РОЗДІЛ 14. КІНЕЦЬ ІДИЛІЇУкраїна є мало схожою на поле бою для зазіхання на американське президенство, та саме так сталося у 2019 році, коли все просто вибухнуло буквально через кілька днів після моєї відставки. Мій вибір часу для відставки не міг бути кращим. Я не лише був учасником і свідком великої частини катастрофи, коли вона розгорталася, але я також, здавалося, ризикував фігурувати (заради чи то добра, чи то зла) у лише четвертій серйозній спробі імпічменту президента в історії Америки. Протягом мого перебування у Західному крилі (Білого Дому) Трамп хотів робити те, що хотів, виходячи з того, що знав і що бачив як свої найкращі особисті інтереси. І з Україні він, здавалося, нарешті міг це все витиснути.
Україна перебуває під інтенсивним московським політичним та економічним тиском. У 2014 році Москва організувала нелегітимну анексію Криму після військового втручання, це перша після 1945 року зміна европейських кордонів за допомогою військової сили. Московські війська залишилися дислокованими по всій території Донбасу на сході України, підтримуючи і фактично керуючи там сепаратистськими силами. Цей важливий московсько-американський диспут доводить, що через відмову вчасно прийняти України до НАТО ця велика, критично важлива країна залишилася вразливою до зусиль Путіна відновити московську гегемонію на теренах колишнього Радянського Союзу. На саміті НАТО в Бухаресті у квітні 2008 року Адміністрація Буша намагалася запросити Сакатвело й Україну до членства в НАТО, але проти цього виступили европейці, особливо Німеччина та Франція. Трагічні наслідки стали очевидними вже в серпні, коли московські війська вторглися в Сакартвело, фактично залишивши дві провінції під контролем Москви, і такими вони залишаються донині. Страждання України почалися пізніше, але схема була такою ж. Відповіддю стали західні санкції, але Московія за Адміністрації Обами не відкликала військ і не змінила своєї войовничої поведінки, відчуваючи ту помітну слабкість, яку Обама проявив у всьому світі.
Трамп успадкував це фіаско, але він приділяв йому дуже мало уваги в перші два роки свого перебування на посаді, принаймні офіційно. У 2017 році Рекс Тіллерсон призначив Курта Волкера, колишнього офіцера закордонної служби, якого я знав і раніше, спеціальним представником з питань перемовинв щодо України. Моя перша зустріч з Волкером у цій ролі відбулася 10 травня 2018 року, коли він описав своє завдання та пріоритети. Тоді він виступав за "політику невизнання" анексії Криму Московією та її військової присутності на Донбасі та їхніх “кордонів”. Протягом усього мого перебування в Білому домі Волкер був його постійним відвідувачем, регулярно повідомляючи про свої зусилля. Коли я співпрацював зі своїми европейськими колегами щодо України та пов'язаних з нею питань, я зрозумів, що він корисний професіонал.
Моя перша велика зустріч з самою Україною в Адміністрації Трампа відбулася в 2018 році, коли я прилетів до Києва, щоб відзначити 24 серпня річницю проголошення незалежності України від Радянського Союзу у 1991. Джим Маттіс (міністр оборони) відвідував таку церемонію в 2017 році, відчуваючи, як і я, наскільки важливо демонструвати рішучість США на підтримку подальшої незалежності та життєздатності України. Зважаючи на односторонню анексію Криму, а також очевидну допомогу Московії та контроль над "опозиційними" силами на сході України, ця стурбованість була далеко не гіпотетичною.
Я приїхав зі Женеви напередодні вночі, після зустрічей з американсько-московських питань з Ніколаєм Патрушевим, моїм московським візаві, де я з радістю сказав їм, що лечу зі Швейцарії в Україну на урочистості. Тоді всі посміхнулися. На побажання Московії чи всупереч, Україна була одним з останніх питань порядку денного з Патрушевим, і ми майже не мали часу на це, до того як обидвоє виїхали з Американської місії до Женевського аеропорту. Замість справжньої дискусії, але все ж, щоби підкреслити те, наскільки ми серйозно налаштовані щодо України, я сказав: «Я тут підтверджую все, про що ми заявляли раніше, і ми досі так вважаємо!» Патрушев нічого не сказав.
24 серпня я поснідав з прем'єр-міністром Володимиром Гройсманом, обговоривши питання економіки України та посилення спробу Московії втрутитися в майбутні українські вибори 2019 року. Гройсман стверджував, що Україна є червоною лінією Путіна, і якщо він зможе її успішно перетнути, він відчує безкарність за свої дії в усій Европі та в усьому світі, що викликало цілком законні занепокоєння у США. Марі Йованович – наш посол в Україні – та декілька співробітників посольства також були на тому сніданку, і були зі мною протягом усього дня. Після сніданку ми вирушили до оглядового стенду параду на Хрещатику, де проходили демонстрації Евромайдану 2013–2014 років, які спричинили падіння промосковського режиму Януковича. Я стояв на платформі разом з президентом Петром Порошенком та вісьмома чи десятьма членами його уряду, поруч з генеральним прокурором Юрієм Луценком (як іронія, з огляду на події згодом). Незважаючи на те, що парад нагадував першотравневу урочистість на Красній площі Москви під час Холодної Війни, політично він був зовсім іншим. Виступ Порошенка був надзвичайно антимосковським, і найгучніші оплески йому пролунали, коли він пообіцяв створити автокефальний (незалежний від Москви) Український православний церковний патріархат.
Під час параду Порошенко кілька разів дякував мені за надане США обладнання і зброю, яку було видно прямо на параді, та за підрозділ Національної гвардії штату Теннессі, який крокував з іншими вояками НАТО, дислокованими в Україні для підготовки місцевих вояків. Після цього ми поїхали до Маріїнського палацу, спочатку побудованого для Катерини Великої та нещодавно відреставрованого дружиною Порошенка, щоби стати місцем проведення великого прийому, влаштованого Порошенком. Там опівдні я зустрівся з Порошенком, міністром закордонних справ Павлом Клімкіним, радником з національної безпеки Костею Єлісєєвим та іншими. Ми обговорили політику безпеки України, особливо стосовно Московії та різних загроз, які вона несе не лише у військовому плані, а також зусилля Москви зірвати вибори в Україні у 2019 році. Порошенко хотів придбати більше зброї в США, а ми пояснили свою стурбованість тим, що українські компанії продають сучасні конструкції двигунів літаків в Китай — занепокоєння, які лише загострилися протягом року до мого наступного візиту до Києва.
Після зустрічі Порошенко відвів мене до іншої кімнати поговорити тет-а-тет, де він попросив США підтримати його кампанію з переобрання на посаду. Він також попросив мене про деякі інші речі, які я вже згадав тут, і це дозволило мені, не будучи занадто грубим, сказати "ні" на його прохання підтримати на виборах. Порошенко дійсно хотів, щоб Америка ввела санкції проти Ігоря Коломойського, українського олігарха, який підтримував Юлію Тимошенко; вона, принаймні на той момент, була головною конкуренткою Порошенка на виборах 2019 року. І хоча в тій розмові ми про це не згадували, Коломойський також підтримував Володимира Зеленського, який тоді лідирував у опитуваннях, але його не сприймали серйозно, бо, зрештою, він був просто актором ... (для ліберальних читачів — це жарт. Рональд Рейґан, один з найбільших президентів Америки, також був актором). Я сказав Порошенкові, якщо у нього є докази на Коломойського, він має надіслати їх до Міністерства юстиції. Я розповів Йованович про цю розмову, коли ми їхали на наступну подію — прес-конференцію з українськими ЗМІ.
Остання зустріч була в 14:45 — кава в офіційній резиденції Йованович з різними лідерами парламенту, зокрема з Тимошенко, з якими я зустрічався ще в адміністрації Буша та пізніше. Державний департамент не хотів, щоби я зустрічався з Тимошенко окремо, бо вони вважали, що вона є занадто близькою до Московії, і хоч це типово для методів цього відомства, та як правило вони про це прямо не кажуть. Ця зустріч була моєю найближчою до Тимошенко, адже я не міг потрапити на окрему зустріч з нею, хоча це несуттєво, бо Тимошенко, як єдиний кандидат у президенти серед лідерів парламенту, звісно, домінувала у тій розмові. Вона нагадала мені, що прочитала мою книгу «Покірність — це не варіант», а це завжди хороший спосіб привернути увагу автора будь якої книги, і згадала поради сенатора Кіла — продовжувати рухатися і продовжувати стріляти, як великий сірий лінкор. Гарно приготувалася. На той момент лише Зеленський добре почувався в опитуваннях, а всі інші кандидати мали на меті хоча би пройти у другий тур, аби вийт на фінішну пряму. Після цієї зустрічі ми попрямували до аеропорту, а потім вилетіти до авіабази Ендрюс в штаті Меріленд..
Майже три місяці я знову не брав великої участі у справах українців, аж до полудня в неділю, 25 листопада, коли мені надійшло повідомлення про інцидент у морі між Московією та Україною. Українські військові кораблі та супутній буксир намагалися проникнути в Азовське море через Керченську протоку, вузьку смугу води, що відокремлює Кримський півострів від власне Московії, і над якою Московія нещодавно збудувала міст. Нашою початковою інформацією було те, що московське військово-морське судно протаранило українське судно, але пізніша інформація свідчила про те, що московити вели обстріл, можливо, попереджувальними пострілами, один чи більше з яких влучили в українські кораблі. Ніщо з цього не могло бути випадковим. Московити захопили всі три українські кораблі та їхні екіпажі (при цьому деякі з моряків отримали поранення), хоча не було зрозуміло, у чиїх водах вони перебували, коли їх захопили. Більшість цієї інформації надходило через наше київське посольство, тому ми, принаймні спочатку, чули історію лише з боку України.
А що була можливою ескалація, то я вирішив зателефонувати Трампові. Я хотів бути впевненим, що він знає – ми стежимо за ситуацією, на випадок, якщо журналісти почнуть задавати питання. Його першою реакцією була "А що европейці роблять з цього приводу?" відповіддю на яку, звісно, було “Нічого”, тобто те саме, що робили ми (згодом Европейський Союз виголосив заяву, але це була звичайна «водичка».) Першою думкою Трампа було, що Україна сама це спровокувала, що було, принаймні, можливим, враховуючи майбутні президентські вибори. Але можливо також, що московити шукали протистояння, мабуть, намагаючись таким чином узаконити свою "анексію" Криму, яку мало хто визнав серед інших країн. Трамп не був зацікавленим робити щось швидко, навіть якщо Московія була винною. Увечері Порошенко видавався готовим оголосити воєнний стан, що здавалося дивною реакцією на інцидент у морі. Держдепартамент хотів виступити з сильною антимосковською заявою, яку я заблокував через те, що почув від Трампа кількома годинами раніше. Мало того, існували всі перспективи майбутнього засідання Ради Безпеки ООН (за іронією, засідання скликала Московія), під час якого, очевидно, була би виголошеною заява США, а це дало б нам більше часу для з’ясування фактів.
Ян Геккер (радник Меркель з іноземних справ) зателефонував мені в понеділок о 7:30 ранку, і першим питанням, яке він згадав, був інцидент у Керченській протоці. Німці були обережними, і в мене склалося враження, що Геккер вважав, що Порошенко зовсім не був нещасливим через те, що сталося — через можливі політичні вигоди, які він передбачав; адже він виступав як сильний антимосковський кандидат, припускав Геккер, зазначивши, що Верховна Рада мала приблизно через дві з половиною години проголосувати за законопроект, запропонований Порошенком щодо оголошення воєнного стану на 60 днів. Законопроект передбачав активізацію 100,000 резервістів для навчання, а також виключав будь-яку політичну діяльність, поки діє воєнний стан. А що інший український закон вимагає, щоби перед національними виборами проходило щонайменше 90 днів агітації, то законопроект Порошенка гарантував би, що вибори 31 березня буде перенесено, що, безумовно, пішло б йому на користь, враховуючи його низьку позицію у опитуваннях громадськості. Німеччина — проти відкладання виборів, сказав Геккер; на той час Україна та Московія давали взаємосуперечливі пояснення про цей епізод, але факти залишалися незрозумілими. Меркель мала негайно поговорити з Порошенком, і насправді, як ми й казали, Геккера викликали до офісу Меркель, щоби послухати, і він мені заявив, що він знову подзвонить, коли все закінчиться.
Тим часом Помпео сказав мені, що він щойно розмовляв з Трампом про брифінг, який він і Маттіс мали дати Конґресові через кілька днів — щодо законодавства, яке забороняє допомогу Саудівській Аравії, пов'язаній з війною в Ємені. Під час цього заклику Трамп підняв питання Керченської протоки, сказавши, що Порошенко, можливо, щось спровокував у політичних цілях. "Нехай европейці займаються цим," — сказав Трамп, — я не хочу цим займатися". Помпео не звертався з проханням до Трампа про заяву від імені Білого Дому, але сказав йому, що його співробітники намагаються «розмити» чорновик виступу Ніккі Гейлі для Ради Безпеки ООН, де вона категорично виступала проти Москви через цей інцидент (вона мала обмаль виступів на камеру, і її час в Нью-Йорку вже спливав). Помпео сказав Трампові, що ось і він, і я переконаємося, як Гейлі виконує його вказівки. Я запропонував використати заяву Гейлі як засіб передачі єдиної, остаточної позиції США замість декількох, і він погодився. Помпео сказав, що він зателефонує Гейлі та скаже їй "не виходити за рамки", що звучало правильно. Потім я зателефонував Трампові та розповів йому, що саме ми з Помпео вирішили щодо заяви Гейлі, яка йому сподобалася, а також ознайомив його з реакцією Німеччини та українським військовим законодавством.
Поки я чекав, коли Геккер передзвонить, я спробував зв’язатися зі Седвіллом у Лондоні та Етьєном у Парижі, щоби побачити, як вони оцінюють ситуацію. Етьєна не було в Парижі, але Седвілл досить швидко передзвонив, і ми порівняли свої нотатки про те, що ми знали. Седвілл вже чув, що Канада, голова G7 до кінця 2018 року, готує проект заяви, хоча ніхто з нас її ще не бачив. Я розповів Седвіллу, що казав Трамп протягом останніх двадцяти чотирьох годин, щоби британці могли це взяти до уваги.
Об 11:05 подзвонив радісний Помпео. Він сказав, що подзвонив Гейлі та сказав їй, про що ми домовились, і вона також погодилася. Потім, як він дізнався згодом, вона негайно зателефонувала Трампові, щоби поскаржитися. Вона прочитала Трампові зовсім інші нотатки для виступу, і які Трамп прийняв. Помпео хотів влаштувати конференц-дзвінок з нею та зі мною, щоби звести все до спільного знаменника, але перш ніж дзвінок вдалося влаштувати, до Помпео зателефонував сам Трамп, щоби сказати, що нотатки Гейлі годяться, і що він не хотів би отримати прочухана у пресі за те, що він був занадто м'яким. Ми з Помпео були абсолютно щасливими, що маємо жорсткіший виступ, який припишемо позиції Трампа, але ми обидвоє знали, що Гейлі була вмотивованою власним бажанням не отримати на горіхи від преси. Незабаром після цього в Овальному кабінеті на черговому брифінгу розвідки Трамп сказав мені: "Ви розумієте, що заява [Гейлі] була дещо жорсткішою, ніж я казав, але це нормально. Ви, мабуть, хотіли, щоби це все було жорсткіше, правда? Я сказав, що згоден зі заявою, додавши, що ми закликали Московію звільнити українські кораблі та екіпажі, коли раптом Трамп втрутився: “Не закликайте звільняти екіпажі. Якщо вони цього не роблять, то це виглядає як заручники Ірану. Я цього не хочу”. Я сказав, що перекажу це Гейлі, але до моменту виходу з Овального кабінету вона вже надала свої коментарі. Багато інших країн сказали те саме, тож я не думав, що ми будемо виділятися так, як не хотів би Трамп. У будь-якому випадку, цей інцидент змусив Трампа знову переказати одну зі своїх улюблених історій, пов’язану з його першим телефонним дзвінком до Меркель, коли вона запитала, що він збирається зробити з Україною, а він відповів, запитавши її, що вона збирається робити з Україною?
Коли ми з Помпео переглянули все це згодом, звісно, ми знову побачили, як саме Гейлі діяла, коли Тіллерсон був державним секретарем — вона діяла як вільний електрон. Це змінилося через місяць з її від'їздом, і ми з Помпео подбали, щоби її наступник, ким би він не був, так не діяв. "Легка, як пір'їнка", — як Помпео описав її в наступній розмові.
Геккер подзвонив о пів на другу та закликав закінчити нашу розмову і повідомив, що на щойно завершеній зустрічі, в якій брали участь представники України, Московії, Франції та Німеччини, Московія заявила, що українські кораблі не зробили потрібної заяви про транзит до зони тимчасової дислокації (це допустимо згідно з міжнародним правом для таких цілей, як військові навчання), що здавалося смішним. Порошенко в розмові Меркель заявив, що він змінив законопроект про воєнний стан, який очікувався до розгляду в Раді, скоротивши період його дії з 60 до 30 днів, дозволяючи тим самим вчасно провести березневі вибори, як і було заплановано. Це було прогресом, хоча воєнний стан міг допомогти Порошенкові політично, і ще треба було поспостерігати, чи буде той 30-денний період згодом продовжено (не було продовжено). Меркель поговорила з Путіним приблизно через годину, щоби закликати до деескалації з обидвох боків, та, зокрема, попросити Путіна безпосередньо співпрацювати з Порошенком.
Вранці 28 листопада я вилетів з авіабази Ендрюс до Ріо-де-Жанейро, щоб зустрітися з новообраним президентом Бразилії — Жаїром Болсонаро — перед зустріччю G20 в Буенос-Айресі. Я дзвонив Трампу з літака близько 20:45, щоби запитати, чи є в нього подальші думки щодо двосторонньої зустрічі з Путіна, запланованої на G20, адже Московія досі утримувала українські кораблі та екіпажі. Трамп заявив, що вважає, що в цих умовах було би жахливо зустрічатися з Путіним, і що преса буде говорити лише про питання України. Він сказав, що я повинен передати Путіну меседж, пояснюючи, що Трамп сподівається на зустріч, але Московія має спочатку звільнити моряків і кораблі — щоби зустріч могла бути сфокусованою на ключових питаннях, а не на Україні. Я вийшов Патрушева в Москві приблизно через дві години, щоби передати повідомлення Трампа, і він сказав, що негайно передасть усе це президентові Путіну, який, на його думку, обов'язково зважатиме на це. Згодом, попри те, що він був в курсі, що я знаю позицію Москви, він ще довго мені це повторював.
Я приземлився у Бразилії близько 23:00 (час у Ріо). Трамп знову зателефонував мені і сказав, що зробить двосторонню зустріч, якщо Путін по її завершенні оголосить, що випускає кораблі та екіпажі, таким чином, фактично надаючи Трампу лавровий вінок за те, що він досяг успіху у переговорах. Враховуючи різницю в часі, я не телефонував до Москви. Мало того, зміна нашої позиції в цей момент створила би Трампові імідж особи, що відчайдушно тієї зустрічі прагнула (а він так, мабуть, і почувався насправді). Наступного ранку я розмовляв з нашим заступником голови місії в Москві — Ентоні Ґодфрі (Гантсмена не було), який заявив, що московити звинувачують екіпажі у порушенні правил перетину кордону – кепський знак, м’яко кажучи. Патрушев зв’язався зі мною, коли я летів до Буенос-Айреса, заявивши, що у нього є повідомлення, яке він хотів передати від Путіна до Трампа, а саме – що через "незаконне перетинання" московського кордону порушено кримінальну справу та було розпочато слідчі дії. Московити стверджували, що, судячи з вилучених з кораблів документів та інформації, наданої екіпажами, це було військовою провокацією, операція, якою керували та яку контролювали спецслужби України. Тому, сказав Патрушев, згідно з московськими юридичними процедурами, зараз тривають формальності, а звільнення кораблів та екіпажів було неможливим. Він сказав, що є переконаним, що ми би зробили те саме, проводячи паралелі між діями Москви та політикою Трампа вздовж мексиканського кордону. Після цього почалася «лекція» про наші дії в останні тижні, тощо.
Повідомлення Патрушева було однозначним, але я все ж запитав, скільки часу може тривати провадження проти українських екіпажів. Він сказав, що не може дати мені відповіді, але дізнається і дасть мені знати. Я сказав, що розмовлятиму з Трампом і подивимося, чи двостороння зустріч є актуальною. Виявилося, що Трамп запізнювався (як завжди), тому я не вийшов на нього в літаку Air Force One до 11:20 (час у Вашингтоні). Я описав те, що Патрушев передавав Путінові, і що я вважав "дуже рішучим ні". "Що б ти зробив?" — запитав мене Трамп, і я сказав, що скасував би двосторонню зустріч. Трамп негайно погодився, сказавши: "Ми нічим не можемо жертвувати". Невдовзі після цього було опубліковано відповідний твіт, перш ніж я зміг знову звернутися до Патрушева, тож той відмовився від мого дзвінка, щоби показати, наскільки московити були роздратованими.
В Буенос-Айресі дипломатичний радник Путіна, Юрій Ушаков, і я зустрічалися кілька разів, щоби побачити, чи є якийсь спосіб провести зустріч Путін-Трамп, яка, як ми вважали, є неможливою, враховуючи відповідні публічні позиції обох сторін щодо інциденту в Керченській протоці. Натомість, Трамп порозмовляв з Путіним на обіді лідерів G20, і при розмові не було жодного американця, крім Першої леді. Вони використовували перекладача Путіна, а американський перекладач, що стежив за президентом, не міг чути розмову. Московити не дали жодної інформації про цю зустріч у своїй пресі, а Трамп зізнався мені наступного ранку, що він по суті заявив Путіну – що він не бачить, як вони можуть зустрітися доти, поки інцидент в Керченській протоці не буде вирішено і кораблі й екіпажі не повернуться до України, а це здавалось неможливим. Згодом у двосторонньому форматі Трамп-Меркель, Трамп натякав, що прихильний до Московії президент України міг би допомогти уникнути третьої світової війни. Московитам таке сподобалося би.
В Україні все було досить спокійно, поки ми очікували першого туру їхніх президентських виборів 31 березня 2019, але інші питання почали виходити на перший план. Трамп якийсь час скаржився на нашого посла Йованович, зауваживши мені 21 березня під час телефонного дзвінка, що вона "критикує нас як божевільна", і що її єдиною турботою є питання ЛГБТК. "Вона говорить лайно про мене та про тебе," — додав він, сказавши, що хоче, щоби її звільнили "вже сьогодні". Я сказав, що подзвоню Помпео, який був на Близькому Сході. Я кілька разів намагався зв’язатися з ним, але цього не сталося через графіки зустрічей та розбіжності в часових поясах. Після того, як пізніше того дня відулося засідання комітету, я відкликав вбік заступника держсекретаря, Джона Саллівана, щоби передати йому вказівку Трампа, яку Салліван вже мав повідомити Помпео. Салліван знав, чого Трамп хоче — аби Йованович було звільнено, тому він зрозумів, що ця повторна настанова Трампа є серйозною.
Через кілька днів, 25 березня, Трамп покликав мене до Овального кабінету, але я знайшов його у маленькій їдальні з Руді Джуліані та Джеєм Секулов (ще одним його приватним адвокатом); вони явно насолоджувалися обговоренням реакції на доповідь Мюллера про слідство щодо Московії. На цій зустрічі я дізнався, що Джуліані є джерелом історій про Йованович, яка, за його словами, є під захистом заступника помічника секретаря европейського бюро — Джорджа Кента (я не думаю, що Джуліані точно знав назву посади Кента; Помпео уточнив це для мене пізніше). Трамп знову заявив, що Йованович слід негайно звільнити. Я додзвонився до Помпео телефоном ввечері, щоби передати йому цю останню новину, тепер з уточненням від Джуліані. Помпео заявив, що раніше спілкувався з Джуліані, і жодних фактів, які підтверджують його твердження, не було, хоча Помпео не сумнівався, що, як і 90% Служби закордонних справ, Йованович, ймовірно, проголосувала за Гілларі Клінтон. Він сказав, що вона намагається зменшити корупцію в Україні, і, можливо, вона взялася за деяких клієнтів Джуліані. Помпео сказав, що знову зателефонує Джуліані, а потім поговорить з Трампом. Наступного ранку я зателефонував Трампові з кількох питань і запитав, чи він і Помпео говорили про Йованович. Не говорили, але Трамп повторив, що "втомився від того, що вона нас очорнює", а ще вона сказала, що Трампа чекає імпічмент, тощо. "Справді кепсько", — сказав Трамп. Я подзвонив Помпео близько 21:45, щоби повідомити про цю розмову. Він знову заперечив, і наполіг, що звинувачення Джуліані просто були неправдивими, і сказав, що подзвонить Трампові. Я розповів про це Трампові пізніше того ж дня, просто щоб він знав, що я його не ігнорую.
Незалежно від того, чи була ця нав’язливість Джуліані пов’язаною з майбутніми виборами в Україні, в неділю, 31 березня, після завершення підрахунку голосів, Зеленський фінішував першим, а Порошенко — другим, що вивело їх у другий тур виборів 21 квітня. Незабаром після цього я обговорив з Етьєнном (Франція) та Геккером (Німеччина), як ми будемо діяти. Хоча ми раніше домовлялися взагалі не втручатися в українські вибори, Геккер заявив, що Німеччина запрошує Порошенка до Берліна, попри на те, що вона ризикує отримати осуд від України, якщо Зеленський виграє вибори. Етьєн сказав мені, що ще до виходу в другий тур Франція запросила і Порошенка, і Зеленського до Парижа, що було принаймні більш рівним ставленням. Ніхто з нас нічого не знав про здатність Зеленського бути президентом, і були занепокоєння, а наскільки він є близькии до олігарха Коломойського, що може спричинити корупційні проблеми. Тривожні звинувачення кружляли навколо, а розсудливість підказувала – не втручайтеся. Німецька та французька зміна позиції — їхнє бажання втрутитися у справи України — вразила мене як неправильна. Однак взагалі не було заперечень, що Зеленський пройшов у другий тур з великою перевагою в екзит-полах, головно завдяки його опонуванню серйозній корупційній проблемі України.
Зеленський втримав перевагу, і у Великодню неділю, 21 квітня, він переміг Порошенка 73% голосів. У нас вже був готовим "пакет дзвінків" для Трампа, якщо би він вирішив привітати Зеленського в той день, що він і зробив близько 16:30 за нашим часом. Я заздалегідь поінформував Трампа про те, що Зеленський може запросити його на свою інавґурацію (дату якої ще офіційно не було визначено), але Трамп сказав, що він натомість відправить туди Пенса. Дзвінок був коротким, меншим п'яти хвилин, але дуже теплим, з фразою Трампа: "Я хочу привітати вас за добре виконану роботу". На що Зеленський відповів: "Дуже вам дякую", і сказав, що він оцінив привітання, додавши: "Ви були для нас чудовим прикладом". Трамп заявив, що він має багато друзів, які знають Зеленського і яким він подобався, додавши: "Я не сумніваюся, ви будете фантастичним президентом". Зеленський запросив Трампа на його інавґурацію, а Трамп відповів, що "погляне на дату", і сказав: "Ми знайдемо для вас прекрасного представника США у цей великий день". Трамп також запросив Зеленського до Білого Дому, сказавши: "Ми весь час з вами". Зеленський заохочував Трампа до візиту, заявивши, що Україна — це чудова країна з приємними людьми, гарною їжею, тощо. Трамп сказав, що як колишній власник конкурсу "Міс Всесвіт", він знав, що Україна завжди була добре представленою. Зеленський підсумував розмову, сказавши англійською: "Я буду багато практикуватися англійською" (щоби змогти розмовляти при зустрічі). Трамп відповів: “Я дуже вражений. Я не міг би цього зробити вашою мовою”.
Через кілька днів, 23 квітня, мене викликали в Овальний кабінет, де я побачив Трампа та Малвані – вони розмовляли телефоном з Джуліані, знову обговорюючи Йованович; Джуліані надалі наполягав на її усуненні. Він “накручував” Трампа "новиною", що вона розмовляла з новообраним президентом Зеленським, щоби сказати йому, що сам Трамп хоче, аби певні розслідування з боку українських прокурорів припинилися. На думку Джуліані, Йованович захищала Гілларі Клінтон, чия кампанія, начебто, була предметом українських кримінальних розслідувань, і де ніби був задіяним також син Джо Байдена — Гантер. Джуліані виголошував те, що було виключно дикими чутками; він не запропонував жодних доказів своїх тверджень. Я сказав, що розмовляв з Помпео про Йованович і ще раз поговорив би з ним. Трамп не міг повірити, що Помпео досі не звільнив Йованович, бо це саме те, чого Трамп хотів, без жодних «якщо», «і», та «але». Трамп сказав, що я повинен негайно дізнатися у Помпео, що відбувається, і повинен зателефонувати Зеленському, аби він зрозумів, що Йованович не представляла позицію його Адміністрації. Звісно, через те, що ми насправді не знали, що саме вона сказала, було незрозумілим, що саме я маю сказати Зеленському ігнорувати.
Я повернувся до свого кабінету і додзвонився до Помпео біля 16:00. Він сказав, що вже вкоротив термін Йованович з кінця листопада чи початку грудня геть до 1 червня, і нещодавно повідомив Трампа про це, і той не заперечував. Помпео хотів залишити ситуацію в такому стані. Я сказав йому, що настрій [Трампа] був досить вулканічним, адже її не повністю звільнено, на що Помпео аж застогнав. Він знову згадав про свої попередні розмови з Джуліані, який не міг детально описати, що нібито сталося, але який постійно піднімав це питання з Трампом протягом останніх кількох місяців. Але Помпео також сказав, що, вивчаючи справи посольства, Державний департамент отримав купу матеріалів, які вони пересилали для суду; матеріали підтверджували причетність Йованович та її попередника до якоїсь неназваної та незаписаної діяльності, яка цілком може виявитися злочинною. Помпео закрив тему, сказавши, що того ж вечора накаже їй повернутися до Вашинґтона. А що Йованович буде наказано повернутися додому, мені не було сенсу телефонувати до Зеленського (чого я все одно не хотів робити), тому я нічого такого й не зробив.
Я ознайомив Ейзенберга з останніми подіями довкола Йованович. Трохи пізніше Малвані прийшов до мене в кабінет разом з Чіполлоне та Емметом Флудом, адвокатом з Білого Дому, який займався розслідуванням Мюллера. Я знову спитав їх про те, про що колись вже питав їх обидвох: чи мав Джуліані етичні проблеми згідно з Кодексом професійної відповідальності адвокатів за використання стосунків адвокат-клієнт для просування інтересів іншого клієнта — розвиток подій, який я вважав помітним у роботі Джуліані для укладання його угод від імені Трампа. Я сказав, що думаю, що це було етичним порушенням, але я був у меншості; інші погодилися, що це "підступність". Отака вона, юридична етика.
Раніше того дня я поїхав до суду, щоб пообідати з Біллом Барром, якого я знав з середини 1980-х років, ще до Адміністрації Буша-старшого. Барр став генеральним прокурором (знову) у середині лютого, і ми відтоді намагалися знайти зручну дату, щоби зібратися та поговорити про життя в адміністрації Трампа. Зокрема, я хотів підкреслити свою рішучість щодо налагодження кращої координації, коли інтереси національної безпеки та прокуратури перетиналися і могли конфліктувати. Нам потрібні були свідомі рішення щодо пріоритетів США в таких подіях, а не врегулювання їх навмання. Як особа, глибоко зацікавлена в питаннях безпеки, Барр був цілком прихильним до кращих робочих відносин між згаданими департаментами та відомствами.
Однак, я також хотів розповісти йому про схильність Трампа до фактичного надавання послуг диктаторам, які йому подобалися, наприклад, кримінальні справи Halkbank, ZTE, потенційно – Huawei, і хтозна що ще. Барр заявив, що дуже переживає за виступи Трампа, особливо про його зауваження щодо Halkbank перед Ердоганом у Буенос-Айресі на зустрічі G20, про те, що він сказав Сі Цзіньпіну стосовно ZTE, тощо. Я, по суті, провів таку саму розмову тривалістю майже годину з Чіполлоне та Айзенбергом 22 січня, незабаром після того, як Чіполлоне замінив МакҐанна 10 грудня 2018 року. Тоді ми обговорювали Halkbank, ZTE, турецького агента, якого заарештував Ізраїль (а Трамп звільнив під час перебування в липні в Тернберрі під час дзвінків з Нетаньягу), питання про скасування санкцій США проти московського олігарха Олєґа Дєріпаски (що було зроблено на початку квітня), Huawei, наслідки торговельних переговорів з Китаєм, особисті юридичні труднощі Трампа та інші питання. Я не сумнівався в конституційному повноваженні Президента визначати пріоритет серед конфліктних обов'язків виконавчої влади, таких як правоохоронні органи та національна безпека. Тим не менш, у гарячій атмосфері Вашинґтона, спричиненій звинуваченнями в «московській змові», було важко зрозуміти політично, як усе це характеризуватиметься. Чи було щось ще більш тривожним під поверхнею, ніхто з нас не знав. Чіполлоне не мав попереднього інструктажу з цих питань, і він був абсолютно приголомшеним підходом Трампа до правоохоронних органів або відсутністю підходу як такого.
ДАЛІ БУДЕ...Переклад українською — Angelica Gordon
Джон Болтон,
"Кімната, де це сталося", 23.06.2020
