Останні дні позначились надзвичайною дипломатичною активністю президента Путіна на західному треку. Безуспішні спроби достукатись до Глави Білого дому Байдена зафіксували чітку і недвозначну позицію нової американської адміністрації щодо Росії - досить порожніх слів, час для конкретних дій. Висновок: або Росія змінює поведінку на міжнародній арені, або США добиватимуть Кремль дедалі болючішими санкціями та ізоляцією.
Зрозумівши, що годі й чекати на новий романтичний період перезавантаження з США, а особливо на фоні гучного лязкоту дипломатичною зброєю між Вашингтоном та Пекіном на Алясці, Путін наступає на горло своїй пихатості та телефонує до Брюсселя - президента Європейської Ради Шарля Мішеля.
Задум Кремля щодо контакту з Мішелем очевидний - розвинути «казус Борреля», зафіксувати готовність Росії до нормалізації відносин з ЄС за умови зняття з порядку денного питань України та Північного потоку-2.
Безперечно, російська розвідка поінформувала Путіна про зміст останніх дискусій щодо стратегії ЄС у відносинах з Росією на лютневій Раді ЄС та вікно можливостей щодо заміни 5 принципів (з Мінськими домовленостями) на 3 «боррелівські» принципи, які розв’язували певним чином руки Кремлю щодо України та регіону Східного партнерства. Крім цього, Кремль дізнався і про зміст переговорів Мішеля в Києві з керівництвом України, а отже і непоступливу особисту позицію Президента Євроради на підтримку України, її євроінтеграційних прагнень та територіальної цілісності. Відповідно, такий контакт чи «велика честь» з боку Путіна на адресу Мішеля мали б вплинути і на особисту позицію Мішеля, і на зміст дискусії на засіданні Європейської Ради 25-26 березня щодо «російського питання».
Водночас, і тут на Путіна чекав гучний іміджевий ляпас, бо Президент Європейської Ради не лише особисто, але і у публічному прес-релізі чітко виклав все, що думає і про Україну, і про гібридну агресію Росії проти Заходу, і про отруєння та ув’язнення Навального - тобто публічно підтвердив дипломатичний провал Путіна.
Надзвичайно важливу роль у консолідації позицій європейських столиць напередодні ключових дискусій зіграв і Вашингтон. По-перше, шляхом «вбивчої» заяви Байдена, яка позбавила проросійських лобістів будь-якого поля для маневру. По-друге, шляхом фізичного, а не віртуального відрядження Держсекретаря Блінкена до Брюсселя для зустрічей в ЄС та НАТО. Особиста присутність довіреної особи та близького друга Байдена в епіцентрі подій максимально дисциплінувала євростолиці та фактично гарантувала незмінність 5 принципів ЄС щодо Росії, в яких виконання Мінських домовленостей займає провідне місце.
Які висновки можна зробити з цієї історії?
Перший - Путін прагне нормалізації відносин з Заходом, санкції б’ють по Росії і далі буде ще важче.
Другий - Вашингтон все ще має силу «чарівної палички» для дисциплінування європейських союзників у питанні протидії Росії.
Третій - «боррелівське» умиротворення щодо Москви на цьому етапі не пройшло, але виключно завдяки впливу Вашингтону та особистої позиції Президента Євроради Шарля Мішеля.
Четвертий - Україні варто більш активно відстоювати свої інтереси, а не чекати поки «дядько з Білого дому» все повирішує. Добре, що в ці дні у Брюсселі перебував Голова Верховної Ради України, але у таких випадках у Брюсселі мали б активно працювати і дипломатичний радник Зеленського, і керівництво зовнішньополітичного відомства держави. Пасивне споглядання у таких випадках не допомагає!
