Я читаю соціологію ZN.UA, а в мене у вухах стоять слова подруги-народної депутатки. Пару тижнів тому ми нарешті змогли випити разом кави і обговорити життя держави.
Ми дійсно безбожно інфантильні і це наразі становить для нас смертельну загрозу.
83% наших громадян не погодяться при мирних переговорах на виведення української армії з Донецької, Луганської, Херсонської та Запорізької областей.
49% прогнозують протести, якщо українська влада відмовиться від частини територій в обмін на мир.
66% жителів нашої країни вірять у те, що Росію можна перемогти на полі бою.
АЛЛЛЛЕЕЕ! 46% українців уважають, що бути ухилянтом не соромно. Правда, нехай воює Петро з села (місцевому фермеру вистачить двох комбайнерів, до вересня якось зберуть той врожай), а моя квіточка - найкраща, її треба відкупити. У неї важлива місія - пакувати пляшки на касі в дорогому магазині.
82% опитаних раціонально вважають, що Україна може перемогти Росію, якщо західні партнери нададуть достатньо зброї.
Ще 73% взагалі здраво переконані, що для цього треба розвивати власний ВПК.
Але 69% тих, хто вірить у перемогу, вважають, що вона можлива лише в разі, якщо Захід допоможе нам людським ресурсом. (Та, дійсно, чому б якомусь Жаку не приїхати помирати в Часів Яр? Йому зараз так екзистенційно нудно спостерігати цвітіння лаванди в Провансі).
Можна, звісно, думати, що всі ці юліверби, настіумки та владироговенко написали свої пости після відмашки дяді з ФСБ, але є ще варіант, що це це наслідок того інфантилізму, який згадується в першому рядку посту. Ці особи просто наслідок психологічних особливостей частини країни, які передбачають легке вирішення проблем, там само як наявність легкої популярності і легких грошей. Це частина тих 44%, які вважають, що час для переговорів з Росією настав.
І от в цьому місці державникам на Банковій варто присісти, видихнути і подумати, що робити з цією кашею в голові.
Бо з цим не справляється ні єдиний марафон, ні темники Укрінформу (вони призвели до цього, як і інші дії). А блогериці - ну ми вже з'ясували, що їх вибір сказочноєбалі.
Держава має бути чесною, а не розказувати фігню.
Людям треба чесно казати, скільки треба тисяч мобілізованих, треба прописувати правила ротації, бо інакше рейтинг загнеться в бусах ТЦК, які ловитимуть тих, хто справді потрібен державі.
Чесно розповідати, яка жопа в енергетиці, щоб потім в когось в потязі Перемишль-Київ не відпадали вуха від тез, що влада спеціально відмикає світло, щоб люди купували генератори та сонячні панелі.
Президент правий: Україна не може погодитися на менше, ніж жити. Але запорука виживання - це якраз дорослішання і взяття на себе відповідальності. А в нас з частиною країни цього не сталось на 13-й рік війни.
І вочевидь, нарощування темпів самітів миру і одночасна мобілізація спричиняють певну дихотомію в головах.
А там має бути чітке усвідомлення, що найбільший оргазм Путіна буде, коли він перетворить усю Україну на руїни Бахмута. І пожене вцілілих українців як тувинців брати міста Європи. (Як функціонують загрядотряди я бачила вживу, можу переповісти).
Після трьох ударів по лікарнях минулого понеділка вже не може бути жодних сумнівів, що там в голові одне хворе самоствердження через вбивства.
