Під час свого виступу на саміті Шанхайської організації співробітництва і партнерів (ШОС) в Астані Володимир Путін знову звернувся до так званого Стамбульського формату перемовин між Росією та Україною і підкреслив, що ці перемовини і їхні результати залишаються платформою для подальших перемовин між Російською Федерацією та УкраїноюНа перший погляд, можна вважати певне пом'якшення позиції російського керівництва, порівняно із тими вимогами, які Володимир Путін висував щодо України під час своїх попередніх виступів, коли підкреслював, що для того, щоб розпочалися мирні перемовини між Москвою і Києвом українські війська мають залишити території Донецької, Луганської, Херсонської й Запорізької областей України, які залишаються під їхнім контролем. Однак це лише на перший погляд. Для того, щоб зрозуміти сенс висловлювань Володимира Путіна, треба насамперед подивитися на аудиторію, до якої він звертається. Це лідери країн Глобального Півдня і Центральної Азії.
Саме на тлі цих лідерів Володимир Путін бажає виглядати прихильником миру. Адже варто нагадати, що існує так званий китайсько-бразильський консенсус щодо припинення війни в Україні, який і має на увазі замороження конфлікту на нинішній лінії зіткнення сторін і аж ніяк не передбачає того, що Збройні сили України залишить ті позиції, на яких вони знаходяться. Як можна зрозуміти, саме ця частина китайських пропозицій не влаштовує Володимира Путіна. І, за великим рахунком, певною відповіддю Путіна на ці пропозиції голови Китайської Народної Республіки Сі Цзиньпіна стали візити російського керівника до Північної Кореї та В'єтнаму, а також його майбутні перемовини із прем'єр-міністром Індії Нарендрою Моді у Москві. До речі, від зустрічі в Астані прем'єр-міністр Індії ухилився.
Але, зрозуміло, що говорити у вічі Сі Цзиньпіну, що йому не подобаються китайські пропозиції, Путін не буде. Щобільше, він одним з перших підтримав китайсько-бразильський консенсус і оголосив його можливою принаймні платформою для переговорних зусиль. І тепер на тлі учасників Шанхайської організації співробітництва поруч з головою Китайської Народної Республіки, який весь час говорить про мир, поруч із президентом Казахстану, який весь час говорить про мир, Путін намагається удати, що його також цікавить не війна, а мир в Україні, і що він готовий висувати власні пропозиції щодо досягнення цього миру, навіть якщо вони неприйнятні для української сторони.
До того ж сама тема Стамбульських перемовин є набагато більш сприятливою для путінської демагогії, адже це не просто якісь пропозиції, які Москва адресує Києву, це теми для перемовин, які вже обговорювалися російською та української делегаціями. І Путін з особливим задоволенням завжди підкреслює те, що керівник української делегації навіть порахував підсумки цих перемог.
До речі, було б цікаво дізнатися, що із керівником російської делегації — колишнім міністром культури Росії Мединським? Як з його підрахуванням підсумків перемовин? І чому після повернення Мединського зі Стамбулу російська пропаганда почала таврувати цього радника президента Російської Федерації як зрадника, а сам Путін ніколи не висловлювався на користь тих результатів, які були досягнуті під час перемовин у Стамбулі.
Це, звичайно, риторичні питання. Ми розуміємо, що як під час перемовин у Стамбулі, так і зараз, російський лідер не тяжіє до припинення російсько-української війни. Його ставка — це насамперед час. Путін щиро переконаний, що багаторічна війна на виснаження дозволить йому досягти тих цілей, які він і поставив перед собою, коли вирішив розпочати війну проти України.
Фіаско путінського бліцкригу переконали президента Російської Федерації, що тільки багаторічна війна дозволить йому знищити українську державність і перейти до поглинання не тільки України, а й інших колишніх радянських республік. Саме це є політичними планами Володимира Путіна на 20-30-ті роки XXI сторіччя.
Я хотів би, щоб у жодної людини, яка проживає сьогодні як на території України, так і на території інших колишніх радянських республік, не було жодних ілюзій щодо справжніх політичних планів російського президента, якого, до речі, у цих планах щиро підтримує власне населення, яке хворе на шовіністичний вірус останні сторіччя. І саме ця хвороба призвела до формування людиноненависницької та народоненависницької Російської імперії, яку Путін і росіянин зараз намагаються відтворити за допомогою воєнних зусиль.
Але Путін абсолютно не хоче виглядати агресором, принаймні в очах власних партнерів. Я б так сказав, він хоче дати власним партнерам можливість не вважати його за агресора, а вважати його за миротворця. Саме тому Путін використав майданчик Шанхайської організації співробітництва для того, щоб знову нагадати про власні "мирні" наміри.
І найбільшою помилкою буде дійсно серйозно ставитися до цих слів Путіна і до намірів російського політичного керівництва, заспокоювати себе ілюзіями, що російсько-українська війна має тенденцію до закінчення та й взагалі можливість закінчення в осяжному майбутньому, адже, за великим рахунком, ця ілюзія на користь президентові Російської Федерації Володимиру Путіну.
Нагадаю, що Росія витратила чимало зусиль, щоб у період 2014-2019 рр. переконати й власну громадську думку, і світ, і найголовніше — українців в тому, що у продовженні війни зацікавлена тодішня українська влада — влада Української революції, влада Майдану. Це закінчилося приголомшливими результатами президентських і парламентських виборів 2019 року. Українці надали усьому світові урок невивчених ілюзій і тих очікувань від домовленостей з Володимиром Путіним, які ніколи не могли бути реалізованими.
І тепер на тлі великої та довгої війни з Україною Путін знову намагається зіграти у наперстки й переконати світ і Україну в тому, що його цікавлять мирні перемовини з країною, яку він не вважає за таку, що має продовжувати існувати на політичній мапі світу.
І найголовніше — це не піддатися на нову ілюзію, головною метою якої є дестабілізація української державності та створення умов, за яких самі українці будуть могильниками України в її протистоянні з Російською Федерацією. Усвідомлювати справжні наміри Путіна: війна, війна, війна і ще 145 разів війна, — це значить розуміти реальність і бути озброєними проти нових підступних намірів російського президента, його соратників і його співвітчизники.
