Російська нафтова галузь вступила у фазу глибокої фізичної кризи, при якій головними обмежувачами для країни стали не світові ціни на сировину, а дефіцит потужностей для її зберігання і транспортування.
Про це
заявили в Інституті Роберта Лансінга (RLI).
Згідно з останніми даними, скорочення морського експорту до рівня нижче 3 мільйонів барелів на добу при збереженні видобутку на позначці близько 9 мільйонів барелів призвело до утворення величезного щоденного надлишку в 2,5 мільйона барелів. Ці обсяги Росія не в змозі ні переробити всередині країни, ні забезпечити їх безпечне зберігання. Ситуація ускладнюється тим, що атаки безпілотників на нафтопереробні заводи ліквідували внутрішній буфер, який раніше дозволяв поглинати надлишки сирої нафти. В результаті російські компанії вже почали примусово скорочувати видобуток, і до весни 2026 року цей процес загрожує стати системним.
Так званий «тіньовий флот», який створювався для обходу міжнародних обмежень, перетворився на механізм заморожування капіталу. В даний час в морі на танкерах знаходиться близько 150 мільйонів барелів нафти вартістю понад 6 мільярдів доларів. Ці вантажі заблоковані, оскільки державні компанії Індії та Китаю, побоюючись вторинних санкцій США, різко скоротили закупівлі. Тільки на індійському ринку Москва втратила більше половини своєї частки всього за три місяці. Наземні сховища в самій Росії, загальна потужність яких становить 32 мільйони барелів, заповнені вже більш ніж наполовину. З огляду на поточні темпи накопичення надлишків, у країни залишається менше 45 днів до моменту, коли відвантаження нової нафти стане фізично неможливим.
Економічні показники галузі також демонструють стрімкий спад. Ціна на нафту марки Urals в балтійських портах впала до 42–44 доларів за барель, а рекордна знижка в порівнянні з маркою Brent перевищила 28 доларів. Це фактично знищує рентабельність видобутку на складних родовищах, особливо з урахуванням зростання логістичних і страхових витрат. У січні 2026 року доходи федерального бюджету від нафтогазового сектора впали до найнижчого рівня з початку пандемії, склавши лише близько 4,3 мільярда доларів, що вдвічі менше торішніх показників. Технологічна специфіка російських свердловин робить ситуацію ще більш небезпечною: через високий вміст парафіну і ризик втрати пластового тиску до 70% зупинених свердловин можуть стати невідновними без величезних капіталовкладень, яких у галузі зараз немає.
На тлі виснаження запасів західного обладнання та нездатності підтримувати роботу зрілих родовищ уряд Росії офіційно заборонив публікацію статистики виробництва та експорту до квітня 2026 року, намагаючись приховати масштаби того, що відбувається. У відповідь на економічний тиск Кремль переходить до стратегії політичного примусу і шантажу, намагаючись штучно створити попит в Європі через дружні держави. Москва використовує ситуацію навколо сербської компанії НІС і тиск на нафтопровід «Дружба» як елементи єдиного плану. За підтримки Угорщини та Словаччини Росія намагається легалізувати механізми обходу санкцій, використовуючи енергетичну залежність України від імпорту дизельного палива та електроенергії для відновлення транзиту своєї нафти. Успіх або провал цих схем до середини 2026 року стане головним випробуванням на міцність для всієї західної системи санкцій.
