Типова історія, коли російськомовна людина каже, що дуже любить українську й залюбки говорила б нею, але перешкоджає цьому оточення, яке у більшості говорить російською. Іншою з причин є те, що людина все життя спілкується російською, або навіть навчалась у російській школі, тому не хоче “спотворювати” солов’їну неправильною вимовою або недоречним вживанням слів.
Таких історій насправді чимало. Водночас багато людей змінюють мову повсякденного спілкування, зокрема, до них належу я. Близько двох років тому я вирішив, що надалі послуговуватимуся саме державною. Тоді я зрозумів, що бути українськомовним – це круто. Тому зараз намагатимусь пояснити, чим я керувався, що мені допомагало та з якими проблемами я зіткнувся.
Крок перший: визначити чітку мету
Однією з найважливіших причин стало те, що мова – це мій інструмент. І одного разу, коли я вчергове перекладав російське слово на українську, мені стало ніяково. І я поставив собі питання: “Невже я російську знаю ліпше, ніж українську?”. І відповідь змусила мене серйозно задуматися. По-друге, мені дійсно подобається звучання, мелодійність і вишуканість української. Бути українськомовним – значить бути індивідуальним, відокремлюватися від більшості. А також, білінгвізм – це чудова перевага. Гарно володіти двома мовами не лише корисно для життя, а й для мозку. Вчені кажуть, що люди, які знають дві мови та активно ними користуються, мають гнучкіше мислення та кращу концентрацію. Головне, що говорити українською – це модно. А взагалі, це непогана перевірка вашої сили волі.
Крок другий: почати
Отже, перше, що варто розуміти: у будь-якому починанні найскладніше почати. А у такій ситуації, як правило, на заваді стає страх. Тобто боязнь того, що оточення сприйматиме вас інакше. Якщо ви думаєте так, то не помиляєтесь. Але все дуже просто, бо на зміну мови дуже швидко звертають увагу. За деякий час оточення звикає, і навіть більше – зараз коли чують із моїх вуст російську, кажуть, що це сприймається дуже дивно. Тому якщо вас оточують розумні й адекватні люди, ставлення до вас не погіршиться, а все інше – справа звички.
Крок третій: не боятися робити помилки
Погодьтеся, мало хто хоче мати смішний і дещо безглуздий вигляд. Так, більшість переконана, що якщо вони помилятимуться, то здаватимуться саме такими. Інколи дійсно через звичку до російської виникає комічне калькування, коли “дослівно” перекладене слово на українську звучить смішно. Однак ви, принаймні, намагаєтесь, і у цьому немає нічого поганого. Щоб говорити гарно, потрібно почати, робити помилки, щоб вас почали виправляти, робити висновки, а унаслідок – поліпшувати свої навички. Якщо ви хочете навчитись керувати автівкою, але не можете навіть рушити з місця, потрібно сідати за кермо та вчитися повільно відпускати зчеплення. Чим більше разів двигун заглохне, тим швидше ви навчитеся. Так і тут: чим більше помилок зробите, тим краще говоритимете.
Крок четвертий: не поспішати
Не шокуйте своїх близьких, друзів і знайомих “сенсаційними” заявами щодо того, що ви тепер говоритимете тільки українською. Про це взагалі не варто говорити, щоб зайвий раз не акцентувати на цьому увагу. Перехід має стати для вас і вашого оточення легким і невимушеним. А передчасні заяви можуть лише призвести до смішків і поневірянь, які лише вас збентежать. Це не потрібно.
Крок п’ятий: звикнути
Коли все коло спілкування становлять російськомовні люди (батьки, члени родини, друзі, однокласники/одногрупники/колеги та хлопець/дівчина), почати говорити дійсно непросто та незвично. Я був саме у такій ситуації, але через декілька тижнів для мене це перестало бути проблемою – я повністю адаптувався. Із перших днів я на ранок про все забував, починав говорити російською, а потім знову згадував і продовжував день українською. Як на мене, найважче витримати саме цей період. Але коли він минає, ти відчуваєш себе задоволеним – певний “левел” пройдено.
Щоб було легше, потрібно більше читати українською та дивитися фільми з українською озвучкою, а таких зараз достатньо (і що важливо, часто вона якісніша, ніж у російському варіанті). Також дуже круто мати українськомовного друга чи приятеля, або час від часу перебувати в українськомовному середовищі. У такий спосіб так званий адаптаційний період мине в рази швидше.
Результат
Я справді не кривитиму душею, сказавши, що два роки тому моє життя поділилося на “до” та “після”. Звісно, я не вважаю цей мовний перехід якимось “надвчинком”, однак для мене це дуже важливо. Мова спілкування – це особистий вибір кожної людини, однак якщо ви твердо переконалися у тому, що хочете говорити солов’їною – говоріть.
