Російське вторгнення в Україну пробудило увесь світ: настав час відійти від бачення світу після холодної війни, у якому режими в Москві та Пекіні вважаються відповідальними учасниками заснованого на правилах міжнародного порядку. Натомість ми бачимо все більш напружене світове співтовариство, що стикається з авторитарною агресією. Найбільш небезпечним проявом цього є “партнерство без обмежень” між Китаєм і Росією, яке підтримує репресивні та експансіоністські плани обох країн
Ми живемо у глобалізованому світі взаємопов'язаних економік та суспільств: це єдиний, неподільний театр дій, у якому безпека однієї країни тісно пов'язана з безпекою іншої. Особливо це стосується світових демократій, чиї альянси і партнерства піддаються нападам з боку авторитарних держав, які прагнуть розколоти і розділити демократичний світ.
Дехто стверджує, що міжнародна підтримка захисту України від російської агресії відволікає увагу і ресурси від протистояння китайській агресії. Згідно з цією точкою зору, захист України зробив демократичні країни, такі як Тайвань, більш вразливими.
Утім цей аргумент недооцінює, наскільки геостратегічні інтереси світових демократій взаємопов'язані – явно не менше ніж порядок денний Москви та Пекіна. Американські чиновники дійшли висновку, що принаймні з другої половини 2023 року Китай вирішив відійти від своєї початкової нейтральної позиції і почати надавати Росії військову підтримку, але йдеться не про летальну зброю. Китай рішуче націлений не лише підтримувати Росію, а й змінити геополітичний ландшафт в Європі.
З таким тісним співробітництвом Китаю та Росії, набагато важливіше, щоб демократії діяли взаємоскоординовано. Саме тому демократії світу, на чолі з Сполученими Штатами, повинні продовжувати забезпечувати військову, економічну та гуманітарну допомогу Україні. Мета цієї підтримки виходить за межі повернення до попереднього, довоєнного стану речей на європейському континенті. Допомагаючи Україні, демократії можуть збільшити свою потенціальну силу проти китайсько-російської коаліції.
Чому Тайвань важливий
Так як боротьба за захист демократії в Україні має величезні глобальні наслідки, подібно є із захистом Тайваню. Згідно з оцінками Bloomberg Economics, китайська інвазія до Тайваню призвела б до збитків у глобальній економіці приблизно на 10 трильйонів доларів, що еквівалентно майже десяти відсоткам світового ВВП. Це набагато перевищує наслідки війни в Україні, пандемії COVID-19 та глобальної фінансової кризи 2008-2009 років. Навіть китайське блокування Тайваню призвело б до меншого руйнування, проте все ж таки коштувало б глобальній економіці приблизно 5 трильйонів доларів.
Причина проста: понад 90 відсотків найсучасніших мікросхем виробляються на Тайвані, і приблизно половина світового флоту суден, що перевозять контейнери, проходить через Тайванську протоку. Тайвань є невід'ємною і незамінною частиною глобального ланцюга поставок, і його захист вимагає глобальних зусиль. Але цінність безпеки Тайваню не лише економічна, а й геостратегічна. Збереження статус-кво у протоці є життєво важливим для підтримання американської союзницької системи, регіонального балансу сил і ядерного нерозповсюдження. Ці три найважливіші стовпи підтримували стабільність і процвітання Індо-Тихоокеанського регіону протягом багатьох поколінь, і вони опиняться під загрозою, якщо Китай отримає контроль над Тайванем.
Економічні втрати та перебої в ланцюгах постачань можуть бути мінімізовані з часом. Але геостратегічний зсув на користь авторитарного експансіонізму Китаю завдасть шкоди світу на десятиліття вперед.
У квітні, коли Тайвань пережив найбільший за останні 25 років землетрус, Китай продовжував відправляти військові кораблі і літаки через протоку - навіть коли його делегація в ООН мала нахабство дякувати світові за висловлення співчуття у зв'язку з землетрусом, так, ніби Пекін говорив від імені Тайваню. На противагу удаваній стурбованості Китаю, понад 80 країн висловили підтримку Тайваню, за що я висловлюю свою найщирішу подяку.
Допомагаючи Україні, демократії можуть збільшити свою відносну силу проти китайсько-російської коаліції.
Це те, з чим Тайвань стикається щодня. Але коли Китай намагається посіяти страх серед населення Тайваню за допомогою військового тиску, дипломатичної ізоляції та інформаційної війни, тайванський народ відповідає загальнонаціональними зусиллями. Тайвань особливо пишається тим, що має багато громадських організацій, які займаються зміцненням цивільної оборони та протидією китайській дезінформації. Вони є символом демократії та стійкості Тайваню.
Уряд Тайваню доклав значних зусиль, щоб відповісти на виклик безпеці з боку Китаю. Під керівництвом президентки Цай Інвень, Тайвань активізував свої зусилля з посилення самооборони. Минулого року Тайвань збільшив свій оборонний бюджет приблизно на 14 відсотків, до 19 мільярдів доларів, або 2,5 відсотка національного ВВП. Вісім років тому оборонний бюджет становив менше 2,0 відсотків ВВП.
Тайвань витрачає свої ресурси на найбільш нагальні потреби. Основна увага приділяється розвитку можливостей ведення асиметричної війни, впровадженню реформ цивільної оборони та прискоренню розвитку місцевої оборонної промисловості. За широкої підтримки громадськості Тайвань також збільшив термін навчання призовників з чотирьох місяців до одного року.
Тайвань може розраховувати на потужну підтримку з боку країн-однодумців лише тоді, коли він зробить рішучий крок до самооборони. Це був перший і найважливіший урок, який Тайвань виніс із захисту України від Росії; оскільки українці були готові боротися за свою демократію, решта світу була готова допомогти. І наша рішучість захищати себе стане тільки сильнішою з новим президентом Вільямом Лаєм.
Як Тайвань впевнено стоїть на своєму
Китай вже неодноразово змінював статус-кво в Індо-Тихоокеанському регіоні. Найперше Пекін мілітаризував Південнокитайське море, незважаючи на свою публічну обіцянку не робити цього. Китайці побудували порти з потенційним військовим використанням у рамках своєї стратегії “ланцюжка перлин”, а саме в Бангладеші, М'янмі, Пакистані та Шрі-Ланці. Минулого року Пекін підписав пакт про безпеку з Соломоновими островами і подібні угоди з іншими тихоокеанськими острівними країнами.
Стратегія Китаю ґрунтується на двох припущеннях. Перше полягає у тому, що Китай повинен знизити потенційну вартість силової анексії Тайваню, ускладнивши для Сполучених Штатів розгортання військового контингенту для захисту острова в разі нападу з боку Китаю. Друге - контроль над Тайванем допоможе Пекіну поширити свою владу за межі так званого першого ланцюга островів, загрожуючи доступу до судноплавних шляхів і знижуючи безпеку багатьох союзників США в регіоні.
Запобігання такому розвитку подій вимагатиме безпрецедентного рівня рішучості і координації з боку світових демократій. Тривалі тристоронні відносини у сфері безпеки між Австралією, Японією і США, а також нове партнерство AUKUS між Австралією, Великою Британією і Сполученими Штатами, слугують якорем стабільності. Новоукладене партнерство між Японією, Філіппінами і США доповнить ці домовленості, а нещодавно посилена безпекова співпраця між Японією, Південною Кореєю і США забезпечить стабільність у Північно-Східній Азії, яка тісно пов'язана з миром у Тайванській протоці. Ці взаємопов'язані коаліції є найсильнішим гарантом сприятливого геостратегічного середовища в Індо-Тихоокеанському регіоні.
Насправді, мир і стабільність у Тайванській протоці можна підтримувати, лише розглядаючи її як проблему міжнародного рівня і ставлячись до неї відповідно. Лідери по інший бік протоки, звісно, стверджують протилежне і невтомно намагаються представити майбутнє Тайваню як питання, що має бути вирішене “між китайцями”. Однак чим наполегливіше Пекін проштовхує свій фальшивий наратив, тим більше Тайвань переконується, що він на правильному шляху.
Що потрібно Тайваню
Проте міжнародна спільнота може зробити ще більше для стримування китайської агресії. Є три сфери, в яких країни-однодумці могли б діяти більш рішуче, щоб зберегти статус-кво.
Перший – це тиск у сірій зоні, який включає такі заходи, як дезінформаційні кампанії, втручання у вибори та військові провокації, такі як регулярні перетини серединної лінії Тайванської протоки китайськими винищувачами. Такі операції є щоденними психологічними і безпековими викликами для Тайваню, не менш страшними, ніж загроза блокади або вторгнення, і нездатність реагувати на них матиме катастрофічний вплив на моральний дух тайванців. На додаток до надання Тайваню політичної та моральної підтримки перед обличчям цього тиску, інші демократичні країни повинні також встановити ціну для такої китайської тактики, продемонструвавши Пекіну, що провокації мають наслідки.
Друга сфера, де Тайвань потребує більшої допомоги, – це економічна інтеграція. Не можна дозволити Китаю диктувати економічні зв'язки Тайваню зі світом. А зміцнення економічного партнерства з Тайванем допоможе іншим демократичним країнам розбудовувати стійкі ланцюги поставок для власних економік. Наразі Тайбей і Вашингтон ведуть переговори щодо другого етапу американсько-тайванської торговельної ініціативи “21 століття”– угоди, яка допоможе малим і середнім підприємствам Тайваню інтегруватися у Світову організацію торгівлі.
Після завершення цієї угоди Тайвань сподівається підписати угоду про економічне партнерство з Європейським Союзом і приєднатися до торговельної угоди, відомої як Всеосяжна і прогресивна угода про Транстихоокеанське партнерство (CPTPP). Ці угоди не лише зміцнять економіку Тайваню та його партнерів, але й продемонструють Пекіну, що світові демократії роблять довгострокові інвестиції у майбутнє Тайваню.
Третя сфера, в якій друзі Тайваню могли б зробити ще більше, – це протидія неправильному тлумаченню резолюції ООН, яку Пекін оприлюднює для виправдання своїх зазіхань на права Тайваню. Тайвань закликає країни-однодумці приєднатися до Сполучених Штатів і відкинути викривлення Китаєм Резолюції Генеральної Асамблеї ООН № 2758, яку було прийнято в 1971 році і яка надала китайському уряду місце в ООН, але не закріпила, як стверджує Китай, в міжнародному праві ідею про те, що Тайвань є простою провінцією Китаю. Тож більше країн також повинні скористатися своїм правом на свободу судноплавства в Тайванській протоці, яку Пекін відмовляється визнавати міжнародними водами. І коли Китай бачить, що країни не пускають свої кораблі в протоку, він робить висновок, що його тактика залякування працює.
Тайвань є відповідальним членом міжнародної спільноти, і його позиція щодо збереження статус-кво через Тайванську протоку не зміниться. Попри це він потребує, щоб демократичний світ зробив все можливе, аби допомогти зберегти мир через силу та єдність. Продовжуючи підтримувати Україну в її боротьбі за виживання перед обличчям російської агресії, союзники та партнери продемонстрували саме ту рішучість і моральну чистоту, якої потребує від них Тайвань. Ми не можемо допустити, щоб це століття стало свідком народження світового порядку, в якому авторитарні режими можуть знищити справедливість і свободу. У найближчі роки доля Тайваню, як і доля України, стане вирішальним випробуванням, яке світові демократії не мають права провалити.
