Перший Український корпус

Loading...


Як показує практика, чимало читачів дуже погано знають історію України в тій її частині яка стосується Перших Визвольних змагань. Через це я починаю писати низку матеріалів під тегом #другий_гетьманат аби показати деталі гетьманства Павла Скоропадського та висвітлити чому я вважаю саме цей період ПВЗ найбільш значущим. Сьогодні мова піде про першу значну частину українського війська, творцем якою був як раз Павло Скоропадський.

Історія почалася влітку 1917 року. Головнокомандувач 8-ї армії російської імперії генерал Корнілов під час зустрічі з командувачем 34-м армійським корпусом генералом Павлом Скоропадським зажадав, аби командувач корпусу здійснив українізацію своїх частин. Генерал Скоропадський, нащадок старої української старшинської родини і родич гетьмана Івана Скоропадського висловив сумнів чи взагалі це потрібно? Чому так сталося? Ну, по-перше, уявіть собі українця, якому росіянин говорить про необхідність українізувати його підлеглих. Що мусть подумати такий українець? По-друге, генерал Скоропадський бачив те що відбувалося в країні. Український рух тоді очолили представники соціалістичних партій (Винниченка, Грушевського, Шаповала, тощо) чия риторика мало відрізнялася від більшовицької. «Генерал Бобровський… якоюсь мірою, але вкрай обережно, схарактеризував мені первинний хаос, що панував у Секретаріаті. Виявляється, тут кожен діяв на свою голову без будь-якої правильної організації роботи, підлеглості та звітів… Петлюра… прийняв мене офіційно і холодно-шанобливо. В кімнаті були ще п’ять чи шість людей різного віку, які, не соромлячись присутності «отамана», курили і гучно спілкувалися між собою» - генерал Греков.

Про це казав тоді і сам Скоропадський: «Для мене важливо, якщо українізувати, то щоби це справді була українізація, тобто щоби до мене прийшли люди, просякнуті ідеєю українства, щоби були хорошими бійцями, а не якимось непотребом, як-то дезертирами тощо, які, прикриваючись всілякими вивісками, думають лише про те, як би не потрапити під вогонь противника». Тим не менше українізація корпусу відбулася. Там де генерал стикався з відвертим невиконанням своїх обов’язків Центральною Радою, він діяв творчо. Наприклад, коли Центральна рада не надала йому офіцерів-українців, генерал просто поїхав до військового секретаріату і забрав всіх офіцерів згодних служити під його керівництвом.

За всі ці дії генерал Скоропаський ледь не здобув серйозних неприємностей. Вже невдовзі Південно-Західний фронт російської армії очолили шовіністи генерали Марков і Денікін. Скоропадського звинуватили у сепаратизмі. На щастя генерал зберіг всі накази командування і що називається зміг відбитися. Невдовзі українізація частин була відмінена Тимчасовим урядом. Але генерал Скоропадський цей наказ просто проігнорував.

Результат роботи Скоропадського відкрився у листопаді 1917 р. Після тог як у Києві дізналися про більшовицький переворот у Петрограді, київські більшовики спробували взяти владу до своїх рук у Києві також – але зловили облизня. До Києва приїхали вояки українізованих частин, у тому числі два полки з корпусу Скоропадського, які швидко пояснили більшовикам де їхнє місце.

Проте червоні не вгамувалися. Розпропагандований більшовичкою Євгенією Бош 2-й гвардійський корпус російської армії почав рух на Київ. Більшовики гарно знали що війська Центральна Рада немає, й відтак – захистити її нема кому. Але…

На перешкоді більшовикам стали бійці корпусу Скоропадського. 18 грудня два ешелони Волинського полку були оточені бійцями Скоропадського. Роззброєні солдати-більшовики без розмов були загнані у потяги і відправлені до Росії. 27 грудня до Вінниці наблизилися передові полки 2-го Гвардійського корпусу. Їх спіткала така сама участь. Більшовики намагалися вступити з українськими солдатами у переговори, з метою потягти час та вплинути на українців пропагандою. Але ті категорично відкинули такі пропозиції. «Десятки потягів обеззброєних нами частин були відправлені у Великоросію. В переговори з ними не вступали. Я заборонив це робити, бо знав, чим зазвичай закінчувалися такі переговори», – згадував генерал Скоропадський. Наступ червоних на Київ зірвався.

Доречне питання – а де ж були ці частини у січні-лютому 1918 р? Відповідь – їх не було. Керована Винниченком Центральна Рада зробила все можливе аби українізовані частини зробити небоєздатними. Сам генерал Скоропадський був відправлений у відставку. Чому так сталося? Ну, дивлячись на нашу нинішню реальність, ставити такі питання якось навіть незручно. Не знаю яка частина населення Україні тоді підтримувала Центральну Раду. Але думаю що щось біля 73% там було.





Інші новини: