Нардеп від фракції «Голос» та воїн Збройних сил України Роман Костенко напередодні виголосив непересічну промову. В інтерв’ю одному з українських видань він висловив думку, що президент Володимир Зеленський “політично помер”.Депутат вважає, що чинний глава держави більше не зможе перемогти на виборах.
“Я вважаю, що зараз президент Зеленський має зрозуміти для себе, що він уже ніколи більше не буде президентом, що це лише один термін, який у нього зараз є. Він повинен зрозуміти, що політично він уже помер. І зараз він має ухвалювати не такі рішення, які йому даватимуть можливість переобратися на наступних виборах або які підтримуватимуть його рейтинги, а ті, які мають можливість зберегти цю державу”, – сказав Костенко.
І це дуже важлива заява.
Питання не в тому, що вона виходить від представника партії імені Святослава Вакарчука, яка не те що вже померла, а мертвою народилась. Партійна приналежність Костенка в даному випадку – абсолютно другорядна річ.
Питання в тому, що нардеп, який є дійсно захисником України на справжньому фронті, і не користувався “депутатським бронюванням”, а як колишній військовослужбовець пішов воювати добровольцем, абсолютно органічно поєднуючи це з депутатською діяльністю, був першою людиною у притомній, патріотичній політиці, яка відверто обмалювала перспективи чинної влади.
І не самий президент Зеленський тут є ключовою фігурою. Проблема є ширшою – йдеться про саму систему влади “монобільшості”.
Костенко вимовив вголос те, що вже витає у повітрі. Довіра до системи “монобільшості”, навколо якої цілком логічно згуртувалося суспільство у часи великої війни з росією, закінчується.
Це показують і наявні у публічному просторі результати соціологічних опитувань. Люди не хочуть виборів під час війни, однак бачать своєю наступною владою не весільних фотографів, а військових, науковців і волонтерів.
Однак, розуміючи всю складність можливих виборів і потенційної зміни влади, суспільство хоче змін вже зараз.
Це цілком логічно. Професійні медіа-менеджери від влади шалено розігнали необґрунтовані завищені очікування. Почалося все ще з Олексія Арестовича, останні заяви якого відверто межують з державною зрадою. Історія про “два-три тижні” напередодні других роковин повномасштабного вторгнення росіян скидається на ворожу інформаційну диверсію.
Влада, йдучи за найпростішими відповідями, які дозволяють зберігати популярність у виборців, сама не помітила, як загнала себе у пастку.
Тому що концепція встановлення електорального самодержавства, при всій своїй привабливості, містить один неочевидний огріх. Він полягає в тому, що електоральне самодержавство може бути лише популістичним. А коли за все відповідає лиш одна “зірка”, то лиш вона й нестиме відповідальність у той час, коли непопулярні рішення стануть невідворотною необхідністю.
А цей час настав. Хто не вірить – може послухати і почитати останні виступи і статті справжніх військових з окопів війни. Про втому, про розрив між тилом і фронтом, про мобілізацію і наші перспективи на найближче майбутнє.
“Два-три тижні” Арестовича і “ракети, що вже закінчилися”, перетворилися на роздуми про багаторічну важку війну. До чого суспільство ніхто не готував, хоча це й був обов’язок чинної влади.
То що ж робити, якщо вибори провести неможливо і недоцільно? Єдиний притомний шлях, який проглядається – це розділення відповідальності. Владі було б доцільно самій відмовитися від власних месіанських ідей і створити коаліційний уряд національної єдності. Поступитися самодержавством заради ухвалення непопулярних рішень.
Адже, в інакшому випадку, ситуація може піти за неконтрольованим сценарієм у головах неготової до тривалої війни частини суспільства. А це велика частина.
Залучення до уряду інших політичних сил дало б змогу укріпити довіру до державної системи. І легше піти на те, що необхідно для перемоги у війні.
Продовження тієї ж політики, яка ведеться вже роками, створює дуже великі ризики всередині держави. Які неодмінно позначаться на фронті.
