Та російський диктатор готовий продовжувати свою програну “спецоперацію”, бо йому здається, що він зміг запустити “вічний двигун війни”
Російсько-українська війна входить в свою вирішальну фазу. Гігантський провал Російської Федерації в Україні Путін ще якийсь час закидатиме трупами своїх солдатів, проте все це не зможе тривати вічно. Ще трохи і диктатор почне за будь-яку ціну намагатися продовжити війну, щоб врятувати свій режим і своє життя. Жорстока боротьба за Україну для Москви поєднується з постійним посиленням санкцій та деморалізованими і немотивованими призовниками. І тут час грає на користь України, навіть якщо нам усім буде дуже важко морально та економічно. Адже вибору просто немає: перемогти або загинути.
Нині на карту поставлено так багато, що наступні покоління українців дивуватимуться, як цю навалу москалів взагалі можна було відбити і не програти. Навіть якщо росіяни можуть мати запаси мінометів і 7,62-мм набоїв на ще п’ять або більше років, є речі, які виявляться набагато важливішими.
Сполучені Штати та інші наші союзники надають Україні високоточні ракети, літаки й танки останнього покоління і передовий радіозв’язок. А досвідченим старшим офіцерам та добре навченим сержантам, багато з яких вже пройшли додаткову підготовку у Великій Британії та інших державах Заходу, надається достатньо часу та ресурсів, щоб в свою чергу належним чином навчити свої війська. Саме це спричиняє великі труднощі для російської терористичної армії в Україні. Не говорячи вже про збільшення і вдосконалення озброєння та живої сили, які українська армія накопичила за це літо.
Історія наповнена військовими прорахунками нібито великих і занадто самовпевнених націй, які так захопилися своєю національною “величчю”, що воліють закривати очі на те, що ж в дійсності коїться навколо них.
Звісно, що населенню Заходу не може подобатися підвищення тарифів на газ та нафту і підняття цін на продукти харчування, викликані вторгненням Росії. Проте в суспільствах західного світу існує загальний консенсус, що це є тією ціною, яку потрібно заплатити за підтримку України і за відсіч диктаторам, котрі впевнені, що силою можна досягти всіх своїх політичних забаганок.
Російсько-українська війна важлива для Америки і Заходу ще й тим, що Китай уважно придивляється до її перебігу і можливих наслідків. Адже в Пекіні не збираються відмовлятися від своєї політичної мрії ліквідувати незалежність Тайваню. І якщо Путін в Україні мстить за розпад Радянського Союзу, то китайський лідер Сі Цзіньпін хоче, щоб Китай став домінуючою світовою силою.
Втім Україна показала і Пекіну, що можна успішно протистояти в боротьбі проти великої централізованої та добре фінансованої сили, використовуючи сучасні технології та маючи волю до перемоги.
Тягар війни ліг величезним вантажем не тільки не плечі України. Російсько-українська війна стала витратною для всіх. Але альтернативою є дозволити Російській Федерації знову поневолити сусідні країни і правити та домінувати на Європейському континенті. Що неприйнятно не лише для Європи, а й для всієї планети.
У Кремлі дуже розраховують на зиму 2022-2023 років. Плануючи показати Європі, що без російського газу їй пережити її буде дуже важко, якщо навіть не неможливо. І чим ближче буде до початку цієї зими, тим більш гучними стануть голоси російських пропагандистів і добре проплачених прихильників Путіна в Європі, що, мовляв, всерівно з Москвою потрібно домовлятися, Україні в Росії ніколи не виграти, а ми всі втратили і втратимо ще більше, коли настане зима. Бо, в першу чергу, мова йде не про виграшну кампанію, а про людей, життя та їх майбутнє.
Проте, що б там не озвучували прихильники диктатора, Росія добровільно затягує саму себе у трясовину економічної катастрофи, з якої їй самостійно вже ніколи не вибратися. Одночасно зв’язуються руки в ключового прибічника Російської Федерації і справжнього зростаючого суперника США – Китаю.
Після закінчення війни і НАТО, і Європа будуть зовсім іншими. Європейці, побачивши до чого здатна призвести економія на обороноздатності, запустять на нові оберти свою оборонну промисловість, й це переозброєння прогнозовано може призвести до зростання їхніх економік.
На Заході вже почали розуміти, що переговори з Путіним і його політичними гангстерами нічого не дадуть, окрім ефемерних домовленостей, які через деякий час всерівно будуть порушені Москвою. Однак найнебезпечнішою частиною цієї головоломки є Сі Цзіньпін. Путін ніколи широкомаштабно так не вторгся б в Україну, якби не згода на це китайського деспота. Так що тут мова може йти не тільки про відповідальність за війну “колективного путіна”, а й “колективного сіцзіньпіна”, який своєю підтримкою РФ після Олімпіади в Пекіні освятив її.
Але формально за все відповідає тільки Кремль, а Пекін спокійно собі стоїть з боку, вичікуючи моменту, коли КНР зможе дозволити собі напасти на Тайвань. Російська Федерація вийде з цієї війни набагато слабшою у військовому та економічному планах, якщо взагалі не розвалиться повністю на складові частини.
Стратегічною помилкою Путіна стало те, що він вирішив вдертися в Україну наперед не прорахувавши усіх можливих від цього ризиків та наслідків. До Північноатлантичного альянсу приєднаються нові члени, а західні економіки, на відміну від російської, не зазнають величезних довгострокових збитків і не будуть залежати від російського газу до зими 2023-2024 років.
Росіяни від початку не розуміли того, що відбувається по сусідству в Україні. Справедливості заради варто сказати, що і всі інші також недооцінили український народ. Вторгнення московців вичерпує їхні сили. І Росія в Україні зможе “виграти” ще набагато менше, ніж вона “виграла” в Афганістані. Ще більше надходження важкої зброї і фінансова підтримка Заходом України цієї зими, потрібні для того, щоб показати Путіну його справжнє місце в світі та надіслати чіткий сигнал Сі Цзіньпіну, що витрати від вторгнення на Тайвань перевершать всі “політичні дивіденди” до яких так прагне Пекін.
Зима може стати точкою неповернення для Путіна. Москалям вдалося зайняти 20 відсотків території України, але українці борються за свою батьківщину, а пришельці з півночі за те, щоб утримати загарбані території. І якщо ми їх не встигнемо вигнати з України до початку наступного року, то росіянам доведеться переживати зиму на чужині, а це для них буде дуже непросто.
Зараз відбувається артилерійська війна. І якщо у нас буде достатньо далекобійної артилерії, щоб нейтралізувати російську артилерію, то при контратаці українських військ російська піхота почне швидко відступати.
Розпочавши свою війну російський диктатор переслідував чотири головні цілі:
– Не допустити розширення НАТО і унеможливити втуп до Північноатлантичного альянсу України. Тут на Москву чекав повний провал. Швеція і Фінляндія вже майже в НАТО, і існує велика ймовірність, що після перемоги у війні Україна також стане членом цього оборонного альянсу.
– Кремлю не вдалося реалізувати “звільнення” Донбасу. Ще до лютого місяця Російська Федерація окупувала 30-40 відсотків його території. А після більше, ніж 5 місяців війни окупантам так і не вдалося вийти на адміністративні кордони Донецької і Луганської областей.
– З “денацифікацією” України в Росії відбувся повний провал, оскільки не було ніяких нацистів, за винятком тих московських орд, які незаконно вторгнулися на територію Української держави.
– “Демілітаризувати” Україну у Москви не вийшло. Збройні сили України зараз сильніші, ніж будь-коли. Завдяки мужності, стійкості і хоробрості українських воїнів та підтримці Заходу.
Путін у реалізації всіх своїх стратегічних цілей зазнав цілковитої невдачі. А НАТО, і загалом Захід, ніколи ще не були більш рішучими та згуртованими, як після вторгнення Росії в Україну. Сам російський тиран втратив будь-яку вагу і підтримку в усьому світі.
Російська Федерація не може виграти війну, але там вже почали переконувати себе, що вони нібито перемагають. І росіяни за інерцією продовжують вірити риториці Путіна, не дивлячись на те, що вона не має жодного підґрунтя в реальності.
Запланована ним коротка кількаденна війна перетворилася на затяжну війну на виснаження. А російські претензії на військову перевагу над українцями виявилися повною нісенітницею.
Виглядає на те, що в Путіна недостатньо розуміння ситуації, яку він сам і спровокував. Замість того, щоб скоротити свої втрати, визнати поразку і піти з України, він готовий продовжувати воювати в своїй програній війні, як це зробили німці в 1943 році.
Російському диктатору здається, що він зміг запустити “вічний двигун війни”, а гроші на її продовження він черпатиме, як і раніше, від продажу куди тільки можливо енергоресурсів. Хоча російські військові – будь-якого рангу, вже шукають способи вибратися з цієї м’ясорубки живими, поки ще є час.
Ніхто не може передбачити, що станеться, коли Росія почне програвати, але ризики серйозної ескалації значні. Хоча тут необхідно враховувати той факт, що для Путіна головне стабільність в Росії, щоб не втратити свою владу.
І якби він перетворив свою так звану “спеціальну військову операцію” на тактичну ядерну війну, наслідки для внутрішньої стабільності Росії було б неможливо передбачити. Про це в Кремлі добре знають.
Путіну просто не дадуть на прикладі України показати всьому світові, що будь-яка ядерна держава має право захопити чужі землі, які вона вважатиме своїми. Обґрунтовуючи це тим, що менші країни, котрі межують з великими ядерними державами, не мають великого вибору, крім як погодитися з тим, щоб перебувати в їхній сфері впливу. Бо, мовляв, йти протилежним шляхом і протистояти своєму сильнішому сусідові надзвичайно небезпечно.
І хоча диктатор, і його оточення, продовжують лякати світ ядерною війною, для нього, як і для всіх них, це було б тотожним, якби вони усі разом вирішили наважитися на колективне самогубство.
У нього зовсім немає союзників, а військових готових воювати, ще менше. Навіть ті союзники, які, на думку Путіна, були, як Казахстан, категорично відмовилися брати участь у його масових вбивствах. Тож Путіну не вдасться вирвати перемогу з пащі поразки, щоб він не робив далі.
