28 липня 2025 року президент Володимир Зеленський підписав закон №13353, яким передбачається збільшення максимальної чисельності Служби безпеки України до 37 тисяч осіб у мирний час і до 41 тисячі — в особливий період. Цей документ, здавалося б, вкладається в логіку воєнного часу: держава зміцнює спецслужбу в умовах гібридних загроз, диверсій, кібератак і тотального фронту. Але якщо уважно розглянути юридичні конструкції закону, політичний контекст його ухвалення та глибину його організаційних наслідків, стає очевидно: йдеться не лише про «посилення безпеки». Йдеться про перепрошивку самої моделі влади — в напрямку закритої, вертикальної, силової держави.
Україна поступово, але цілеспрямовано, віддаляється від логіки республіки — і повертається до логіки спецслужб.
Війна як привід, а не пояснення
Закон №13353 ухвалено Верховною Радою 16 липня та підписано президентом уже через 12 днів, без широкого громадського обговорення, без оцінки експертного середовища, без спроб пояснити ризики. Публічна аргументація зводилась до одного: війна. Мовляв, на тлі посилення загроз — СБУ має бути посилена.
Цей рефрен сам по собі не новий. Він використовується владою щоразу, коли потрібно виправдати централізацію, обхід процедур, обмеження прав або зростання повноважень силових структур. Але що ми бачимо насправді?
По-перше, закон не просто збільшує граничну чисельність СБУ. Він створює новий оперативно-бойовий підрозділ — Центр спеціальних операцій «А» — з окремим штатом 10 000 осіб. Це — безпрецедентний масштаб навіть за стандартами часів антитерористичної операції.
По-друге, закон дозволяє військовослужбовцям СБУ застосовувати бойову зброю та техніку за правилами, встановленими для Збройних Сил. Формулювання при цьому залишено достатньо розмитим, аби надати службовцям гнучкість у тлумаченні «виняткових ситуацій».
І по-третє, функціонал СБУ остаточно виходить за межі контррозвідки: службі делегуються завдання у сфері внутрішньої безпеки, інформаційного контролю, охорони критичної інфраструктури — тобто всього, що традиційно забезпечується кількома органами під парламентським наглядом.
Усе це разом створює не тимчасову модель «посиленої безпеки», а постійно діючий силовий каркас, здатний функціонувати навіть у мирний час як інструмент стабілізації — тобто контролю над внутрішньою ситуацією, а не лише захисту від зовнішньої загрози.
Хто є «ворогом» у тилу?
Зрозуміло, що у воєнний час держава має право на зміцнення спецслужб. Але ключовим критерієм завжди лишається одне питання: проти кого це посилення спрямоване?
За всіма параметрами закон №13353 передбачає роботу в тилу. СБУ не воює на фронті, не проводить наступальні операції, не знищує штурмові групи противника. В її зоні відповідальності — тилова стабільність, інформаційне поле, моніторинг лояльності, контроль над ризиками. І саме тому нова хвиля посилення виглядає не як ескалація спротиву Росії, а як зміна балансу між громадянином і державою.
Це особливо очевидно, якщо подивитись на те, як СБУ діяла у 2023–2025 роках. Саме за цей період ми спостерігали:
- стеження за журналістами-розслідувачами;
- відкриття кримінальних справ проти волонтерів і активістів;
- блокування громадських ініціатив;
- спроби цензурувати критичні платформи й канали.
Формально — в рамках безпеки. Фактично — в рамках втрати інституційного самоконтролю. І тепер ця модель закріплюється новим законом.
Служба персональної безпеки Банкової
Розширення СБУ законом №13353 не відбулось у вакуумі. Його слід розглядати у зв’язці з кількома паралельними процесами:
● повним контролем Офісу Президента над урядом і парламентом;
● ліквідацією виборчої перспективи в 2024–2025 роках;
● згортанням антикорупційної інфраструктури;
● ручним підпорядкуванням медіа через марафон та тиск на інші джерела інформації.
У цьому контексті СБУ вже не виглядає як інструмент держави. Вона дедалі більше виконує функції персоналізованої служби стабільності — тобто органу, що гарантує безпеку чинній вертикалі, а не республіці.
Не випадково в експертному середовищі все частіше з’являється іронічна абревіатура СБЗЄ — Служба безпеки Зеленського і Єрмака. Іронія тут — гірка. Але політично точна.
Ціна безпеки: бюджет, пріоритети, кадровий дисбаланс
Що означає створення 10 000 нових посад у структурі СБУ? Насамперед — мільярди гривень щорічних витрат. Ці кошти будуть спрямовані не на фронт, не на оборонні інновації, не на реабілітацію поранених або підтримку військових шпиталів. Вони підуть у тилову, закриту, напіввійськову бюрократію.
Таким чином, ми спостерігаємо переорієнтацію державного ресурсу — з майбутнього (освіта, інновації, медицина) на контроль (спецслужби, нагляд, стеження). З відкритості — на закритість. Із свободи — в утримання.
Пострадянська реставрація
Закон №13353 — це не просто закон про СБУ. Це архітектурне рішення, що переводить країну на нову політичну операційну систему. Вона не має нічого спільного з європейськими моделями демократичного устрою. Натомість вона відтворює знайому парадигму — керованої держави з пріоритетом лояльності над правами, закритості над прозорістю, профілактики над діалогом.
Історично ми вже це проходили: радянська «тінь безпеки», яка перетворилася на форму тотального контролю. Сьогодні ця модель повертається — але з новими обличчями, новою мовою, і з начебто демократичним фасадом.
Висновок
Закон №13353 несе загрозу не лише тому, що посилює СБУ. А тому, що легалізує нову форму політичного устрою, де спецслужба стоїть не на сторожі Конституції, а на варті чинного режиму.
Це вже не служба безпеки держави. Це служба безпеки влади.
І той факт, що суспільство не відреагувало гучно на цю зміну, свідчить не про її нешкідливість — а про те, наскільки ми вже звикли до розширення повноважень без відповідальності.
Українська республіка — якщо вона ще існує — має усвідомити: не всі війни ведуть до свободи. Деякі — до нової форми підпорядкування.
