Щире переконання деяких в надзвичайних смакових якостях радянського морозива грунтується на двох цікавих явищах:
1. В дитинстві у людей значно сильніше розвинуті рецептори, що тяжіють до солодкого смаку.
2. Люди запам'ятовують не стільки факти, скільки враження від них.
Таким чином, люди пам'ятають не смак радянського морозива, а свій захват від нього в дитинстві, коли в принципі все солодке було смачніше, а морозиво ще й діставалося не так часто. Якщо їм просто зараз дати те саме морозиво – вони його не пізнають, або скажуть «та ви що, зовсім не те».
Так ось. Як дитинонька 1985 року народження, я якраз в найсолодші дитячі роки куштував радянське морозиво. І той самий пломбір з удовбанським папірчиком згори. Себто, в мене є ті самі щенячі згадки.
Так ось, авторитетно заявляю на правах безкоштовної реклами: навіть в моїх дитячих спогадах це морозиво не викликало в мене такого ммм, як те, що я тільки-но скуштував. І я не кажу про якусь вичурну італійську желатерію чи грецьке йогуртове морозиво з Поросу. Ні, абсолютно звичайне київське морозиво.
Оце декомунізація, я вважаю.
