Днями натрапив в Інтернеті на свіжу статтю Нобелівського лауреата Маріо Варгаса Льйоси «Війна Путіна». Прочитавши заголовок, подумав, що, можливо, варто буде її перекласти. Прочитавши статтю, зрозумів, що не варто.
Чимало правильних слів, але що в підсумку? Пропозиція «спробувати просунути справжній мир через якусь із відомих уже ініціатив».
«Чому б якійсь із країн, що докладають таких зусиль, не оприлюднити негайно декларацію, яка давала б Росії вихід і водночас гарантувала б незалежність і цілісність України?», – пише дон Маріо.
І далі: «Іншою формою скористатися моментом і представити «мирний план» (наче усвідомлюючи химерність ідеї, автор сам бере це словосполучення в лапки) було б, якби ініціатива виходила від якоїсь дружньої Росії країни... Ця роль наче приготована для Китаю...»
Тпру, приїхали. Ех, доне Маріо! Не для того Росія розв'язала війну, щоб гарантувати незалежність і цілісність України. Росія була б зацікавлена в цілісності України лише за однієї умови: якби Україну вдалося підкорити і встановити свою маріонеткову проросійську владу.
Росія прагне саме цього. І звідси сигнали про начебто готовність до переговорів, які посилає вона сама і якими раз по раз збурюють ефір різні політики, переважно її утриманці.
Нам же, та й цілому світові, варто пам'ятати слова іншого Нобелівського лауреата з літератури:
«Якщо Німеччина не буде переможена так, що не залишиться місця ні для сумнівів, ні для суперечок, якщо вона не буде переконана страшною логікою подій у тому, що слава її народу ніколи не може бути досягнута насильницькими засобами, якщо її боєздатність після війни не буде відчутно підірвано, відновлення конфлікту після непростого та зловмисного перемир'я здається неминучим».
Ці пророчі слова Вінстона Черчилля датовані не 1945, а січнем 1917 року. Що було далі, всі знають.
Мусимо пам'ятати ці слова і нагадувати їх «миротворцям», нагадувати всьому світові.
