Дві гарні новини з-за поребрика. В Москві розпочинаються триденні тактико-спеціальні навчання Федеральної служби безпеки з протидії загрозам вищим органам влади – адміністрації президента, раді федерації та уряду. В ході навчань відпрацьовуватимуться, зокрема, перешкоджання терористичним загрозам, евакуація та надання першої допомоги чиновницькій еліті тощо. Відпрацьовуйте, відпрацьовуйте – дасть Бог, знадобиться.
Інша гарна новина – з Санкт-Петербургу. Днями тамтешній міський суд задовольнив клопотання міської прокуратури про визнання блокади Ленінграда окупаційною владою і військами Німеччини та їхніми спільниками воєнним злочином, злочином проти людяності та геноцидом народів Радянського Союзу. Спільниками суд назвав військові підрозділи з Бельгії, Італії, Іспанії, Нідерландів, Норвегії та Фінляндії.
Щодо окупаційної влади, зізнаюсь, я не зрозумів, адже влада в Ленінграді залишалась радянська. Це в Україні вона справді була окупаційною.
А ще петербурзький суд заявив, що умови, в яких перебували жителі міста, вплинули і на їхніх нащадків, і назвав суму шкоди – 35,3 трлн. рублів.
Чого це петербурзькі прокуратура та суд раптом похопилися? Згадала баба, як дівкою була?
Звісно, ні. Все набагато простіше. В Росії, мабуть, уже всерйоз розглядають можливість міжнародного трибуналу за злочини, скоєні в Україні, от і заметушилися. У цьому випадку спрацювала злодійська звичка кричати «хапай злодія!». Та ще й разом з Німеччиною згадали країни, які зараз допомагають Україні й долучилися до розслідування злочинів РФ.
Нагадаю, на Нюрнберзькому процесі СРСР зробив спробу «повісити» на нацистську Німеччину злочин Катині, але спроба не вдалася. Передусім тому, що в міжнародних судах задіяні професіонали, ошукати яких украй важко.
З юридичної точки зору рішення петербурзького суду нікчемне та безперспективне. Зокрема тому, що, хоча воєнні злочини не мають терміну давності, все ж у правовій площині заявлені судом вимоги давно врегульовані документами Нюрнберзького процесу, Паризькими угодами, радянсько-німецькими та російсько-німецькими договорами, компенсаціями, які сплачувала ФРН жертвам нацизму.
До речі, блокада Ленінграда може розглядатися як військова операція. А за те, що СРСР не був готовий до швидкого просування німецьких військ і не забезпечив своєчасної евакуації свого населення, ФРН відповідати не може.
А от ФРН могла б порушити нову для німецької юриспруденції тему переслідування в СРСР громадян німецького походження (депортації, арешти, страти) за національною ознакою. На відміну від рішення петербурзького суду, ця тема видається перспективною.
