Після закінчення Холодної війни і розпаду Радянського Союзу Фінляндія офіційно здобула незалежність від радянського впливу. Однак, як стверджує колишній фінський дипломат Алпо Русі у своїй новій книжці Venäjää Emme Eristä («Ми не ізолюємо Росію»), російські спецслужби й далі справляли таємний вплив на фінську політику протягом десятиліть. 
Про це пише
Sguardian.
Ґрунтуючись на розсекречених документах і особистих щоденниках, Русі описує, як Москва використовувала приховані канали для тиску на фінське керівництво, навіть після вступу країни до Європейського Союзу в 1995 році. Одним із ключових епізодів він називає лист глави російської зовнішньої розвідки (СЗР) Євгена Примакова, надісланий високопоставленому фінському чиновникові в 1995 році. У листі, написаному дипломатичною мовою, висловлювалося занепокоєння діями начальника фінської контррозвідки Ееро Кекомякі, який активно займався викриттям радянських агентурних мереж. Незабаром після цього Кекомякі відсторонили від посади.
Русі, який обіймав у 1990-х посаду радника із зовнішньої політики президента Мартті Ахтісаарі, стверджує, що вплив Москви поширювався на вищі ешелони влади Фінляндії. Він пише, що президенти Мауно Койвісто і Ахтісаарі підтримували секретні зв'язки з російською розвідкою навіть після закінчення Холодної війни. За його словами, Койвісто нібито надсилав проєкти листів у КДБ для узгодження, перш ніж надіслати їх у Білий дім. Ахтісаарі, за твердженням Русі, відновив неформальні контакти через свого начальника штабу Яакко Калелу.
У книзі також розповідається, як колишній співробітник КДБ Фелікс Карасьов, наставник Володимира Путіна, був направлений до Фінляндії для чинення тиску на Калелу з метою обмеження роботи Кекомякі. Ці зусилля, на думку Русі, зіграли роль у рішенні Фінляндії 1995 року відмовитися від подачі заявки на вступ до НАТО - рішенні, яке він називає частково обумовленим російським втручанням. Хоча на той час це рішення могло здатися стратегічно виправданим, Русі вважає, що російський вплив був одним із чинників.
Русі використовує термін «постфінляндизація» для опису періоду після Холодної війни, коли Фінляндія, зберігши формальний нейтралітет, продовжувала перебувати під неявним контролем з боку Москви. У своїй книзі він стверджує, що за часів Радянського Союзу майже до кожного ключового державного діяча Фінляндії був прикріплений куратор із КДБ, і що навіть після 1991 року Кремль розглядав країну як важливий розвідувальний плацдарм - західні ворота до Москви.
За словами Русі, відсторонення Кекомякі дало змогу російським агентам продовжити свій вплив у фінській політиці, бізнесі і навіть в організованій злочинності. На його місце було призначено Сеппо Невала, якого Русі описує як більш лояльного до політичних інтересів Москви.
Свою переконаність у наявності російського впливу Русі ґрунтує не тільки на вивченні архівів, а й на особистому досвіді. Після конфлікту з Ахтісаарі під час переговорів щодо Косова 1999 року, Русі сам опинився під підозрою у шпигунстві на користь Штазі. Пізніше фінські суди визнали це звинувачення помилковим. Відтоді він присвятив себе викриттю радянського та російського впливу у Фінляндії. Зараз він виступає за оприлюднення списків ймовірних агентів КДБ і Штазі в країні і закликає до більшої прозорості щодо минулого.
Якщо описане в книзі Русі відповідає дійсності, історія незалежності Фінляндії після Другої світової війни виявляється значно складнішою і, можливо, глибоко скомпрометованою.
