Я не можу уявити, якими резонами керувалися «команда потужних менеджерів» президента Зеленського і він сам, організовуючи сумнозвісний «парламентський бліцкриг» із законодавчого скасування низки повноважень НАБУ та САП (не «незалежності», бо існувала щонайменше залежність цих структур від західних партнерів, їхніх грошей і «наполегливих порад»). Не можу зрозуміти, як збиралася ця «команда менеджерів» аргументувати свої дії Заходу, на вимогу якого і за концепціями якого були сформовані НАБУ та САП. Ба більше: хіба для них не було очевидним, що цей «парламентський бліцкриг» і його наслідки поставлять під загрозу чи взагалі скасують нові етапи інтеграції України до Євросоюзу та мінімізують допомогу з боку ЄС, і не тільки його, критичну під час війни?
Ці дії ще якось можна було би зрозуміти, якби вони стали реакцією на ситуацію, про яку розповів голова СБУ Василь Малюк: «Як вам зайти до командира Нацгвардії, до Героя України, бойового генерала Півненка з обшуком? Ось просто прийти там, де взагалі якісь питання треті і все. Він на це заслуговує? А потім це все понесли в Telegram-каналах. Половина Нацгвардії опустила зброю, не захотіла виконувати задачі, тому що вони сумніваються, що це за командир. А інша половина на Київ захотіла їхати, і міністр Клименко тиждень об’їжджав всі свої частини і проводив з ними роботу… І (до Півненка) просто прийшли, і коли йому доповідали з фронту (сказали): «Е, телефончик сюда». Що це за історія? Та потрібно було з «проходняка» зустрічати з пістолетом їх, і два магазина там і залишити». Як на мене, такі вчинки «реєстрових антикорупціонерів» слід оцінити як тяжкий антидержавний злочин: фронт захитався! І ще невідомо, які населені пункти завдяки цьому захопили рашисти, і скільки наших вояків загинуло…
Але ж ця подія сталася ще у першій половині травня, і важко повірити, що Банкова сумирно чекала майже два місяці, щоб відреагувати на неї, і за цей час нічого не вимайструвала, крім гранично недолугих дій, чи не так?
Отож можна зробити, як на мене, вмотивоване припущення, що «потужні менеджери» не помітили цих дій «реєстрових антикорупціонерів» чи не надали їм належну увагу (а мали б реагувати, і негайно, проте розумно) – і зшаленіли від чогось іншого. У мас-медіа фігурують різні пояснення цього політично недолугого шаленства, ледь не щодня з’являється щось новеньке, тож не станемо ганятися за «привидами Банкової», це інша тема. Тут же відзначу, що законодавчі новації «менеджерів», більшості Верховної Ради та глави держави викликали вибухову реакцію протесту тисяч і тисяч громадян, переважно молоді, по всій Україні. Можливо, саме ці масові акції, можливо, різке засудження зробленого владою західними партнерами та мас-медіа, а радше і перше, і друге разом спонукали президента Зеленського спробувати залагодити ситуацію та бодай частково порятувати своє реноме відповідального лідера воюючої держави.
Здавалося б, усе добре – максимально можлива самостійність (ще раз підкреслю – не незалежність, бо «реєстрові антикорупціонери» залежні як від західної підтримки, так і від потенціального впливу великих грошей і проникнення російських агентів) САП і НАБУ будуть відновлені. Тим часом акції протесту, в яких задіяна передусім студентська молодь, тривають далі, на них висуваються все нові вимоги, а самі ці акції викликають у суспільстві неоднозначну реакцію. Чимало журналістів і громадських активістів щиро та беззастережно підтримують їх. Натомість серед військовиків реакція інша. Її стисло й образно сформулював письменник і фронтовик Олекса Бик: «У загальних масштабах це акція тих, хто не воює, на підтримку тих, хто не воює. Бо проблема корупції, звісно, глобальна, але якщо лусне фронт – вона зникне сама собою. І доки творча молодь креативить нові і нові картонні гасла, тема війни відійшла далеко на задній план. Бо війна – це проблема лузерів, які пішли добровольцями, чи не змогли відкупитися від ТЦК, а реальний двіж – це плакатик на підтримку установи, про яку ще тиждень тому половина мітингувальників навіть не підозрювала». Це, мабуть, одна з найм’якіших оцінок акцій протесту. Один офіцер відреагував таким чином: «На передовій критично не вистачає піхоти, а тут «світиться» стільки потенційних бравих піхотинців». А інший запропонував негайно знизити призовний вік до 18 років, бо без добре підготовлених й енергійних молодих вояків зупинити та «перемолоти» рашистів не вдасться. Що ж, логічно…
Утім, не так уже винна у «зритій оптиці» та студентська молодь, яка наразі проводить акції «на підтримку тих, хто не воює» на «картоновому (картонковому, картонажному) майдані», як уже охрестили ці акції не тільки зовнішні спостерігачі, а й самі учасники (бачив напівжартівливе гасло: «Джерелом влади в Україні є люди з картонками»). Куди більше винні ті, хто їх учив й учить за постмодерними західними лекалами, наче корупція вважається найбільшою загрозою для держави та суспільства. Не ісламістські терористи, не «вісь зла» тоталітарних держав, не рашистська агентура та власні запроданці, а саме корупція. Насправді це не так. Корупція десь на 3-4 місці за значущістю серед загроз державам у тій частині Європи, контроль за якою відверто прагнуть відновити рашисти. Та й західніше навряд чи це так, не даремно Німеччина та Британія, протверезівши, «окопуються».
Але при цьому, як на мене, немає приводу сумніватися у щирості та європейськості (за всієї умовності терміну) абсолютної більшості учасників акцій протесту. А от супровід цих акцій в електронних медіа різного штибу у людей старшого віку викликає асоціації зовсім не з європейськістю, а з її прямою протилежністю – з «культурною революцією» в маоїстському Китаї та з діяльністю тамтешніх хунвейбінів («червоної гвардії»), що виконували наказ сонцесяйного Мао – «Вогонь по штабах!». Що ж, останній домігся свого – усунув усіх потенційних конкурентів і став «живим богом» не лише для китайців. А країна дуже довго не могла «викашляти» наслідки…
А тепер – увага. Я зібрав заголовки та гасла певного ґатунку, які наявні в електронних мас-медіа. Відверто хамські репліки (та написи на плакатах мітингарів) цитувати не стану; їх вистачає, проте куди більш значущими, як на мене, є інші, ті, що вимагають конкретних дій або дають конкретні оцінки тим чи іншим українським політикам. Почнімо з оцінок. «Вони політично померли!». Це про Юлію Тимошенко, Мустафу Джемілєва та ще декого з нардепів. Ну, Тимошенко ажніяк не «померла» - вона працює на свого виборця. А Джемілєва словесно «полощуть» ледь не всі новітні хунвейбіни, збігаючись у своїх оцінках із рашистами… Цікаво, як кримці (киримлар), у свою чергу, оцінять сказане на адресу Мустафи Джемілєва? Підемо далі. «Партію Зеленського знищено. Жодні вибачення її не порятують». Ага, згадайте ще, як хунвейбіни 1960-х звали США «паперовим тигром». Ніколи не мав жодного сентименту щодо «слуг», але все ж у них є надійний спосіб політичного порятунку: всім тим, хто здатен, мобілізуватися, пройти добру підготовку – і рушити на передову. Бо ж сотні британських аристократів під час обох світових воєн воювали, десятки (в тому числі й лордів) загинули за свою країну, а чим «слуги» кращі за родовитих лордів? «Тепер усе ясно! Чому Зеленський це зробив?». Щасливі люди – їм усе ясно. Як божественним істотам… «Часи Януковича повернулися!». Ага, ЗСУ й інші силові структури очолюють піддані РФ (громадян там немає), армія розвалена, у політичному дискурсі домінує російська мова, так само, як і в медіа-просторі, совєтські свята продовжують відзначатися, дружба з Путіним – засаднича річ… Панове новітні хунвейбіни, є для вас хоч якісь межі чи їх немає? «Афера Зеленського під овації Путіна. Агенти ФСБ при владі». А це вже майже заклик до силової зачистки владних структур. Ну, а далі – відверті заклики до такої зачистки. «Вони нас обдурили, прикриваючись війною. Тепер Зеленському пригадають усе» - «Зелений у пастці: правда виходить назовні» - «Зеленського попередили – втекти не вийде!» - «Складання депутатських мандатів усіма, хто голосував за ліквідацію незалежності НАБУ та САП» - і т. д., і т. ін.
Цікаво, а замислювалися автори таких закликів, хто здійснюватиме після зачистки державну владу в Україні? Коли не стане президента і коли складе мандати більшість парламентаріїв? Прем’єрка Свириденко разом із генералом Сирським? Не заперечую, можливо, більшість українців і визнала би таку владну конфігурацію, але держава без її очільника та парламенту – це нонсенс, на міжнародній арені навряд чи хтось захоче мати з нею справу. З усіма наслідками, які з цього випливають – адже під час війни провести нові вибори неможливо під будь-яким оглядом, як би не хотілося зробити це. З іншого боку, торжествуватимуть ті, хто стверджує, що Українська держава зруйнована і відновленню не підлягає. А дехто з сусідів (із тих, хто взорує на Путіна) захоче принагідно відхопити кусень української території…
І наостанок про новітніх хунвейбінів. Лідер політичної сили (не знаю, реальної чи фантомної), яку він зве «партією людей праці», у своєму монолозі і закон про звуження повноважень НАБУ та САП не раз назвав «злочинним», і міському голові Києва Кличку приписав «чимало злочинів». Ба більше: «понести політичну відповідальність мають загалом всі 263 негідники з депутатськими мандатами, які голосували за цей злочинний закон». Ясна річ, і Мустафа Джемілєв у нього – один із цих негідників (привіт, киримлар!). А що таке «партія людей праці»? Комуністи, соціалісти? Не дуже зрозуміло. Так само не дуже зрозуміло, чи коригує хтось цей «вогонь по штабах» (схоже, так, але…), чи йдеться про спонтанну дурість.
Ясна річ, слід якнайшвидше змусити конституційні органи влади працювати на загальне благо. Для цього існує низка політичних технологій, які можна використовувати навіть під час війни. Справді, такі органи треба ретельно почистити від недолугих і безвідповідальних «менеджерів» та нардепів, але при цьому має йтися про філігранну роботу, яка не підважує легітимність владних структур та самої Української держави.
