Перша частина кривавого марлезонського балету поволі добігає кінця

Все більше виглядає так, що ця війна полізадачна й одразу декілька сил та сторін вирішують свої завдання. Так, Путін має свою локальну задачу "на землі" - збирати території колишнього СРСР і реалізовувати особисту неприязнь до українців, які п'ють кров йому всю його політичну кар'єру — від наочних прикладів, як треба вчиняти з автократами й диктаторами до дошкульних футбольних пісеньок.

Але є ще більший вимір, протистояння Китаю і США, яке почалось саме з України, й україно-російську війну використали як майданчик для реалізації амбіцій. Я майже упевнений, що Путін перед повномасштабним вторгненням консультувався із Китаєм і заручився його підтримкою. І саме це додало йому упевненості та відчуття опори за спиною, а не різноманітні брехливі звітні теки його спецслужб. 

Путін боявся Заходу завжди, а Китай дав йому сміливості. І тут навіть не варто звинувачувати Китай в якійсь окремій персональній ненависті до України — зовсім ні, вони просто скористались тим, що вже було. Осідлали Путіна і Росію і трохи проїхались у потрібному їм напрямку. 

Як справедливо зауважив недавно якийсь китайський високопосадовець у відповідь на звинувачення у підтримці війни й Росії, — якби ми по-справжньому підтримували Росію, то війна б вже давно завершилась. Але ні, Китай підтримує Росію рівно стільки, скільки потрібно Китаю, а не скільки потрібно Росії. І не дозволяє Заходу і, зокрема, США знову залякати Путіна. Каже "не бійся, маленький, ми з тобою".

І в цьому плані, як не парадоксально, Путін добився набагато ефективніших дипломатичних здобутків, аніж Зеленський, причому робив це мовчки. Поки наш організовував саміти миру у Швейцарії й попідписував з кожною країною по три договори про вічну співпрацю, любов і дружбу, їхній заручився підтримкою двох мільярдних країн, одна з яких друга економіка світу, а інша — четверта. Ми чомусь легковажно вважаємо Індію просто додатком до союзу Росії з Китаєм, а це, на секундочку, четверта економіка світу, одразу після Німеччини. Підписав реальну військову угоду про співпрацю з Північною Кореєю й одразу отримав солдатів на допомогу. Не словом, а ділом, так би мовити. Так, нашим прапором махають на концертах Імеджін Дреґонс, це справді мило, але цим не відігнати ворожі дрони з лінії зіткнення.

І попри всю нестабільну і відверто дратівну природу Трампа — він перший і поки що єдиний пробує відігнати Китай та Індію від Росії, щоб ослабити Путіна і знову повернути йому страх Заходу. Він зіграв з Медведєвим у ядерного "чапаєва", тисне на Індію, виглядає, що паралельно ведуться і якісь кулуарні перемовини з Китаєм. 

Бо прикол у тому, що, перш ніж робити Америку ґрейт егейн, саме Америка і країни західної Європи зробили ґрейт Китай, розвиваючи його економіку і перенісши всі свої виробництва. До цього часу усі інші політичні лідери Заходу, включно з Байденом, просто мовчки спостерігали за зближенням Росії, Китаю та Індії й лише додавали нам ще трохи ракет до "Петріотів".

І виглядає так, перша частина цього кривавого Марлезонського балету поволі добігає кінця, далі вони або домовляться про якийсь баланс, або перейдуть до особистого зіткнення і конфлікту вже не через проксі-сили. І тому волати, що "цей рудий клоун хоче нам зіпсувати священну війну за незалежність до останнього українця", - тепер вже трохи безглуздо, бо у "рудого клоуна" вже своя війна і він пробує давати раду їй. Просто конкретно зараз, тут, в Україні, ключ до розвитку подій далі.

І у ситуації, коли величезні країни з величезним населенням і величезними економіками труться тектонічними зсувами одна об одну — дуже тупо триматись посередині, хай навіть дуже міцним камінцем особливої породи базальту, бо це нас зітре рано чи пізно. Краще шукати спосіб якось відстрибнути й знову лежати на траві пару десятків років, грітись на сонечку і щоб нічого з нами не траплялось.