У Вашингтоні, де дискусії про Росію часто зводяться до постаті однієї людини, політолог Сюзанна Фрімен пропонує радикально інший погляд. Її дослідження показує: щоб зрозуміти поведінку сучасної Росії, потрібно дивитися не тільки на Володимира Путіна, але й на ту систему, з якої він вийшов. За словами Фрімен, Путін не створив політичну систему Росії — він сам став її продуктом. Його рішення у зовнішній політиці, вважає вона, тісно пов'язані з ідеологією і традиціями КДБ, в якому він почав свою кар'єру. 
Про це пише
news.mit.
Саме КДБ і його спадкоємці стали ключовим об'єктом уваги в її науковій роботі. Фрімен вивчає, як розвідувальні структури в авторитарних країнах не тільки збирають дані, але і безпосередньо впливають на прийняття рішень у сфері зовнішньої політики — особливо в питаннях застосування військової сили.
Фрімен кидає виклик поширеній думці про те, що диктатори просто оточують себе слухняними «підтакувачами». Такий підхід, зазначає вона, сягає корінням у сумний приклад 1941 року, коли радянські розвідники боялися сперечатися зі Сталіним і не наважилися повідомити про наближення нападу Німеччини. Однак документи, з якими працює Фрімен, свідчать про більш складну картину. Розвідка в авторитарних державах не просто обслуговує лідера, але діє в інтересах власного виживання і впливу, іноді на шкоду об'єктивності.
Серед виявлених нею методів впливу — підміна або спотворення розвідданих, самостійні дії на місцях в обхід політичного керівництва і навіть примус. Все це — спроби просунути власний порядок денний, особливо в ситуаціях, коли зовнішні загрози можуть послабити їхні позиції всередині країни або за кордоном. Розвідувальні агентства, за словами Фрімен, прагнуть не просто інформувати владу, але й активно втручаються в політику, щоб зміцнити власне становище.
Важливою частиною її дослідження стали архіви радянської епохи, включаючи документи КДБ, розсекречені в Литві, Молдові та Польщі. Фрімен аналізує вісім ключових зовнішньополітичних криз між 1950 і 1981 роками — від повстань у Східній Європі до афганської кампанії. Її висновок: КДБ ніколи не був пасивним гравцем. Він мав прямий вплив на політику, особливо коли стикався з «подвійною загрозою» — втратою закордонних агентів і внутрішньою нестабільністю.
Фрімен знаходить історичні паралелі між діями КДБ у XX столітті та сучасними подіями. Так, після революції гідності в Україні у 2014 році та подальшої реформи українських спецслужб, Росія втратила значну частину своєї агентурної мережі. Для російських силовиків це стало серйозним ударом, і Фрімен вважає, що саме такі організаційні втрати могли підштовхнути до прийняття рішення про вторгнення в Україну, незважаючи на об'єктивні дані, які свідчили про низьку підтримку Росії серед українців. Наприклад, за даними розвідки, 84 відсотки громадян України вважали Росію окупантом, а майже половина були готові захищати країну зі зброєю в руках. Однак навіть ці цифри не зупинили просування вторгнення — офіцери, ймовірно, навмисно представили інформацію в спотвореному вигляді, щоб переконати керівництво в необхідності операції.
Така модель поведінки, за словами Фрімен, перегукується з діями КДБ напередодні введення військ в Афганістан, коли дані також піддавалися маніпуляціям. Це свідчить про те, що система розвідки в авторитарних державах може бути рушійною силою зовнішньої політики незалежно від позиції лідера.
Доступ до нових джерел — один з головних методів роботи Фрімен. Вона спирається не тільки на центральні російські архіви, доступ до яких сьогодні ускладнений, але й на регіональні матеріали. Так, у Молдові їй вдалося отримати доступ до раніше секретних документів КДБ, які демонструють, як зовнішні кризи викликали внутрішні сплески антирадянських настроїв і як це впливало на політику спецслужб.
Фрімен почала цікавитися Росією ще в шкільні роки в Бостоні. Батьки-вчені не поділяли її захоплення історією, але дівчина була сповнена рішучості розгадати причини розпаду СРСР. Вона вивчала славістику в Колумбійському університеті, потім міжнародні відносини, а пізніше працювала в американському Військово-морському коледжі, де вивчала російську стратегію. Пізніше вона вступила до аспірантури Массачусетського технологічного інституту і присвятила себе науковій кар'єрі.
Одним з напрямків її діяльності стали військові ігри як інструмент викладання та аналізу. Спільно з колегою вона заснувала робочу групу MIT Wargaming, яка організовує симуляції міжнародних криз за участю військових і дослідників. Їхній досвід виявився особливо цінним в умовах дистанційного навчання.
Поза університетом Фрімен працює гідом у Міжнародному музеї шпигунства у Вашингтоні. Це допомагає їй ділитися своїми знаннями з широкою аудиторією і зберігати живий інтерес до теми. «Я вважаю, що просвіта суспільства є вкрай важливою. До того ж у них там багато класних артефактів КДБ», — зізнається вона.
Фрімен підкреслює: фокус на особистостях, таких як Путін, спотворює реальне розуміння авторитарних систем. Система, яка породила Путіна, може існувати довше за його правління. Тому, щоб ефективно вибудовувати політику щодо таких держав, необхідно аналізувати інститути, а не тільки фігури.
