УКР/РУС
   



Сімнадцять миттєвостей спецпрокурора Мюллера

https//newsua.one/uploads/images/default/630_360_1528527250-9825.jpg

Чому американська політика дедалі більше нагадує вестерн, і як не потрапити під перехресний вогонь

Після перегляду трьох із половиною годин свідчень колишнього спеціального прокурора США Роберта Мюллера у комітеті з правоохоронної діяльності Палати представників Конгресу США та понад трьох годин свідчень у комітеті з розвідки, на думку спадає старезний анекдот:

«Штірліц ішов лісом і побачив у дуплі два ока, які за ним стежили. «Дятел», – подумав Штірліц. «Сам ти дятел», – подумав Мюллер…»

За два роки з весни 2017-го до весни 2019 року, коли тривало розслідування американського спецпрокурора Мюллера щодо втручання Росії у вибори президента США 2016 року та можливої змови виборчого штабу Дональда Трампа з росіянами, минуло вже значно більше сімнадцяти миттєвостей.

Учорашні слухання у Конгресі США стали черговою з них. Мабуть, не достатньо переконливою для демократів, які прагнуть ініціювати імпічмент чинного президента, але й не такою слабкою і нікчемною, як її намагається зобразити сам Дональд Трамп.

І якщо вже порівнювати епопею втручання Росії в американські вибори і розслідування Мюллера з кіно, то більш точною метафорою видається не детективний твір за романом Юліана Семенова, а радше гостросюжетний американський вестерн.

Учора ключову роль у ньому грав легендарний Роберт Мюллер. Мовчазний, загадковий та обережний шериф вправно ухилявся від пострілів. Коли ж говорив, складалося враження, що здатен читати думки. Точно як інший Мюллер зі старого анекдоту. Загадковість, обережність та небагатослівність шерифа додали сюжету як гостроти, так і непевності.

НАЙБІЛЬШ ПРИВАТНА ПУБЛІЧНА ОСОБА У ВАШИНГТОНІ

Останнім часом в американських ЗМІ Роберта Мюллера нерідко називали «найбільш приватною публічною особою у Вашингтоні». Чоловік, в обов`язки якого донедавна входило розібратися у найгучнішому світовому скандалі останніх років, украй рідко з’являвся на людях і майже ніколи нічого не коментував у пресі. Серед американських журналістів навіть з’явився новий тип змагання – хоч десь краєм ока побачити легендарного Мюллера.

Це вдавалося вкрай рідко: лише кілька разів його ледь розпізнавали за тонованим склом автомобіля, який стрімко заїжджав до підземного паркінгу офісу у Вашингтоні. Одного разу журналіст зловив спецпрокурора на виході із церкви на Великдень, аби лише почути класичне «без коментарів». Таке уникання уваги цілком зрозуміле: Роберт Мюллер два роки розслідував втручання «ворожої іноземної сили», як тут називають Росію, до виборчого процесу США у 2016 році та намагався з'ясувати, чи співпрацював із росіянами виборчий штаб тодішнього кандидата, а нині президента США Дональда Трампа.

74-річний Мюллер здійснив за своє життя не просто взірцеву, а справді легендарну кар’єру. Уродженець Нью-Йорка, він навчався у школі в одному класі з майбутнім держсекретарем США Джоном Керрі. Його батько був офіцером американських військово-морських сил і воював на фронтах Другої світової війни.

1968 року Мюллер дізнався про загибель свого друга із Принстонського університету на фронті у В’єтнамі, вступив до морської піхоти США та відправився воювати з в’єтконгівцями, де здобув ряд високих нагород за порятунок побратимів та пізніше отримав кульове поранення у ногу.

Після повернення до США, він розпочав юридичну кар’єру і вже у 1982 році за президентства Рональда Рейгана почав працювати у генеральній прокуратурі США.

Однією з характерних особливостей Мюллера є гранична порядність та абсолютно чорно-біле сприйняття правди та хиби. Розповідають, що ще у часи адвокатської практики, Мюллер ніколи не брався захищати людей, яких вважав винними. Він вислуховував їхню історію, і якщо вважав, що клієнт вчинив злочин, прямо заявляв: «Ну що ж. Тоді, здається, вам треба сісти до в’язниці».

З 1980-х він продовжував підніматися кар’єрними сходами. 4 вересня 2001 року – всього за тиждень до терористичного нападу на США – був призначений директором ФБР.

Його подальша служба на чолі Бюро була настільки взірцевою, що 2011 року президент Барак Обама попросив Сенат США продовжити повноваження Мюллера на два додаткових роки, хоча максимальний термін служби директора ФБР становить десять років.

Саме таку людину, патріота з бездоганною репутацією та взірцевою кар’єрою обрали на роль головного розслідувача втручання Росії в американські вибори 2016 року.

ТАК ЧИМ ЗАВЕРШИЛОСЯ РОЗСЛІДУВАННЯ?

Розслідування тривало 22 місяці. Звіт про нього становив 448 сторінок. Загалом команда складалася з 19 прокурорів. Вони допитали 42 підозрюваних. 34 особам та 3 російським компаніям були висунуті звинувачення. 6 із цих осіб – колишні радники чи компаньйони Трампа. Двоє не пов’язаних із президентом людей. Усі інші 26 обвинувачених – громадяни Росії, включно з 12-ма російськими військовими.

Мюллер визначив, що Росія втручалася в американські президентські вибори 2016 року у «масштабний та систематичний» спосіб і детально викрив методи та засоби втручання у соціальних мережах та через агентів впливу. Водночас він не знайшов достатніх доказів змови працівників штабу чи самого кандидата – і пізніше президента США – Дональда Трампа з росіянами.

Паралельно до основного розслідування, Мюллер досліджував, чи вже чинний президент Трамп не перешкоджав правосуддю, тобто розслідуванню спецпрокурора. Адже саме цей злочин є одним з найбільш «небезпечних» для високопоставлених чиновників і може призвести до обвинувачень, як це сталося під час «Уотергейту» з президентом Річардом Ніксоном.

У своїй доповіді Мюллер пояснив, що вирішив не виносити жодного висновку щодо вини президента, і лише виклав факти такого можливого перешкоджання, залишивши кінцеве рішення на лояльного до Трампа генпрокурора Вільяма Барра, який, звісно ж, одразу заявив, що президент виправданий за всіма статтями. Водночас, Мюллер у самому звіті окремо наголосив, що він і «не виправдовує» президента.

ТЕЛЕКАМЕРИ ВИРІШУЮТЬ УСЕ

Демократи, безсумнівно, від самого початку були зацікавлені у розслідуванні Мюллера, сподіваючись використати його результати задля імпічменту президенту Дональду Трампу. Вони давно наполягали на публічних свідченнях колишнього спецпрокурора перед Конгресом США. Спочатку ця подія була призначені на 17-те, а згодом перенесена на 24-те липня.

Погодившись на свідчення, Мюллер одразу ж пояснив: під час свого першого за два роки повноцінного виходу на публіку, він обмежиться «чотирма кутами» власного звіту, і не робитиме ані кроку вліво, ані кроку вправо від його тексту.

Відтак демократи із самого початку розуміли, що магічного слова на «і» (імпічмент) вони зі спецпрокурора не витягнуть. Але ж сама можливість публічно розпитати Мюллера була для них більш ніж привабливою: 99% американців не читали повного 448-сторінкового звіту, і єдиним шансом донести його зміст до широкої аудиторії була саме телетрансляція свідчень у Конгресі.

Тижні перед датою минали у нескінченних обговореннях у демократичній пресі, як саме і про що саме питати людину, яка все своє фахове життя допитує інших. Здебільшого коментатори сходилися на тому, що стратегія запитань, що наводять і вимагатимуть від Мюллера погоджуватися з тими чи іншими твердженнями – програшна, і ліпше питати його про безпосередні обставини конкретних подій.

Проте демократи обрали іншу тактику. Значна їх більшість використовували свої п'ять хвилин для простого цитування уривків звіту з питанням «чи це правда?», на що Мюллер, звісно, відповідав «так».

Таким чином, тон багатогодинних свідчень Мюллера задавали не демократи, не республіканці, і навіть не сам колишній спецпрокурор. У цей день головними у залі Конгресу були телекамери, які транслювали подію наживо, і для демократів були єдиною надією донести зміст доповіді до глядачів – прихильників як демократів, так і республіканців.

Відтак, з одного боку, для тих, хто вже «в темі», не пролунало майже нічого нового. З іншого боку, факти викладені у звіті, – достатньо «вибухові» самі по собі, і перелічують численні втручання росіян у виборчий процес, зустрічі з працівниками штабу Трампа, викрадення хакерами «чутливої інформації» щодо Гілларі Клінтон, подальшого поширення цієї інформації із заохоченням особисто Трампа і т.ін.

НАЙБІЛЬШЕ ПОСТРІЛІВ ВЛУЧИЛО В КРЕМЛЬ

Як і належить якісному вестерну, основний час свідчень Мюллера у Конгресі полягав у затятій перестрілці між республіканцями і демократами. Вони питали спецпрокурора по черзі. Одні намагалися витягти зі втомленого 74-річного ветерана держслужби звинувачення на адресу Трампа, інші – пояснити, що все його розслідування – нікчемне та заангажоване.


Проте в одну із цілей кулі стабільно потрапляли з усіх боків, попри погану видимість у пилюці й стрілянині. Цією мішенню знову був Кремль.

Ще на самому початку шериф… перепрошую, – спецпрокурор – Мюллер оголосив:

«За всю мою кар’єру я бачив ряд викликів для нашої демократії. Зусилля російського уряду зі втручання у наші вибори були одним із найбільш серйозних таких випадків».

Попри затяту бійку щодо винуватості чи невинуватості Трампа, непримиренні політичні противники здебільшого не сперечалися щодо ролі Росії, яка є «ворожою іноземною силою» і «прагне зруйнувати американську демократію». Такі голоси лунали як від «синіх», так і від «червоних».

Наприклад, наприкінці слухань у комітеті з розвідки, сенатор-республіканець Вілл Герд висловив занепокоєння безпрецедентним російським втручанням та перепитав спецпрокурора – чи вважає він, що ця спроба була поодинокою, чи радше це цілеспрямована політика Кремля, яка триватиме надалі.

«Це не була окрема спроба. Втручання триває, просто поки ми тут сидимо. І вони збираються втручатися і в наступну виборчу кампанію (на виборах президента США 2020 року – ред.)», – відповів Роберт Мюллер.

У зв'язку із цим спецпрокурор закликав, зокрема, «агресивно та якомога швидше» ухвалити нове законодавство, яке б допомогло ФБР, ЦРУ та АНБ працювати злагоджено задля протидії російському втручанню.

Він погодився із сенатором, що треба забезпечити юридичний механізм, аби розвідувальні органи могли швидко попереджати кандидатів про те, що вони підпали під дію російських «активних заходів».

«Більше того, ми повинні звернути увагу, що тепер багато інших країн працюють над власними здібностями, аби повторити те, що вчинили росіяни», – застеріг Мюллер.

У цілому, слово «Росія» звучало багато разів у залі Конгресу, і виключно у контексті якогось стихійного лиха, смертельно небезпечної хвороби, токсичної епідемії дезінформації та зловмисного наміру знищити американську демократію.

І все б це солодко лилося в українські вуха, якби не певні «але»...

ДО ЧОГО ТУТ УКРАЇНА?

Прикро, що у перестрілці деякі «дурні» кулі також летять і в бік України.

Ні, на слуханнях нашу державу не згадали майже жодного разу. Тут безроздільно домінувала, все-таки, Росія.

Проте стрілянина між президентом Трампом та демократами виходить далеко за межі Конгресу і ведеться на шпальтах газет та телеекранах, і тут сторони не гребують жодними прийомами.

Захисники та особливо віддані прихильники чинного президента істотно втомилися від двох років «Рашагейту» і останнім часом перейшли до контрнападу, який, як відомо, є найкращою формою захисту.

Зустрічні звинувачення, які вони висувають проти демократів, полягають не лише у пошуку заангажованості розслідування Мюллера та начебто нелегітимних витоків «Рашагейту», але й частково складаються з наполегливих намагань створити бурю у стакані «українського втручання у вибори на боці демократів».

Такі зусилля, головним чином, активізуються саме перед важливими подіями розслідування російського втручання. Так сталося і цього тижня. За два дні до слухань у Конгресі у консервативному виданні «The Hill» вийшла чергова колонка у розділі «Opinion» автора Джона Соломона – бізнесмена, який аж ніяк не тягне на звання журналіста та відомий своїми бездоказовими «розслідуваннями» та заангажованими звинуваченнями України.

У статті він виклав від А до Я погляд адвокатів Дмитра Фірташа, які звинувачують розслідування Мюллера у спробі начебто запропонувати угоду опальному українському бізнесмену – свідчення проти Трампа та Путіна в обмін на зняття звинувачень у хабарництві в США. Звісно ж, погляд юристів Фірташа не збалансований свідченнями протилежної сторони.

У той самий день в іншому виданні, Buzzfeed, вийшло набагато більш ґрунтовне та фахове дослідження журналістів Майкла Саллаха, Тані Козирєвої та Обрі Белфорда з Проєкту розслідування корупції та організованої злочинності (OCCRP). Автори викрили діяльність двох приватних осіб, Льва Парнаса та Ігоря Фрумана, які протягом останніх кількох років цілеспрямовано намагаються «накопати» докази «української змови», збираючи інформацію від колишніх та нинішніх українських прокурорів, та подаючи інформаційні «патрони» Руді Джуліані, який вже нещодавно публічно звинувачував нашу державу у втручанні у вибори на боці демократів.

Ексмер Нью-Йорка, у свою чергу, намагається донести цю інформацію до президента США, у тому числі через публічні заяви та коментарі для New York Times та Fox News.

Не став винятком і вчорашній вечір. Джуліані з’явився в улюбленому шоу президента на Fox News, вечірній програмі Шона Ганніті, де у розпал аргументів щодо «нікчемності» свідчень Мюллера знову згадав про Україну саме у контексті свіжої «статті» Джона Соломона. Мовляв, «навіть український олігарх Фірташ виявився більш чесним за прокурора Мюллера», начебто відмовившись піти на угоду з його слідством.

Очікувано, уривок телепрограми з Джуліані поширив у своєму вечірньому сеансі повідомлень у Twitter і президент Дональд Трамп.

Експерти вже давно помітили, що саме так виглядає «колообіг» недостовірної інформації, яка потрапляє до президента США. Спочатку маловідомі або вузькопартійні видання публікують авторські бездоказові колонки не надто авторитетних авторів, яких складно назвати журналістами. Потім цю інформацію підхоплює більш відома і «скандальна» персона на кшталт Руді Джуліані й виносить її на телебачення (певної частини політичного спектру). Далі цю трансляцію дивитися президент США і висловлені там думки формують його погляд на речі. Цикл завершено.

НЕ ПОТРАПИТИ ПІД ПЕРЕХРЕСНИЙ ВОГОНЬ

Найважливіше, що потрібно пам’ятати в Україні, це те, що у шаленому американському вестерні – ми лише глядачі, а не учасники. А якщо і знаходимося під перехресним вогнем – то ми мирне населення цього містечка на Дикому Заході. У жодному разі не можна брати до рук «зброю», з якими б намірами нам не пропонувала її взяти одна зі сторін внутрішньополітичних американських чвар.

Україна десятиріччями будувала міцні двопартійні зв’язки у США. Саме завдяки тому, що до групи підтримки України у Конгресі США – а саме там, за свідченням друзів України в Америці, знаходиться серце стратегічного партнерства – входять як республіканці, так і демократи, нашій державі вдавалося розвивати стосунки у будь-які часи та за будь-яких адміністрацій у Білому Домі.

Участь у перестрілках на одній зі сторін загрожує цій двопартійній підтримці. Тому варто шукати будь-яку можливість не приставати на жодні пропозиції, якими заманливими вони б не здавалися.

Водночас, варто виробити чітку позицію щодо звинувачень у начебто «втручанні України в американські вибори», аби бути готовими до того, що ця тема може з`явитися у діалозі Києва та Вашингтона на найвищому рівні.

За наслідками свідчень Мюллера у Конгресі не схоже, щоб тема «Рашагейту» сходила нанівець. Більшість демократів завершували свої виступи тим, що усвідомлюють: спецпрокурор Мюллер не мав повноважень висувати звинувачення проти чинного президента, і тому ця відповідальність тепер лягає на плечі Конгресу. Це означає, що демократична більшість у Палаті представників може все-таки спробувати почати конгресове розслідування на основі фактів розслідування Мюллера, аби підвести до процедури імпічменту.

Можливість дійсного усунення президента з посади залишається примарною, але спроба залучити такий сценарій – не виключена. Водночас, за хмарою пилюки від перестрілки, з іншого боку селища, республіканці теж підвищують градус риторики, вже заявляючи про «спробу дежрперевороту» (!), якою, на їхню думку, є увесь «Рашагейт».

А тим часом, за даними останніх соцопитувань, імпічменту прагнуть більше 70% прихильників демократів, але 54% американців загалом виступають проти такої ідеї.

Саме за їхні серця та розум розгортатиметься боротьба й надалі. Із наближенням президентських перегонів наступного року (а почнуться вони вже за вісім місяців), кулі свистітимуть у повітрі дедалі частіше. Мирному українському населенню краще не підходити до вікон та не вступати у бійку.

NEWS UA
Коментувати


Інші новини: