Як змінилось ставлення західних аналітиків за рік великої війни і що тепер вони знають про українцівРівно рік тому західний аналітик Джеймс Лендейл на шпальтах ВВС видав першу статтю про 5 сценаріїв війни. Це був чистий концентрат про те, що світ ще нічого не знає про ЗСУ, наш волонтерський десант і талант до опору пересічних українців.
Перший сценарій, який нам пропонували: коротка війна, де у Путіна швидко вдалось би те, що він хотів. Отже, пряма цитата із тексту аналітика — який тягали по всім світовим ЗМІ включно до звільнення Київщини: "На Україну здійснюють масові кібератаки, спрямовані на ключову національну інфраструктуру. Припиняється енергопостачання та відрізаються комунікаційні мережі. Тисячі мирних жителів гинуть. Попри хоробрий опір, Київ падає за кілька днів". Далі, на думку автора, мав прийти промосковський маріонетковий режим. Президента Зеленського або вбивають, або він тікає на Західну Україну чи навіть за океан, щоб створити уряд у вигнанні. Президент Путін оголошує перемогу і виводить деякі сили, залишаючи достатньо, щоб зберегти певний контроль. Тисячі біженців продовжують тікати на захід. Україна приєдналася до Білорусі як держава-сателіт Москви.
Так могла написати людина, яка серйозно увірувала в багаторічну накачку Росією західних аудиторій про другу армію світу, силу ядерної зброї й маскулінність Путіна з голим торсом.
Другий сценарій, який пропонувався Україні - чеченська війна. Автори свідомо підводили до того, що армію Росії в Україні чекає сценарій чеченської війни. Західники вважали, що "російським силам знадобиться більше часу, щоб захопити такі міста, як Київ, захисники якого б'ються на вулицях. Може настати тривала облога". Далі Київ начебто мала чекати доля обваленого Грозного, а українські оборонці мали стати повстанцями. "А потім, можливо, через багато років, можливо, з новим керівництвом у Москві, російські війська врешті-решт залишають Україну, зломлені й закривавлені, так само як їхні попередники залишили Афганістан у 1989 році після десятиліття боротьби з ісламістськими повстанцями", — підсумовував автор, що це всерйоз і надовго. Аналітик ВВС навіть подумати не міг, що є суттєва різниця між Україною і Чечнею. По-перше, територія. Друге, наявність у нас регулярної армії з аналогічним озброєнням як у рашистів і відповідною підготовкою — тому сценарій 10 років бігати по схронах все-таки ламався уже на старті. Додатково всі успіхи Росії в Чечні і Сирії були тому, що нікому було прикривати цивільне населення з повітря. Тому західні аналітики, які всерйоз вважали нас банановою республікою з коміком на чолі — стратили.
Третій сценарій західних аналітиків річної давнини — це те, що заважало нам отримувати зброю оперативно і під чіткі цілі. Джеймс Лендейл застерігав, що поразки Путіна в Україні обов’язково викличуть агресію проти держав НАТО й обов’язково буде ядерний удар, бодай тактичною зброєю.
"Путін може оголосити постачання західної зброї українським силам актом агресії, що вимагає відплати. Він може погрожувати ввести війська в країни Балтії, які є членами НАТО, наприклад Литву, щоб створити сухопутний коридор з російським прибережним ексклавом Калінінградом", — йшлося у матеріалі ВВС. На жаль, цю писанину серйозно цитували поважні західні політики аж до розритих могил в Бучі. І лише в травні почались рухи з надання Україні серйозних збройних пакетів. Страх за власну шкуру і хибне уявлення, що у Росії вистачить сил для кількох інтенсивних воєн одночасно — зробило нам ведмежу послугу. Надто багато життів було втрачено, аби західні партнери нарешті пропрацювали свої страхи та ризики перед колосом на глиняних ногах Росією.
Четвертий сценарій дипломатичний, який ходив у різних варіаціях під єдиною ідеєю "треба дозволити Путіну зберегти лице, інакше все буде погано". Розберімо найцікавіші пункти.
"Розгляньмо такий сценарій. Війна йде погано для Росії. Санкції починають хвилювати Москву. Опозиція зростає, коли мішки з тілами починають повертатися додому. Путін ставить собі питання, чи не відкусив він більше, ніж може прожувати. Він вважає, що продовження війни може бути більшою загрозою для його керівництва, ніж приниження від її припинення", — писав західний аналітик Джеймс Лендейл.
Генштаб днями оприлюднив нову ювілейну цифру знищених окупантів — 150 тисяч. Питання: де російська опозиція? Де російська опозиційна преса? Де суспільне невдоволення — чи "лади" та шуби все вирішують?
Далі була ще одна потужна західна торішня ілюзія — "втручається Китай, який тисне на Москву, щоб вона пішла на компроміс, попереджаючи, що він не буде купувати російську нафту і газ, якщо не буде деескалації. Тож Путін починає шукати вихід".
На практиці — Китаю дуже вигідна війна в Україні, де демократія не стане явним переможцем. Китай дешево купує нафту і газ, натомість озброюючи російські сили безпілотниками, даними супутникових карт і не виключено, що зброєю. Рік великої війни в Україні дав світу розуміння, що червоні монстри всі однакові — і треба згортати цю торгівлю з Китаєм без будь-яких запобіжників.
Згідно з цим варіантом, Захід минулого року був не проти на мирну угоду, яка би була прописана нашим коштом. "Україна, скажімо, визнає російський суверенітет над Кримом і частиною Донбасу. Своєю чергою Путін визнає незалежність України та її право на поглиблення зв'язків з Європою", — говорили західні аналітики. На щастя, за рік настрої західних еліт змінились і риторика звучить так, що "Україна сама вирішуватиме долю Криму". При цьому військові бази РФ на півострові є законною ціллю.
П’ятий сценарій західних аналітиків передбачав страх росіян перед війною, наростання народного невдоволення і революцію.
"Можливо, виникне загроза народної революції. Він використає російські сили внутрішньої безпеки для придушення цієї опозиції. Але це не матиме успіху, і достатня кількість представників російської військової, політичної та економічної еліти підуть проти нього", — наївно сподівалися рік тому аналітики ВВС. Рік великої війни добре показав, що в Росії немає опозиції, а те, що нею вважається — той же Путін лише в профіль. Ходорковський, Навальний, Каспаров, Пригожин, Гіркін — всі ці люди як один вважають, що росіяни краще за українців. І що завше можна запустити сюди руку, якщо буде суспільний запит. А він нікуди не зникне.
Росія вирішила піти великою війною на Україну, бо ікра, горілка і балет багатьом затьмарили тверезий розум. Плюс ми самі так довго довбались в просторі російських зв’язків — що нас стали сприймати, як якусь поганеньку демоверсію різновиду Росії. Тому врешті добре, що західним аналітикам — на основі звітів яких уряди ухвалюють рішення — розвиднілось. Шкода, що дорогою ціною, надто багато українців лежать тепер в могилах за це прозріння, що ікра і горілка — не символ дружби. А як метод вас напоїти та обібрати як липку.
