутішого» терміну. Бо ж ідеться про ледь не катастрофічний «збій оптики» у значної частини нинішньої молоді. Мустафа Найем (людина знана, чи не так?) пише: «Вчора ввечері я стояв на площі біля театру Франка і зловив себе на думці, що в Україні виросло покоління, яке не треба вмовляти, закликати або мотивувати відстоювати себе та свої свободи. Серед тих, хто прийшов на акцію, було багато зовсім молодих – по 20-22, може, 25 років. Коли ми створювали НАБУ і САП, вони ще ходили в школу. А сьогодні вийшли під дощ, без шуму та героїки, просто тому, що вважають це своїм. І в цьому не було нічого особливо урочистого. Вони не носяться з великими словами, не чекають команд і не бояться виглядати різкими. І вони неймовірно красиві і вільні у своїй щирості». Що ж, красиві та вільні у своїй щирості – це правда. Проте не вся. Інша половина правди полягає в тому, що ця молодь – навчена у парадигмі умовних «гарвардів» - неспроможна бачити реальність і відрізнити головне від другорядного. І це особисто мене жахає.
Лихо в тому, що в «гарвардському» дискурсі корупція вважається найбільшою загрозою для держави та суспільства. Не ісламістські терористи, не «вісь зла» Москва-Тегеран-Пхеньян-Бейджинг (який досі у нас зветься по-російськи «Пекіном»), не рашистська агентура та власні запроданці, а саме корупція. Нещодавно довелося читати у наче поважному Інтернет-ресурсі, що в Лівані громадянську війну, яка розпочалася у 1970-х, спричинила корупція. Не підривна діяльність КҐБ у цій «близькосхідній Швейцарії», не озброєні СССР бойовики «правильних» партій, не передислоковані туди з Йорданії після «Чорного вересня» терористи Ясира Арафата, які намагалися «покласти» Ліван під себе, не сирійські війська, які окупували частину країни й тероризували іншу частину, – а корупція! Відтак у всієї цієї чудової молоді – і в Україні, і за її межами – схоже, домінує аналогічна настанова. І в цьому вона об’єктивно змикається зі «ждунами»: «Путин, приди, порядок наведи!». А от мобілізуватися та піти на фронт бажання у цієї чудової освіченої молоді немає. Бо ж найстрашніше – корупція, рашисти – менше загроза… Ба більше: навіть уміння самостійно подумати та висунути дієві вимоги – мовляв, «чистите» НАБУ та САП від російської агентури та корупціонерів – зробіть це й із ОП та ДБР (остання організація неабияк попрацювала на рашистів напередодні повномасштабного вторгнення – варто лише згадати вилучені нею клістрони з зенітних ракет ППО). А на додачу мали б ці чудові молоді освічені люди подумати, як будуть використані проти України їхні акції. Наприклад, американська конгресвумен Марджорі Тейлор Ґрін під зображеннями цих акцій написала в соцмережі: «У Києві спалахнули масові протести проти українського президента Зеленського, оскільки він є диктатором і відмовляється укласти мирну угоду та припинити війну. Молодці, українці! Зженіть його з посади! А Америка має припинити фінансування та постачання зброї». Російські ж пропагондони ще рішучіші: вони показують фото, на якому студенти начебто тримають плакат на підтримку «СВО». Куди вже далі… Втім, є куди. Якийсь агент ФСБ почне стріляти в поліцію з-за спин студентів чи кидати «коктейлі Молотова». Щоб спровокувати криваві зіткнення, бажано в Києві чи Львові. А потім почнеться (власне, вже почався, але поки що не надто гучний) крик іншої частини агентури та «корисних ідіотів», що, мовляв, Україна перетворилася на Росію!
Як на мене, в цьому сенсі справедливо на події відгукнувся Айдер Муждабаєв: «Ні, Україна не стала росією. Це – принизлива, зокрема для військових і пам’яти загиблих, хоча й ефектна для соцмереж брехня. Боротьба з корупцією, як і боротьба з ворожою агентурою в Україні, триває й триватиме. Її треба посилювати, владу треба жорстко пильнувати, примушувати змінювати неправильні рішення, але саме в Україні – не в окупації… Свої «фсьо пропало» залиште для невдалих особистих стосунків».
Буде справедливим зазначити, що «гарвардизація» торкнулася не лише «полум’яних антикорупціонерів», а й Геннадія Друзенка. Справедливий загальний висновок – «Наразі головний імператив – зберегти українську державність. І втрата умовної незалежності НАБУ та САП – точно не смертельний постріл у її скроню» - він супроводжує стовідсотково хибною тезою: «Виграти війну означає зацементувати автократичний режим, остаточно перетворивши Україну на маленьку подобу нашого ворога». Агов, авторитаризм – це певний політичний режим, який у деяких випадках може грати позитивну, модернізаторську роль, натомість тоталітаризм – це всеосяжний суспільно-політичний лад, у якому панує не нав’язана «згори» ідеологія, а створена і «верхами», і «низами» потужна міфологія. Якщо вважати, що в Росії авторитарний, навіть жорсткий, режим, то справедлива теза про «обдурену пропагандою» більшість росіян, потрібні альтернативні джерела інформації – й облуда почне щезати. Проте це не так, що доведено, між іншим, численними викриттями команди Навального, які не змінили та навіть не похитнули владу; адже йдеться про тоталітаризм, тобто про тотальне злиття десятків мільйонів людей із майже божественною владою, про всю російську спільноту та міфологеми, які заміщають реальність, ставши реальнішими за правду життя. Ба більше: авторитарний режим можна скинути чи то зусиллями опозиції за сприяння ззовні (як-от в Аргентині внаслідок Фолклендської війни чи режим «чорних полковників» у Греції), а тоталітарний – ні. Тоталітаризм можна знищити лише разом із державою, на ґрунті якої він зріс і ствердився. РОСІЯ Є ТОТАЛІТАРОЮ ІМПЕРСЬКОЮ ДЕРЖАВОЮ, УКРАЇНА НІКОЛИ НЕ БУЛА І НЕ Є ІМПЕРІЄЮ, А СПРОБИ ВСТАНОВИТИ В НІЙ ТОТАЛІТАРНИЙ ЛАД У 2013-14 РОКАХ МАЛИ (І МАТИМУТЬ ЗАВЖДИ) НАСЛІДКОМ НАРОДНЕ ПОВСТАННЯ. Архетип України – «Держава Війська Запорозького», а не імперія, саме в такому чині у 2014 році вона зупинила російську збройну інвазію, і якби тодішня влада була хоч трохи розумнішою, Донбас був би повністю очищений від рашистів.
Власне, я не роблю ніякі відкриття: саме на Заході ще під час Другої світової війни й одразу по ній був розроблений ефективний соціально-філософський і політологічний інструментарій для позначення і вивчення найстрахітливіших утворень на мапі світу. Проте кваліфікувати владний режим і весь соціально-політичний лад в РФ чи КНДР як тоталітарний стало «немодним». Ба більше: у «гарвардах» наразі саме поняття «тоталітаризм» вважається «застарілим», «архаїчним», звідси випливають і всі спроби еліт Заходу «поговорити» з Путіним, «урахувати інтереси» Росії, «не переходити червоні лінії» тощо, тобто весь комплекс тяжкої теоретичної імпотенції, який виливається в імпотенцію військово-політичну.
І наостанок. Чи правильним було скасування фейкової «незалежності» НАБУ та САП? Посутньо – так. за формою – категорично ні. Проте главу держави зрозуміти можна. Ось що розповів голова СБУ Василь Малюк: «Як вам зайти до командира Нацгвардії, до Героя України, бойового генерала Півненка з обшуком? Ось просто прийти там, де взагалі якісь питання треті і все. Він на це заслуговує? А потім це все понесли в Telegram-каналах. Половина Нацгвардії опустила зброю, не захотіла виконувати задачі, тому що вони сумніваються, що це за командир. А інша половина на Київ захотіла їхати, і міністр Клименко тиждень об’їжджав всі свої частини і проводив з ними роботу… І (до Півненка) просто прийшли, і коли йому доповідали з фронту (сказали): «Е, телефончик сюда». Що це за історія? Та потрібно було з «проходняка» зустрічати з пістолетом їх, і два магазина там і залишити». А так ці «реєстрові антикорупціонери» вчинили тяжкий антидержавний злочин: їхні дії призвели до того, що фронт захитався. І ще невідомо, які населені пункти завдяки цьому захопили рашисти, і скільки наших вояків загинуло…
А оптимальним виходом, як на мене, наразі було би виведення всіх військових структур зі сфери компетенції НАБУ, САП і ДБР. Потрібні спеціалізовані, а не «цивільні», структури з відповідними функціями (включно з військовою поліцією), і створення їх є нагальним завданням. Якби це вже було зроблено, було би значно легше розмовляти з західними партнерами. Тепер же треба на пальцях пояснювати їм, хто є who, чи не так?
