У Росії існує теза про те, що вона стала країною з невизначеним минулим. І це правда. Російську історію часто переписують через раптові капризи тих, хто при владі, а також щоб підлаштувати її під політичний порядок денний.Цей менталітет особливо яскраво проявляється під час щорічного святкування перемоги СРСР над нацистським Третім рейхом в 1945 році, коли схожа на карнавал істерія охоплює країну. На вулицях міст проходять військові паради, церемонії і концерти. В дитячих садках дітей одягають у військову форму. Чиновники чіпляють на жакет чорно-помаранчеву стрічку. Росіяни називають це «победобесием». Радянські досягнення в центрі і на передньому плані. А незручні частини історії війни, такі як змова Йосипа Сталіна з Адольфом Гітлером на початку війни чи перемога США над Японською імперією, замовчуються, - пише на сторінках
New York Times російська письменниця Аліса Ганієва.
Навіть хронологія Другої світової війни стала суб’єктом для перегляду. Якщо для всього світу Друга світова почалася 1 вересня 1939 року, то для Росії вона розгорілася в момент нападу військ Гітлера на Радянський Союз. І тривала вона до 9 травня 1945-го, коли нацистський режим капітулював. Про формальне визнання поразки Японією, яке сталося пізніше, у РФ згадувати не прийнято.
Зосередження на радянських здобутках в часи війни стало способом для російського уряду дати росіянам те, чого вони найбільше жадають після принизливої поразки в Холодній війні – національну гордість. Опитування постійно виявляють, що історія лишається головним джерелом гордості для багатьох росіян.
Радянська перемога в Другій світовій війні стала також виправданням для російського військового вторгнення в Україну в 2014 році. Навіть попри те, що після протестів на Євромайдані в 2013-му країна політично стала ближчою до Євросоюзу, російська пропагандистська машина з усіх сил працює над тим, щоб виставити українські політичні зміни як «неонацистський переворот, організований Заходом». Росіяни дивляться новини на державних телеканалах, в яких їм розповідають історії про фашистських ворогів у сусідній країні. А Москва ж нібито «повинна врятувати» етнічних росіян, які живуть в Україні.
Тим часом, гордість за перемогу предків в Другій світовій війні частково реабілітувала старий радянський режим. Портрети вусатого Сталіна знов з’являються на військових парадах, а вулиці називають на честь кривавого диктатора. І ревізіонізм – не лише соціальний тренд. Це закон. Порівнювати злочини нацистської Німеччини з тими, які скоїв СРСР, заборонено в Росії. Закон проти реабілітації нацизму, підписаний президентом Володимиром Путіним в 2014 році, визначає покарання для людей за «поширення умисне неправдивої інформації про дії СРСР в часи Другої світової війни», а також за «осквернення символів російської військової слави». Навіть пригадувати про те, що нацисти і Кремль співпрацювали на початку війни, заборонено під страхом штрафу.
Автор нагадує, як у Польщі зміни в закон про Інститут національної пам’яті викликали міжнародне і суспільне обурення. Документ Варшави теж забороняв говорити про причетність поляків до злочинів Третього рейху на польській території. Критики ж вказали на те, що президент Анджей Дуда і його уряд можуть використати цей закон для переслідування своїх політичних опонентів. Тож невдовзі Варшава «здала назад» і переглянула запроваджені зміни. Тим часом, у Росії Путін активно використовує свій «антинацистський» закон проти критиків і активістів.
Найбільша ж загроза від російських експериментів з ревізіонізмом в тому, що вони штовхають найбільш болючі сторінки російської історії глибоко в тінь. Сандармох – похмуре місце у лісі на півночі Росії – може послужити точною ілюстрацією проблеми. В 1937 році тут розстріляли сотні невинних людей через сталінські чистки. Після виявлення масового захоронення в 1990-х роках, люди щороку збираються тут, щоб вшанувати пам’ять жертв. 2018-й не став виключенням. Для церемонії не було встановлено ніякої сцени. Лише невелика платформа і підсилювач звуку. Жоден місцевий чиновник не прийшов на захід.
Історик Юрій Дмітрієв, який відкрив місце трагедії, сидить у в’язниці через звинувачення у розбещенні прийомної доньки. Прихильники історика кажуть, що справа проти нього була сфабрикована. Уряд намагається покарати його за викриття злочинів СРСР. Цього року на церемонію вшанування пам’яті сталінських жертв в Сандармосі прийшли загони так званих «козаків» у військовій формі. Вони кричали на людей: «Про що ви говорите? Припиніть цей фашизм!».
Через кілька тижнів після церемонії Російське військово-історичне товариство почало розкопки на місці сталінських розстрілів. Організація, яку уряд Росії створив у 2012 році, тепер намагається довести, що поховані в Сандармосі люди – це солдати Червоної армії, які загинули під час радянсько-фінської війни.
Схоже, що Росія не готова визнати найстрашніші сторінки своєї історії. Замість того, щоб взяти відповідальність за своє минуле, вона просто продовжує жити ним. Але втекти від майбутнього стає дедалі важче.
