Канцлер Німеччини Олаф Шольц, який тільки-но позбувся більшої частини звинувачень у надто повільній допомозі Києву, знов спровокував якщо не скандал, то певну політичну турбулентність в Європі з непоганими шансами трансформуватися у кризу. Але вже не так через Україну, хоча почасти і через неї (знов-таки у перспективі), як через свій візит до Китаю.
Цю поїздку у німецькому та загалом у європейському політикумі сприйняли зі скепсисом, адже Шольц поїхав на перемовини до Сі Цзіньпіна майже одразу після того, як той забезпечив собі довічне правління, ще більше задерши планку авторитаризму в Китаї. І от до цього Мао2.0 завітав очільник уряду одного з лідерів Європи. Інші країни ЄС, як і лідери ЄС, лишилися за кормою.
Хоча один з них, а це Емануель Макрон, президент Франції і давній партнер Німеччині в усьому, що стосується формування загальноєвропейської політики, дуже бажав скласти компанію Шольцу у Пекіні, щоб вдвох представляти весь Євросоюз. Навіть якщо ЄС (окрім Угорщини, звісно) не дуже й хотів би активізації взаємодії з Китаєм.
Макрон теж хотів зібрати власну частку вершків зі співпраці з КНР, як свого часу завдяки співробітництву з Росією, зокрема французьких оборонних держкомпаній, чиї технології стали внеском Парижа в агресію проти України; а також отримати інформацію про наміри Шольца з першоджерела. І в Єлисейському палаці, як повідомляє Politico, раціонально вважали доцільним зробити цей спільний візит згодом, а не одразу після з’їзду компартії Китаю, під час якого Сі і отримав ще більше влади.
Але німецький канцлер пропозиції Макрона не прийняв і якомога скорше вирішив особисто засвідчити свою повагу Сі. Це викликало серйозний конфлікт між Берліном і Парижем, де в середу відбулися перемовини Макрона та Шольца. Формально все пройшло чудово. Але той факт, що після зустрічі лідерів не відбулося такого буденного і традиційного для ЄС явища як пресконференції, на яку чекав пул німецьких журналістів, що приїхали із Шольцем, свідчить про те, що президент та канцлер розійшлися не дуже добре. М’яко кажучи.
Тим більше, що відносини двох країн, які, нагадаємо, донедавна були дуже тісними, сьогодні і без того дуже напружені через розбіжності, наприклад, у поглядах на те, якою має бути європейська політика щодо енергетичної кризи. Міжурядові контакти (а у Франції після виборів президента сформувався новий уряд) мінімальні, а спільні зустрічі міністрів постійно відтерміновуються.
Гешефти та вплив
Тож до Сі Шольц полетів сам, щоб принаймні виглядати єдиним представником ЄС, і точно – представником Німеччини, зацікавленої у співпраці з КНР.
Він зазначив, що Китай був і є "важливим діловим і торговим партнером для Німеччини та Європи", і канцлер не хоче щось в цьому міняти і сприяти погіршенню міжблокових відносин, як то було під час холодної війни. Навпаки, оскільки зараз у багатополярному світі формуються "нові центри сили", Шольц поспішає знайти шлях до їхніх сердець чи то шлунків. Інакше кажучи, він реагує на глобальні політико-економічні метаморфози і прагне забезпечити сильні позиції, або ж місце, Німеччини у новому світі.
І зокрема з Китаєм, хай би яким авторитарним він не був. Тим більше, що Німеччина традиційно, ще з часів Першої світової війни, має гарні відносини з Піднебесною.
Порушувати ці традиції Шольц не збирається. Ні, він має намір інтенсифікувати відносини з КНР задля збагачення Німеччини, а не ЄС у цілому; та бізнесу загалом.
Буквально кілька прикладів розширення присутності німецького бізнесу в КНР: Zeiss Group (оптика) вже придбала ділянку землі під будівництво заводу в Китаї, BMW перенесла свою лінію з виробництва міні-електрокарів; BASF вклала 10 млрд євро у завод з виробництва неопентілгліколю; Volkswagen готує інвестпроект на $16,8 млрд.
І це тільки початок, оскільки з Шольцем до Китаю, і далі до Сингапуру та В’єтнаму поїхала велика делегація представників німецького бізнесу, зокрема Adidas, BioNTech, BMW, Siemens, Vоlkswagen, тощо.
Далі. В Пекіні, наприклад, стало відомо про завершення угоди щодо закупівлі Китаєм 140 літаків авіагіганта Airbus — франко-німецько-британсько-іспанської компанії, фінальний збір продукції якої відбувається на заводах в Тулузі та Гамбурзі.
До речі про Гамбург, де Шольц був мером з 2011 по 2018 рр., і де саме у 2018 р. спливли корупційні схеми місцевої влади та бізнесу, що отримали назву "Справа Cum-ex": нещодавно Шольц спровокував інший скандал через свою підтримку угоди з придбання китайською держкомпанією 35% акцій оператора одного з чотирьох контейнерних терміналів Гамбурга — Container Terminal Tollerort (CTT). Попри те, що шість міністрів в його уряді виступили проти появи китайців у гамбурзькому порті. Тим більше, коли в Берліні акцентують увагу на тому, що ФРН має бути жорсткішою у відносинах з авторитарним Китаєм.
Проте, ми також бачимо, що Берлін, а якщо точніше — саме Шольц та німецький бізнес намагаються отримати якісь великі гешефти виключно для себе і для зацікавлених сторін.
Тільки проблема, на яку вказують і німецькі політики, полягає в тому, що політика Шольца рано чи пізно приведе ФРН до ситуації, аналогічної тій, що склалася у стосунках із Росією — простіше кажучи, до залежності від непередбачуваної автократії.
Оскільки вже очевидно, що Шольц прагне будувати з Китаєм модель відносин, подібних до тих, що уряд Меркель будував з Росією. У випадку Китаю для Шольца і Ко він з одного боку має бути індустріальним додатком та джерелом сировини, а з іншого – противагою Сполученим Штатам у тому самому багатополярному світі. Що дозволить Берліну нарешті знизити вплив американців на європейську політику.
Німеччина під проводом Шольца абсолютно точно тоді йтиме (фактично вже йде) врозріз із загальноєвропейськими інтересами і врозріз з інтересами США. І з інтересами України у перспективі, адже в Пекіні за участі Сі та Шольца можуть будуть запущені процеси альтернативної політики щодо України та Росії, а саме — початку тиску і роботи над замиренням не на користь України.
Тим більше, що позиція Китаю щодо агресії РФ проти України відома: поступки від обох сторін і перемовини. Якнайкраще ця позиція зображена в статті англомовного пропагандистського рупора КНР –
Global Times, в якому США звинувачують у розпаленні війни і закликають фактично до здачі інтересів України заради стабільності в регіоні і в торгівлі. Аналогічну дезу пропагує і Кремль, як відомо.
Сі під час брифінгу з Шольцем її повторив особисто: міжнародна спільнота має "закликати всі сторони виявити розумність і стриманість, якнайшвидше встановити прямі контакти та створити умови для поновлення перемовин спільно протистояти застосуванню чи загрозі застосування ядерної зброї", бо це загроза ланцюжкам поставок.
Шольц же закликав Сі натиснути на Кремль, щоб ось стабільність в регіоні стала реальністю. Ця гра на захист бізнес-інтересів і власні китайські прожекти Шольца спонукають замислитися про те, що канцлер-есдек все ж може зайти з іншого боку, але з тією ж метою: закінчити війну між Росією та Україною першою чергою на вигідних умовах для Москви, оскільки це простіше, аніж домагатися повної капітуляції Росії.
Тож у нинішніх реаліях Німеччина Шольца, як і раніше, залишається слабкою ланкою для Європи та п’ятою колонною для Сполучених Штатів. Це необов’язково спровокує черговий конфлікт між Берліном та Вашингтоном (хоча він все ж можливий), але суттєво дестабілізує всю трансатлантичну спільноту і Європу зокрема.
