[xvalue_foto1]Якщо хтось встиг забути... Хоча минуло трохи більше як два місяці від часу зборів у Володимирському соборі, які самі себе оголосили «Помісним Собором УПЦ КП», проте відтоді багато сталося подій, які мабуть затерли в пам‘яті аудиторії одну важливу деталь.
Зараз прихильники лінії, проголошеної на тих зборах, заявляють, що це нібито Православна Церква України хоче щось у них «відібрати» та «втручається в чужі справи».
Але хіба не вони у власних постановах зазначили:
«5. Всі монастирі м. Києва: Михайлівський Золотоверхий, Феодосіївський, Видубицький Михайлівський, а також Миколаївський Богуславський, як і всі парафії м. Києва належать управлінню Київської патріархії. Київській патріархії продовжує належати Київська православна богословська академія, заснована митрополитом Філаретом, заступником патріарха Київського і всієї Руси-України в 1992 р.»
Тобто цілком офіційно було заявлено бажання використати юридично неврегульований статус Київської Патріархії для того, щоби на її базі створити («відновити, продовжити») релігійне об‘єднання, під владу якого ВІДІБРАТИ з юрисдикції Православної Церкви України всі храми і монастирі м. Києва, а також поширити таке розділення на всю ПЦУ.
Згідно з рішенням Помісного Собору УПЦ КП від 15 грудня 2018 р. після 30 січня 2019 р. (дата реєстрації Київської Митрополії УПЦ (ПЦУ) Київська Патріархія мала увійти в процес реорганізації та ліквідації, бо вже не представляла релігійне об‘єднання. Цей процес не розпочався вчасно у зв‘язку з категоричним небажанням Патріарха Філарета здійснювати його - з одного боку, та небажанням Синоду бути ініціаторами конфлікту всередині Церкви - з іншого боку.
Однак коли Патріарх Філарет вирішив скористатися Київською Патріархією та своїм становищем в ній для того, щоби ЗРУЙНУВАТИ Православну Церкву України, взявши під контроль монастирі і храми м. Києва та Київську православну богословську академію (ще не забули про «заборону», безпідставно накладену Патріархом на ректора Академії?), а також поширити розділення на всю Церкву, закликаючи приєднуватися до нього «всі єпархії, монастирі та парафії» по цілій Україні - тут ані повага до зробленого раніше Патріархом для Української Церкви, ані бажання просто не поглиблювати конфлікт - не могли бути аргументом.
Бо користуючись контролем над релігійним центром «КП УПЦ КП» Патріарх Філарет не раз дав ясно зрозуміти в розмовах, а також зафіксував це у рішенні «роз‘єднавчих зборів» - він хоче позбавити Православну Церкву України храмів та всієї матеріальної бази в столиці та сподівається, що зміна влади в державі створить йому можливість це зробити.
Зараз, коли вже добре видно, що ані братія монастирів, ані духовенство та громади храмів м. Києва, ані ціла Українська Церква (за виключенням дуже небагатьох) не підтримала наміри Патріарха Філарета розділити ПЦУ - з боку тих, хто ще недавно впевнено сподівався «забрати все» у ПЦУ, звучать скарги на «порушення прав». Звучать нещирі заяви про те, що «ніхто ж не втручається в життя ПЦУ, то нехай і вони не втручаються до нас, ми окрема Церква...»
Але...
Перечитайте ще раз 5 пункт «постанов» зборів у Володимирському соборі 20 червня 2019 р. і переконайтеся, що насправді був твердий та свідомий намір і втручатися, і розділяти, і руйнувати. Тільки не вдалося.
