Звіт Amnesty International, в якому Збройні сили України звинувачені у порушенні законів війни, зокрема у «базуванні військ у школах та лікарнях» і «розташуванні вогневих позицій безпосередньо поруч із житловими кварталами», викликав шквал суспільного обурення в Україні. Відреагували на нього й на найвищому рівні; президент Володимир Зеленський зазначив, що організація «хоче перекласти відповідальність за злочини з агресора на жертву». А глава МЗС Дмитро Кулеба заявив, що «організація Amnesty International – не про пошук і донесення правди, а про створення фальшивого балансу». Чітко висловився у соціальних мережах міністр оборони Олексій Резніков: «Єдина причина, чому сотні тисяч наших громадян ще живі, хоча вже могли б загинути, і що мільйони мають дім, хоча могли його втратити, – це самовіддані героїчні дії Сил Оборони України. Це доводять факти просто звірячого поводження російських окупантів… Будь-які спроби поставити під сумнів право українців опиратися геноциду, захищати свої родини й домівки, захищати свої життя і життя своїх дітей, опиратися діям Росії як держави-терориста – це збочення, у які б правові конструкції його б не маскували. Будь-які спроби навіть побіжно урівняти неспровоковану російську агресію і Український самозахист, як це зроблено в матеріалі Amnesty International, – це свідчення втрати адекватності і спосіб знищити свій авторитет… Ми не дозволимо паплюжити нашу армію, наших ЗАХИСНИКІВ». Ну, а радник голови Офісу президента Михайло Подоляк, не зв’язаний дипломатичними тонкощами, прокоментував дії Amnesty International як «участь у російській кампанії з дезінформації та пропаганди».
Коментарі й оцінки, як на мене, справедливі, хоча й надто лагідні. Бо ж уявімо, що ЗСУ, НГ і ТрО діяли так, як наполегливо їм радить Amnesty International, під час оборони Києва, тобто «розташовуватись у полях» для відбиття ворожих атак. Читачі «Дня», гадаю, пам’ятають прориви ворожих ударних груп на Оболоні та на Брест-Литовському проспекті, рейди ДРГ не лише на околицях, а і в центрі міста. То що, слід було віддати українську столицю росіянам, щоб не наражати киян на небезпеки війни? А саме таких дій вимагає Amnesty International, у звіті якої сказано, що ЗСУ порушують закони війни тим, що «ставлять під загрозу життя населення, розміщуючи бойову техніку та озброєння у школах та лікарнях». Справа, звісно, минула, коли йдеться про Київ (хоча… лікарні, де госпіталізовані поранені та хворі фронтовики, у столиці охороняються та патрулюються людьми в одностроях і за зброєю – інакше під час війни з тоталітарною Росією не можна; імовірно, десь на території стоять замасковані зенітні комплекси – а що робити, коли ще з 2014 року рашисти стріляють по всьому, що має «червоний хрест»?). А коли йдеться про населені пункти на сході й півдні України, то вимоги до ЗСУ з боку Amnesty International є актуальними; інакше кажучи, наші вояки мають здавати росіянам міста, до яких ті прориваються, неушкодженими…
Та годі про це. Amnesty International справді керується принципом балансу – але дуже своєрідного, такого, який охарактеризував французький філософ Філіп де Лара: «5 хвилин для Гітлера, 5 хвилин для єврея». Тобто фюрер нацистів і в’язень-смертник Аушвіца поставлені на один щабель, у кожного з них є свої ґанджі та свої чесноти, треба їх поєднати і збалансувати.
Утім, як на мене, декларовані баланс і безсторонність у звіті Amnesty International дуже й дуже химерні, якщо не сказати більше. Це наочно засвідчила реакція генсека Amnesty International Агнес (Аньєс) Калламар у Twitter: «Українські та російські моби та тролі: всі вони сьогодні атакують розслідування Amnesty International. Це називається пропаганда війни, дезінформація. Це не послабить нашу неупередженість і не змінить фактів». Агов, невже ж російські тролі (хто не знає, це сленгова назва Інтернет-провокатора, найчастіше платного) дружно стали на захист ЗСУ? Це навіть не смішно… І друге: російсько-імперські покидьки в Інтернеті пропагують війну – злочинну, загарбницьку, з використанням інструментів геноциду, тут ніхто з притомних людей сперечатися не стане. А яку це війну пропагують українці? Визвольну, оборонну, справедливу. Виявляється, це теж злочин із погляду Amnesty International? Чом тоді не засудити участь Великої Британії та Франції у Другій світовій війні? Тим більше, що Гітлер їм війну не оголошував – це вони оголосили йому війну 3 вересня 1939 року, тобто з суто формального погляду могли бути кваліфіковані як агресори? Іншими словами, з погляду Amnesty International будь-яка війна – це зло, чи не так? А що ж тоді робити з війнами за свободу, яких в історії було і нині є немало?
Ну, добре, генсек Amnesty International включила в число українських тролів Зеленського, Кулебу, Резнікова й інших. Геніально! А хто ж такі «моби»? Зазирнув у словники; найпоширеніше значення – це персонажі комп’ютерних ігор, якими керує «електронний розум». Утім, є ще значення «натовп», але чи саме воно використовувалося в даному контексті, чи українців прирівняли до маріонеток, які не мають власного розуму? І ще – чи не випадає з наукового дискурсу зрівняння підданих й адептів тоталітарної держави – і вільних громадян хоч і недосконалої, але демократичної країни?
Але ж тут маємо ще один, непомічений багатьма, казус. Генсек у своїй репліці заявила: ніщо «не змінить факти». А хто ж здобув ті факти, якщо українське бюро Amnesty International заперечило свою участь у підготовці звіту? Так, у цьому звіті посилаються на неназваних мешканців Донецької, Миколаївської та Харківської областей, які наче постраждали від російських ударів через сусідство українських військовиків. Справді: якби з Миколаєва ЗСУ відступили, то рашисти не нищили би місто та городян ракетами та гарматами – вони б поставили там окупаційну адміністрацію, кинули у тюрми чи розстріляли б тисячі «неправильних» українців і рушили далі – на Одесу, яку, за логікою Amnesty International, теж слід було здати… Ще раз зазначу: такі настрої могли бути у частини жителів цих областей. Але хто ці настрої вловив і зафіксував, якщо українські правозахисники тут непричетні? Це має бути дуже потужна організація – така організація, яка для позначення чинної війни вживає звичний у російській пропаганді термін «конфлікт»…
