УКР/РУС
          



Моя найбільша втрата

Моя найбільша втрата – Служба Божа України.
Ніби подивишся – ось вона, на місці. Але я бачу, як замазують Службу Божу…


Пам’ять – річ цікава. Зараз одиниці згадають про напади на волонтерські центри в 2015 році. Це було, хоча ЗМІ не акцентували увагу на цьому. А я тоді ходила плести сітки. Щосуботи + вечорами після роботи. Нічого геройського в цьому не було. Але був момент, коли ти йдеш в ту комірчину, яку виділив безкоштовно підприємець, і чекаєш: раптом сьогодні тобі у вікно кинуть коктейль молотова? Бо таке сталось з аналогічними волонтерськими центрами… Раптом, наступні – ми?

Тут варто сказати, що моє життя склалось так, що я ще з 90-х оперувала сина в опікових центрах. Бо пластичної хірургії тоді в Україні не було… То ж я до усрачки боюсь опіків. Будь-яких. Бо я бачила в опікових центрах надто багато такого, чого вистачить для нічних кошмарів на все життя... Тому основним тригером для мене став пост Бірюкова про обпечених прикордонників, які виступали зі стрілковою зброєю проти Градів... Мало хто може зрозуміти, що означає 70% опіків. Я — можу.

Не суть.

Я про інше.

Тоді сталось диво, якого ще ніколи не було за всю історію України.

Тоді влада і народ стали єдиним цілим. І це налякало дуже як наших ворогів, так і союзників. Бо коли влада і народ — одне ціле, постає сильна держава. А сильна Україна багато кому заважає...

Тоді було цілком нормально, коли СБУ зверталась до активістів (справжніх). Коли ми діяли разом: народ і влада.

На ці роздуми мене наштовхнула стаття на “Миротворці” https://t.co/cNYCdSN51p

Процитую: “Одного спекотного вечора липня 2015-го року на Центр «Миротворець» вийшов один із співробітників СБУ з дивним, як нам спочатку здалося, проханням.

Доброго дня. Звуть мене Олександр. Я співробітник СБУ. Нам дуже потрібна ваша допомога. Я напевно знаю, що в вас є такі можливості, яких наразі, на жаль, не маємо ми, – написав він нам.” - уявляєте таке тепер? Впевнена, ні. А тоді було...

“Одесу москалі “розкачували” з неймовірною силою. Російськими спецслужбами з початку осені 2014 року активно проводилася робота з формування диверсійних груп для скоєння диверсій в Одесі та області. Основними цілями диверсій російським агресором були визначені військові об’єкти, об’єкти інфраструктури та банківських установ (в першу чергу – банкомати та філії «Приватбанку»), будівлі та офіси патріотичних організацій України. Лише до березня 2015 року (3-4 місяці) в Одесі і області диверсантами або завербованими ними «корисними ідіотами» було скоєно близько 10 підривів офісів патріотичних організацій, 4 напади на об’єкти військової інфраструктури (військомати, блокпости), низка підривів банкоматів «Приватбанку» та його філій, а також здійснено 6 терактів на залізниці.” - таке було, але ми стали забувати...

“Чітко пам’ятаю той момент, коли через Олександра в ті бусіки, які вже були в дорозі, ми передавали дані по кожному з встановлених нами диверсантів. А їх було з десяток.” - таке було. Вже забули? А воно було ж!
Згадайте це відчуття.

Це мало б увійти в підручники. СБУ — були точно НАШІ! Це те, що ми здобули, а потім так дешево продали 73%. Згадайте це відчуття, коли держава — це ми.

Це все нікуди не ділось.

Сподіваюсь, цей пост прочитає СБУшник, і зрозуміє, що я досі ціную те, що в нас не було терактів. Що я розумію, що це — його робота. Важка і невдячна робота. Що я схиляю голову перед тими СБУшниками, які дали мені цей спокій в тилу. Дали можливість бути обивателем. Пересічною людиною. Жити звичайним життям, спокійно їдучи на роботу і з роботи щодня, не боячись вибуху в метро. Я хочу, щоб той СБУшник знав, що я знаю. Що мій спокій — його робота. І що я ціную це, дуже. Що мені серце кров’ю обливається, коли Альфу замазують в обшуках у Марусі Звіробій...
Щоб цей СБУшник задумався, чи варто замазуватись обшуками у таких, як Маруся...
Щоб згадав мене, коли його відправлятимуть на такий обшук...
Щоб знав, що я є...
Що я не одна така...
Що я кричу: СБУ добряче підпалювало пердаки у ворогів. Хлопці й дівчата, не здавайтесь! Для мене ви — найбільша втрата.
Не станьте втратою насправді.


Коментувати


Інші новини: