Цього разу він заявив, що начебто «у Декларації про незалежність України було закріплено нейтральний статус України», а кордони України були нібито визнані Росією з урахуванням нейтрального статусу. І тому, за словами Пуйла, «так не домовлялися» і таким чином РФ прийшла «на захист» народу, якого «пригнічували» після Майдану.
Що ж не так?
По-перше, існує два різні документи: Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року і Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року.
По-друге, Декларація є політичним документом про наміри Української РСР як однієї з 15 союзних республік СРСР. Цим документом не утворювалася нова держава і не проголошувалася незалежність від СРСР.
Зокрема, у розділі про зовнішньополітичну діяльність у Декларації висловлювалися наміри Української РСР стати у майбутньому нейтральною державою.
Якщо почитаєте Декларацію, то знайдете багато рудиментів - і про виняткове право Верховної Ради виступати від імені народу, і про функцію загального нагляду прокуратури, і багато чого іншого, що видається дивним на наш час.
По-третє, 8 грудня 1991 року в так званій Біловезькій угоді намір стати у майбутньому нейтральною державою висловила не лише Україна, але й Білорусь і РРФСР.
Згодом РФ стала одним із засновників військово-політичного блоку - ОДКБ, до якого згодом приєдналася Білорусь, яка одночасно на конституційному рівні аж до 2022 року вважалася … «нейтральною державою».
Відтак нейтральні наміри РФ і Білорусі закінчилися ще … минулого тисячоліття. І це в той час, коли Україна ніколи не входила і не входить до жодного військово-політичного блоку.
По-четверте, сама РФ всіляким чином перешкоджала Україні стати постійно нейтральною державою, розміщуючи на території України свої війська - Чорноморський флот РФ.
По-пʼяте, наша Конституція завжди прямо забороняла і, на жаль, донині забороняє розміщувати на території України будь-які військові бази іноземних держав. В тому числі дружніх нам держав.
Пропагандистські пасажі про начебто наміри України розмістити на своїй території у 2014 році війська США чи будь-якої іншої держави є повною маячнею.
По-шосте, державні кордони і територіальна цілісність України в межах колишньої Української РСР була визнана спершу РРФСР у двосторонньому договорі 1990 року, а згодом її правонаступником РФ у двосторонньому договорі про дружбу 1997 року та у двосторонньому договорі про кордони 2003 року. Визнання територіальної цілісності України здійснене без будь-яких умов.
По-сьоме, провокація на Тузлі 2003 року та подальші події в Криму, починаючи із захоплення нафтових вишок 19 лютого 2014 року, мали місце, коли ні в Конституції, ні в законах України не було жодного згадки про намір приєднатися до НАТО. Положення у Конституції України щодо намірів приєднатися до НАТО зʼявилися лише через 4 роки після агресії РФ проти України.
По-восьме, Євромайдан 2014 року та будь-які інші події в Україні є внутрішньою справою України, а Статут ООН забороняє будь-якій державі втручатися у внутрішні справи інших держав.
Нагадаю, що ніхто не вводив війська до РФ, коли у 1993 році Єльцин із танків розстрілював будівлю Верховної Ради РФ та за висновком КС РФ вчинив антиконституційний переворот.
По-девʼяте, кожен в Україні, хто протестував у 2014 році проти повалення режиму Януковича не під синьо-жовтими прапорами, а під російськими триколорами, називаються не протестувальниками, а колаборантами, які зрадили свою країну.
Намагання розказувати казки про начебто заборону прав російськомовних у 2014 році як виправдання агресії не витримує жодної критики, бо так званий мовний закон Ківалова-Колесніченка припинив свою чинність лише у 2018 році.
По-десяте, ніщо не може бути виправданням для злочину агресії однієї держави проти іншої суверенної держави. Про це чітко зазначено у резолюції Генасамблеї ООН 3314 від 1974 року, за яку не лише голосував СРСР, але й був одним з ініціаторів її ухвалення.
Всі ці нові побрехеньки Пуйла з того самого розряду, що і «Польща була винною у 1939 році, бо сама провокувала Гітлера».
Ну, і нарешті, в розумінні кремлядів, нацистами в Україні є всі ті, які відмовляються себе визнавати росіянами та вигадали себе українцями.
Саме тому невипадково в першу чергу, чим зайнялися окупанти на українських територіях? Зі знищення української мови, українських книжок, повернення радянських памʼятників і назв вулиць. Це окремий привіт для тих в Україні, які досі переконані, що неважливо за якою назвою існують вулиці, головне, щоб освітлені.
