Дипломат, експерт з питань міжнародної безпеки (Польща) в ефірі програми телеканалу Еспресо "Студія Захід з Антоном Борковським" про дух ялтинської конференції у Мюнхені, стратегічне оточення України й загрозу її поділу - Україна перебуває у дуже складній ситуації. З одного боку тривають так звані формальні дипломатичні переговори з Кремлем, які проводить президент Зеленський, а з іншого - ми бачимо, як Росія і надалі агресивно атакує Україну. - У багатьох західних країнах, а ще більше у політичних середовищах, настає щось на кшталт "втоми від України". Слова про "втому від України" слід розуміти таким чином, що російсько-український конфлікт в Криму і на Донбасі зник із перших шпальт газет, перетворюючись на конфлікт, який, даруйте, "нікого не обходить". І з цього огляду для політиків багатьох західних країн Україна починає ставати проблемою, адже нашою проблемою, проблемою певно усього західного світу стає те, що політичні лідери мислять категоріями найближчих виборів і нічим більше. План, що був представлений завдяки колишньому заступником міністра закордонних справ Німеччини, людині, яка є лідером найбільшої у світі безпекової конференції Вольфганга Ішингера є небезпечним планом. І небезпека ця має кілька аспектів. Зараз ми маємо річницю Ялтинської конференції і спосіб мислення авторів плану Ішингера, є таким самим способом мислення, який був і в тих трьох панів, що засідали у Ялті, креслячи світові кордони. Це таке мислення, що мовляв, "ми, супердержави, вирішуємо за інших, менших, що буде для них найкращим". І це є дуже великою проблемою. Це дуже велика проблема та загроза і для України, і для Білорусі, і для Польщі, адже у сучасний світ повертається мислення імперських категорій наддержав, "концерту супердержав", як колись це називали. І цей "концерт наддержав" має бажання диктувати українцям умови миру, дуже наближені до тих, яких очікують росіяни.
- Можливо йдеться про так званий секторальний поділ України на зони впливу?! Бо ж розуміємо, все не закінчується лише у Донбасі чи в Криму, а йдеться ще й про багато інших інтересів. - Ми знаємо, про що думають росіяни і знаємо, яким є російський план. Російський план дуже простий, - примусити України визнати суб’єктність Донбасу і проросійських бойовиків. Для чого? – основне це суб’єктність. Для того, аби зміцнити гак, яким росіяни триматимуть Україну, аби Україна не втекла на Захід. Владімір Путін, на моє переконання, хоче приєднати Білорусь до Росії, натомість приєднання України було би для росіян занадто витратним. Тому Україну слід притиснути, паралізувати і чекати, поки українські яблука самі впадуть у російський кошик. Мало хто пам’ятає, що економічна взаємодія між Польщею та Німеччиною є більшою, ніж між Німеччиною і Росією. Польща, з точки зору німецької економіки, є важливішою за Росію, але стереотип все рівно інший, мовляв, Росія велика і в ній можна заробити, звісно, можна якраз не заробити, а стратити, але ж це не важливо для стереотипів суспільного і політичного мислення. Але є ще й інший, важливіший привід, через який західні політики хочуть "перезапуску" відносин з Росією. Є таке сподівання, що канцлер, президент чи прем’єр, буде розгулювати по європейських політичних салонах із ведмедем на ланцюгу і буде страшити інших. Є сподівання різних лідерів - подібне часто ставалось в історії – що встановлення особливих відносин з путінською Росією спричинить до посилення позицій тієї країни в Європейському Союзі чи у Західному світі у ширшому розумінні. Із тих двох причин до Путіна дзвонять, приїздять різні лідери, розраховуючи на те, що їм вдасться налагодити особливі відносини. Колись такий задум мав Шрьодер, а зараз, боюсь, такі думки може мати президент Франції. А це дає росіянам дуже потужні торгові позиції.
- Ви дуже слушно відзначили момент про "ведмедя на ланцюгу", але ж розуміємо, що цього ведмедя спробують нагодувати українським м’ясом. Під час останньої Мюнхенської конференції було озвучено, що сусіди України мусять мати вплив на формування української ідентичності, а це означає, що Росія просто хоче запровадити план так званого "зовнішнього управління Україною". - Пам’ятаймо про історію. Свого часу прогресивний, зараз дуже позитивно описаний в історіографії Захід, підтримував поділи Польщі. Бо росіяни пояснювали, що "вони, чинили вторгнення у Польщу у 18 столітті для того, щоб боротися з анархією і щоб захищати переслідувану православну громаду". Отож, зараз росіяни кажуть, що вони захищають переслідуваних в Україні росіян, хоча цих росіян ніхто не переслідує. Я не чув про це. Але ж вони так кажуть, а Захід охоче це купує. Ми вже говорили про ведмедя на прив’язі. Отож, проблема полягає у тому, що ідея ведмедя на ланцюгу – це ідея, яку мають західні лідери, але тут основне питання у тім, а хто ж тягне за цей ланцюг – ведмідь чи той, хто веде ведмедя. В реальності тягне ведмідь. На такого типу схемах вигоду мають насамперед росіяни. Натомість, прошу пам’ятати ще про одну річ – йдеться не тільки про бізнес-інтереси. Є ще одна важлива причина, чому Захід хоче домовитись з Росією. Ця причина зветься Китай. Змагання між Сполученими Штатами і Китаєм, змагання між Європейським Союзом та Китаєм є щораз сильнішими. А в китайському питанні Росія для Заходу є ключовим гравцем. В цьому аспекті, наприклад, те, що Китай підтримує, прошу на це звернути увагу, дотримання принаймні механізмів суверенності Білорусі, те, що Китай хотів дуже сильно увійти в Україну, - це чинник, який може зіграти парадоксально так, що Захід буде зобов’язаним, чи змушеним до сильнішої підтримки цих країн як незалежних держав. Ну хіба би Владімір Путін прийде з договірним пакетом, наприклад, "творімо спільний антикитайський фронт". Тоді продадуть Україну за 15 хвилин. Не маймо ілюзій.
- А яка, на вашу думку, зараз найбільша загроза для України? І як би Кремль намагався діяти у теперішній ситуації? - Я думаю, що існує дві загрози для України. Перша, найбільша загроза для України, - парадоксально, але це приєднання Білорусі до Росії, і Путін прагне це зробити. Захоплення Білорусі бере Україну у стратегічні кліщі, ставлячи під удар саму українську незалежність. Друга величезна загроза, це те, що Захід погодить той проект, який є проектом федералізації України. Федералізація України означала би, що у найближчому майбутньому Україна буде поділеною, і велика її частина буде, або приєднана до Росії, або перебуватиме у російській сфері впливу. А визнання анексії Криму означає зміну цілої моделі політики і становитиме для Росії заохочення до чергових захоплень території України.
- Але, на жаль, ми бачимо, з так званих Мінських домовленостей, що справа Криму виведена з переговорного процесу. - Зараз слід боронити Україну як унітарну державу. Треба противитись спробам федералізувати Україну. Прошу пам’ятати, що федералізація України – це й запрошення різних зовнішніх гравців до втручання у внутрішні справи країни і, де-факто, доведення до її розпаду. Якщо йдеться про Мінські угоди, то вони мають одну перевагу, як то кажуть, вони переривають взаємне вбивство людей. Але не більше. Я провів багато років як польський посол у Вірменії. І бачив як справа Нагірного Карабаху потворно отруєю суспільне, політичне і політико-міжнародне життя Вірменії. Це класичний перший заморожений Росією конфлікт. Отож, концепція Росії дуже проста – творити якомога більше заморожених конфліктів, бо тоді вона роздає карти. В цьому аспекті росіяни будуть намагатись вирішити справу Донбасу військовим шляхом радше у досить обмежених масштабах. Боюсь, що вони намагатимуться тримати цей конфлікт замороженим, аби він блокував будь-яку активність України. Вірменія є країною, глибоко залежною від Росії, насамперед через Карабах. Росіянам йшлося про те ж саме у випадку Грузії, коли вони реалізували окупацію Абхазії й Осетії. Йдеться про те ж саме у Молдові, де вони утримують штучну Придністровську республіку. І так само вони хочуть вчинити з Україною. "Справа Донбасу" має стати гирею на нозі України, яка зіб’є українців з мрій про Європейський Союз і НАТО, а в певний момент ця гиря на нозі, коли наступить сприятлива політична кон’юнктура, має втягнути Україну в російське море і остаточно її потопити.
