УКР/РУС
          



Січові стрільці давали "по зубах" росіянам: як українські добровольці 100 років тому гуртувалися проти ворога


6 серпня 1914 року у Львові було створено легіон Українських січових стрільців – перший український національний бойовий підрозділ із часів битви під Полтавою 1709 року

Українські Січові Стрільці були першими українськими частинами на бойовищах Східної Європи після Полтави 1709 року. Вони мали велике значення для відновлення військових традицій, зростання українського патріотизму.

До появи Українських січових стрільців спонукала Перша світова війна. Формувався Український Легіон на підставі Імператорського патенту 1851 року, згідно якого кожен дворянин габсбургської монархії мав можливість створити добровільну військову формацію, озброїти та спорядити її, особисто очолити та надати для війська суверена.


Уже в перший світової війни день, 1 серпня 1914 р., лідери трьох найбільших галицьких партій утворили Головну Українську Раду. Вона, зокрема, поставила перед австрійським командуванням питання про організацію в австрійській армії окремого українського формування, що мало стати зародком української національної армії.

Датою створення Легіону Українських Січових Стрільців є 6 серпня 1914 року, коли ГУР та Українська Бойова Управа проголосили маніфест.

У ньому закликали гуртуватися під знаменами УСС для створення добровільного військового підрозділу – Легіону. Він, як і всі інші добровольчі формації (Легіони Польські тощо) увійшов до складу австрійського ландштурму (резерву) й підпорядковувався австрійському Міністерству оборони.

6 серпня 1914 р. у львівській газеті "Діло" з'явилося звернення Головної Української Ради "до всього українського народу". В ньому добровольців закликали записуватися Українські Січові стрільці (УСС).


На заклик Головної Української Ради відгукнулося 28 000 добровольців, але австрійський уряд, не впевнений у лояльності українських частин, дав дозвіл лише на 2,5 тисячі. Австрійський уряд дозволяв записуватися до лав УСС лише добровольцям з ландштурму, тобто тих, хто за віком уже не підходив для служби в регулярному війську або з інших причин на військову службу не потрапив.

Втім, до Легіону часто вступали юнаки с місцевостей, окупованих австрійцями, а також інтерновані в таборах Вольфсберг і Феліціентель. Тож до початку 1917 року в стрілецьких лавах відслужили близько 7 тисяч вояків. Із них вбито в боях 350 осіб, 1200 поранено і ще 1500 потрапили в російський полон.

Осередком добровольців спочатку був Львів, згодом – Стрий.

Усіх легіонерів поділили на 2 батальйони (курені) та один напівбатальйон (напівкурінь).

Спочатку курені ділилися на сотні по 220 осіб. До складу сотні входили 4 чоти (взводи). Чота складалася з 4 роїв. А один рій налічував 10-15 стрільців. Зазвичай, сотня в бойових умовах нараховувала 100-150 вояків, 2 ремісника, писаря та його помічника.

Військові звання в Українському Легіоні також вживалися звичні для українців: очолював курінь отаман (відповідав майору), а на всі посади нижче курінного призначались добровольці на власний розсуд: командира сотні називали хорунжий або сотник (капітан, пізніше – лейтенант). Командував легіоном полковник або підполковник австрійської армії. Часто – українець за походженням.


Ядро легіону становили члени довоєнного січового, сокольського і пластового руху.

С початку існування Легіону грошей вистачило лише на застарілі кольорові однострої угорського гонведу (рядового). Проте січові санітари носять сучасні однострої ландверу (військовозобов'язаного запасу в Австро-Угорщині) та спільної армії із захистного матеріалу сіро-синього кольору.

В березні 1915 р. Легіон отримує військову організацію за австрійським зразком: 2 окремих батальйони по 4 роти в кожному. У вересні, після знайомства "усусів" з ерцгерцогом Карлом, з них утворюється 1-й Полк Українських Січових Стрільців (Ukrainische Schutzenregiment), якому за чисельністю до полку австрійського ландверу не вистачає одного батальйону. У 1916 р. командний склад Легіону отримує звання офіцерів і унтерофіцерів регулярної армії.


Узимку 1914-15 рр. сотні УСС у складі 130-ї бригади боронили карпатські переходи: їм припала тоді розвідча й охоронна служба.

В самому розпалі війни - травні-червні 1916 року – Полк УСС вже додатково нараховував:

- кулеметну роту (2 відділення, 80 осіб)
- взвод мінометів і вогнеметів
- ротний телефонний зв'язок
- відділення хімічного захисту (з 1917 року)
- технічну роту, на базі якої пізніше були створені окремі технічна та будівельна сотні

З жовтня 1914 р. планували створити кінну сотню УСС, та через брак коней кілька десятків кавалеристів виконували обов'язки розвідки й зв'язку.

Окрім бойових частин, в полку УСС існувала господарча службу, обоз (4 одиниці транспорту й 1 польова кухня на сотню) та медична служба (з січня 1915 р. – по 40 осіб на курінь).

Січовики добре організували тилову службу. Вона мала назву "кіш". До коша входили канцелярія, господарча служба, відділи новобранців та одужуючих. В коші функціонувала маршева рота та служба підготовки кадрів та перепідготовки одужуючих (вишкіл УСС). З березня 1915 р. кіш реорганізовали за австрійським зразком (Ersatzkompagnie der Ukrainischen Legion). А з літа 1916 р. тилова служба УСС стала називатися Вишкільна група.

І в полку, і в коші існували просвітницькі осередки - "Пресова квартира". Вони відіграли роль у національно-партріотичному вихованні легіонерів. Саме в Пресовій квартирі та Українській Бойовій Управі розроблялися знамена та уніформа УСС.


Першим успіхом легіону УСС була перемога на горі Маківці 29 квітня – 3 травня 1915 р., про яку 5.ua писав раніше. Бої за Маківку тривали з 29 квітня по 4 травня 1915 р. – між підрозділами австро-угорської армії, куди входили 7 сотень 1-го та 2-го куренів Леґіону УСС, та російськими військами. Українцям належало тримати фронт на Маківці.

Січові стрільці відзначилися в боях під Болеховом

4 травня росіяни захопили Маківку. Але ця перемога їм була не потрібна.

9-та російська армія почала відворот у напрямі Стрия. Австро-угорський корпус Гофмана рушив за ворогом через Тухлю, Сколє, Камінку, Тисів на Болехів. Росіяни спинили його під Стриєм і Болеховом, намагаючись відтіснити в Карпати. З кінцем травня вони повели такі сильні контрнаступи, що австро-німецький фронт захитався.

Грізне становище загрожувало 130 бригаді, кули входили УСС, в районі Болехова й Гузієва. Стрільці після кількаденного простою в Болехові, як запас корпусу, пішли на допомогу.

28 травня відійшов 1 курінь під Лісовичі і став спершу, в запасі бригади на західному кінці спаленого села. Другого дня росіяни почали контрнаступ. Вночі з 30 на 31 травня УСС кинули до бойової лінії, на скріплення на схід і південний-схід Лісович. Тоді ж росіяни прорвались на півдні й зігнали австрійські відділи в ліси.

Росіяни атакували, одночасно вдаривши зі всіх сторін на курінь УСС. Стрільці пішли на пролом. Частина пробилась крізь вороже коло, але курінь вийшов із цього бою геть розбитий. Багато потрапило у полон, чимало згинуло, багато поранених.


28 травня послали II курінь на допомогу фронту над Свічею, на північ від Гузієва. Там опинились УСС у невигідному становищі: в чистому полі, де не можна було побудувати надійних стрілецьких ровів. І вогонь ворожої артилерії забрав чимало життів ще перед боєм. Наступаючи на Лісовичі, росіяни вдарили по Гузієву і зайняли позиції над Свічею.

Від ударів росіян весь фронт – від Готова до Лісович – подався 31 травня назад і бойова лінія спинилася на околицях Болехова. Росіяни кинулись переслідувати противника. На задах зчинилася паніка, вищі команди, обози й артилерія покинули Болехів і почали тікати в Карпати. Ворог бомбардував Болехів і всі дороги на південь. Та його спинив II курінь УСС на залізничному шляху. Росіяни, що напирали долиною Свічі, мусили сховатися від стрілецького вогню. До бою долучилась сотня новобранців, що 26-го прийшла під проводом чет І. Цяпки, на фронт. Під час бою сотня втратила половину людей, але трималась завзято.

Хорунжий Свідерський командував до травня 1915 року чотою. Брав участь у карпатському поході, в боях на Маківці і під Лісовичами. Там потрапив в полон. Втік із неволі і через Туреччину 1916 р. повернувся до УСС.

Росіяни не взяли Болехова – це врятувало становище розбитої дивізії.

У боях за Болехів УСС мали 15 убитих, 50 ранених і 150 полонених.

Ще два дні простояли УСС біля Болехова.

Також були бої під Галичем, Завадовом, Семиківцями...

У лютому 1918 р. легіон УСС, який лишався у складі австрійської армії, вирушив углиб України. Стрільці стали на Херсонщині і були приписані до групи архікнязя Вільгельма Габсбурґа (полковника Василя Вишиваного). Пізніше "усусусів" перевели на Буковину, вони брали участь у боях із поляками за Львів, але вже не могли вплинути на ситуацію.

У листопаді 1917 р. в Києві навколо Євгена Коновальця з українців, які тікали з російської армії та російського полону, сформувався Галицько-Буковинський курінь Січових Стрільців (СС), який згодом розгорнувся в полк СС, а далі - в корпус і групу СС, одну з найкращих формацій української армії на той час. "Усусуси" зіграли важливу роль в подіях Української революції 1917-21 років.


Коментувати


Інші новини: