Вступ. Коли гроші стають новою теологією
У ХХ столітті долю світу вирішували холодні кабінети Ялти й Потсдама, столи, вкриті картами, на яких перекреслювалися кордони. У ХХІ столітті ті самі карти перекроюють інакше: мішками грошей, підкупом виборчих фондів і біблійними пророцтвами, які стають дорожчими за будь-яку дипломатію.
Дональд Трамп і Міріам Адельсон — це пара, яка уособлює цей новий порядок. Він — шоумен, котрий перетворив політику на ярмарок, де за достатній внесок можна купити будь-яку обіцянку. Вона — вдова грального магната, яка збудувала власну імперію впливу на поєднанні мільярдів і релігійної риторики. Разом вони виглядають як Бонні і Клайд сучасності: не з пістолетами й масками, а з чеками на десятки мільйонів доларів і фанатичною вірою в «свою історичну місію».
У серпні 2025 року, у прямому ефірі Fox News, Трамп кинув фразу, яка прозвучала як вирок:
«Україна отримає багато землі. Але це війна, Росія — могутня військова держава, подобається вам це чи ні».
У цих словах не було ані дипломатії, ані солідарності. Це була формула, зведена до цинізму: чужі держави можна перекроювати, якщо цього вимагають твої донори. Якщо потрібно, кордони стануть монетою, яку кидають на стіл.
У ХХ столітті кордони ламали танки. У ХХІ столітті їх ламають мільярди.
Як Адельсон купила Вашингтон
Система американських виборів має рису, яку в інших країнах назвали б відвертою корупцією: можливість створювати так звані супер-PACи. Це комітети, які можуть збирати необмежені внески й витрачати їх безпосередньо на підтримку кандидатів. Іншими словами, офіційно легалізована можливість купувати політику в опті.
Шелдон і Міріам Адельсон ще до появи Трампа були головними спонсорами республіканців. Вони вкладали десятки мільйонів у виборчі фонди, формуючи лояльність цілої партії. Але саме Трамп став для них ідеальним кандидатом: людиною без ідеології, але з апетитом до грошей і готовністю продавати будь-яке рішення як «угоду».
2016 рік. Пара Адельсонів влила $25 млн у кампанію Трампа через супер-PACи. А ще $5 млн у його інавгураційний фонд — найбільша пожертва в історії президентських інавгурацій. Це був прямий сигнал: вони ставлять на нього й очікують винагороди.
2017 рік. Білий дім визнає Єрусалим столицею Ізраїлю та переносить туди посольство США. Це не було жестом «сміливості». Це було виконанням політичного заповіту Адельсонів, які десятиліттями фінансували ізраїльські праві партії.
2020 рік. Попри скандали й імпічментні процеси, Трамп отримує від Адельсонів понад $200 млн сумарно — на кампанію і республіканські фонди.
2024 рік. Після смерті Шелдона, саме Міріам стає найбільшою доноркою: понад $100 млн у супер-PAC Preserve America та десятки мільйонів у фонди, які відбілювали ідею «повернення Трампа». Це не просто «пожертви». Це — політична купівля-продаж.
Коли 2017-го Трамп виголосив: «Я зробив те, чого не наважувався зробити ніхто», визнавши Єрусалим столицею Ізраїлю, — насправді він зробив те, що було давно куплено. Його хоробрість була оплачена.
У будь-якій іншій країні це назвали б корупційним скандалом століття. У США це назвали «законними внесками». Але суть від цього не змінюється: приватні мільярди купили зовнішньополітичний курс Вашингтона. І якщо раніше говорили: «America First», то в епоху Адельсонів треба казати чесно: «Donors First».
Трамп як політичний бізнес-проєкт
Дональд Трамп завжди торгував політикою так само, як своїми готелями чи хмарочосами. Для нього обіцянка — це не моральний обов’язок, а контракт, який можна виконати за правильну ціну, а потім виставити рахунок. Його президентство — не ідеологія і навіть не стратегія. Це — серія угод, де він виступає підрядником, а такі донори, як Адельсон, — замовниками.
Уже на початку каденції Трамп показав, як він розуміє державну політику.
Єрусалим. 2017 року він з пафосом заявив: «Я виконав те, чого не наважувався зробити ніхто десятиліттями». За цими словами не стояла «сміливість», за ними стояли десятки мільйонів Адельсонів, які роками вимагали цього рішення. Для них це була не просто символіка — це була реалізація їхньої ідеологічної місії.
Голанські висоти. У 2019 році Трамп визнає Голани частиною Ізраїлю. Знову — не заради «мирного врегулювання», а як подарунок ізраїльським правим, профінансованим тими ж олігархічними гаманцями.
Авраамові угоди. Коли Білий дім у 2020 році оголосив про «історичний прорив» — нормалізацію відносин Ізраїлю з низкою арабських держав, це подавалося як дипломатичний тріумф. Насправді ж це було узаконення нерівності: Ізраїль отримував легітимацію своїх завоювань, а арабські режими — нові контракти.
Трамп не мислить категоріями «цінностей» чи «стратегічних цілей». Він мислить категоріями «угода — клієнт — платіж». І саме тому його союз із Міріам Адельсон виявився настільки природним. Він — політичний підрядник, який будує «об’єкти» під ключ. Вона — замовник, яка платить, щоб на карті світу з’явилися потрібні їй будівлі: Єрусалим як «вічна столиця», Голани як «свої землі», Західний берег як «майбутня анексія».
Цей бізнес-підхід робить Трампа небезпечнішим, ніж будь-який ідеологічний фанатик. Бо фанатик хоч трохи обмежений своєю догмою. А підрядник, що торгує політикою, — взагалі нічим. Він готовий продати будь-яке рішення, аби його профінансували.
Релігійний вимір: від Хабаду до євангелістів
Найбільший цинізм у тому, що мішки грошей Адельсон переплітаються з релігійними фантомами, які перетворюються на державну політику.
Міріам Адельсон десятиліттями підтримує хасидський рух Хабад-Любавич. Разом із чоловіком вона фінансувала будівництво центрів у США, зокрема у Лас-Вегасі, де на фасаді прямо висить їхнє ім’я. Це не просто благодійність, а купівля ідеологічного впливу.
У квітні 2025 року Трамп призначає рабина Єгуду Каплуна — давнього союзника Адельсонів і члена Хабаду — спеціальним посланцем США з питань антисемітизму. Офіційно — це «боротьба з дискримінацією». Насправді — вмонтовування людини із приватного кола донорів у державну вертикаль. Це вже навіть не кулуарні домовленості. Це — пряме переплетіння приватного гаманця і державної посади.
Але справа не тільки в Хабаді. На Трампа тисне євангелістське ядро його виборців. Для них Ізраїль — це ключ до Другого пришестя Христа. В їхніх проповідях війна на Близькому Сході — це пролог до «кінця часів». Трамп, прагнучи їхньої підтримки, готовий «відкривати біблійні брами» будь-якими політичними рішеннями.
Для ультраправих євреїв це звучить інакше: це крок до Великого Ізраїлю, до мрії про прихід Машіаха.
І ось тут сходяться два фантоми: протестантське очікування Апокаліпсису і єврейське очікування Месії. Вони зливаються у політичний коктейль, де межа між релігією й державою зникає. І Трамп стає барменом, який цей коктейль продає. Гроші Адельсон — це алкоголь, що п’янить. Риторика євангелістів — це спеції, які додають смаку. А результатом є державна політика, яка вже не підкоряється раціональним інтересам, а служить фантомам і віруванням.
Це найнебезпечніше. Бо якщо гроші ще можна зупинити законами чи санкціями, то фанатизм не зупиниш. І коли мільярди об’єднуються з фанатизмом, утворюється нова теологія — теологія приватного інтересу.
