Впертість, з якою Москва намагається повернути до міжнародного порядку денного ядерну загрозу, більше страху не викликає. Якщо російські стратеги ядерним неблефом хотіли знайти найслабкішу ланку в єдності колективного Заходу, то своєю граничною нерозсудливістю досягли зворотного результату. Відповідь країн Групи семи, ЄС, ключових країн світу – саме про це.
Однак цього засудження з боку Заходу замало.
⁃ Світ має не лише засудити дії Путіна, а й нагадати про зобовʼязання Москви. Ще у 1995 році Рада Безпеки ООН ухвалила резолюцію №984, за яку голосувала і Росія. У Кремлі, мабуть, забули, але у додатку до цього рішення РБ, разом з іншими ядерними державами, вони теж додали свою окрему заяву про надання гарантій незастосування ядерної зброї проти неядерних держав (т.зв. негативні гарантії). Україна точно в переліку, як і більше 170 держав світу, які стали учасниками Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Погроза одній – погроза всім.
⁃ Слід нагадати, що на початку січня 2022 року пʼять ядерних держав уклали спільну заяву, в якій і Росія також зобовʼязалася уникати ядерної війни. Там же Кремль визнав, що “ядерна зброя, допоки вона існує, має слугувати цілям захисту, стримання агресії та уникнення війни”. В Кремлі навіть ці гранично чіткі і зрозумілі рядки читають на свій манер, очевидно вбачаючи в ядерній зброї засіб здійснення агресії та проведення військових дій. У чотирьох з пʼяти підписантів заяви є підстава вдарити Путіна по руках.
⁃ “Воливиявлення” під дулом автомата у виконанні Москви світ вже бачив. Однак, «референдум» під ядерною загрозою – це новий російський винахід за межами будь-якої розсудливості. Статут ООН чітко каже про те, що жодна держава не має вдаватися до загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканості або політичної незалежності будь-якої держави, так і в будь-який інший спосіб, несумісний з цілями ООН. Цей принцип Росія вже давно розтоптала. І от ми стаємо свідками того, як Кремль намагається запровадити нове правило під назвою “ядерна зброя як індульгенція на територіальні загарбання”. З таким підходом жодна держава по периметру Росії не може почуватися у безпеці. І не лише по периметру.
Ядерний неблеф Путіна розколоти колективий Захід не зміг. Однак, це не означає, що цією стійкістю можна і обмежитися. Посилені санкції – відповідь правильна, але недостатня. Загнаний вправністю і героїзмом української армії у кут Путін все ще тягнеться до ядерної кнопки і цілком може думати про тактичний удар по безлюдній території України без жертв, чи по будь-якому місту з людськими жертвами, чи навіть просто зробити показове ядерне випробування десь в себе на території. Колективний Захід, і, в першу чергу, ядерні держави, мають продемонструвати, що не лише не піддаються на неблеф Путіна, а й самі не блефують.
І наостанок: в практичному плані, важливим сигналом, що російський блеф помножений на нуль, стало б пришвидшення надання Україні військового обладнання і потужної зброї. А зняття всіх табу на надання Україні всієї необхідної зброї та запрошення до НАТО і тим паче показало б несприйняття російських погроз.
