УКР/РУС
          



Суїцидальна поведінка Росії: Путін затіяв “гру на знищення”


Причину суїцидальної поведінки путінської Росії на міжнародній арені можна пояснити не лише намаганнями Кремля повернути собі статус наддержави і колишні геополітичні зони впливу Москви в різних точках світу.

Путін твердо переконаний у тому, що західна цивілізація є ворогом Російської Федерації, тому він затіяв із Заходом “гру на знищення”. І готовий підставляти Росію під будь-які безглузді жертви, в намаганні досягти своїх запланованих цілей.

У цьому він ні перед чим не зупиниться. Хоча, коли Путін, час від часу, демонструючи свою нібито договірну спроможність, показує наміри “готовності домовлятися”, щоразу на перевірку це виявляється лише спробою відтягнути час.
Але у об’єднаної Європи постійно не вистачає мужності й мудрості, щоб відкрити очі на ті проблеми, котрі постійно створює Москва на європейському континенті і в світі в цілому.

Проте угодовська політика щодо російського диктатора, який перетворив Росію на державу-терориста, лише підштовхує його на все нову агресію.
Тому необхідно визнати, що в Москві засідає не просто ворожий до Заходу уряд, росіяни є ворожим народом. Подобається це комусь, чи ні. І будь-які спроби, котрі націлені на відокремлення путінського уряду від російського народу, є неправомочними.

Ментальність росіян є такою, що імперськість за століття колонізації сусідніх народів, стала їхньою національною натурою. Через це вони підтримали анексію українського Криму і війну Росії на Донбасі.

Тому найефективнішою політикою стримування Росії є взаємодія Заходу з підтримки сусідніх з нею країн: України, Грузії, Литви, Латвії, Естонії. Та пришвидшений вступ України і Грузії до НАТО.

Дуже схоже на те, що Російська Федерація впевнено і незворотно іде до свого краху. Путін опинився, завдяки вибору колишнього президента Бориса Єльцина, явно не на своєму місці. Підсвідомо він це добре розуміє, тому в нього такі завищені і не реалістичні геополітичні амбіції, щоб довести собі, своєму оточенню і всьому світові свою винятковість.

Можна сказати, що в ХХІ столітті, як і до речі в ХХ, росіянам дуже не пощастило зі своїми правителями. Якщо розглянути путінських попередників, то Микола ІІ – це амбіційна нікчема, який бездарно програв війну Японії в 1905 році, розстрілював свій народ, вплутався в Першу світову війну, на якій занапастив мільйони людських життів.

Микола ІІ так гранично ослабив Росію, що виникли передумови для незаконного захоплення влади в країні терористичним угрупуванням на чолі з Ульяновим-Леніним. Ленін, жорстокий і бездушний садист, розв’язав громадянську війну, на якій було знищено мільйони чоловік.

Його наступник Сталін – маніакальний вбивця, котрий винен в загибелі десятків мільйонів репресованих і замучених у таборах, на його совісті 40 мільйонів смертей під час німецько-радянської війни, яку він сам і спровокував, бажаючи розділити з Гітлером Європу, а може бути і весь світ.

Микита Хрущов, хоча і розвінчав культ особи Сталіна, не наважився піти значно далі. Він так і не дав людям довгоочікуваної свободи. Але радянська комуністична номенклатура, опасаючись його непередбаченості, в результаті змови Брежнєва, Косигіна та Підгорного, усунула його від влади.

Брежнєв ввів СРСР в довготривалий період застою, дуже любив нагороджувати сам себе найвищими нагородами СРСР, а в останні роки свого правління вже не був здатний контролювати ситуацію в країні.

Михайло Горбачов просто заговорив розпочату ним перебудову, і єдине, що дійсно можна йому поставити в заслугу, то це розпад Радянського Союзу.

Борис Єльцин наскільки любив алкогольні напої, що не міг контролювати цю свою тягу до спиртного. Він мало цікавився тим, що ж в дійсності відбувається в Росії, не забуваючи при цьому наповнювати кишені своєї “політичної сім’ї”. Чим скористалися всілякі аферисти, які використали цей період для відкритого обкрадання Росії.

Та боячись відповідальності за все скоєне, Єльцин передав владу над Російською Федерацією Путіну, який гарантував йому і його оточенню уникнення від відповідальності.

Путін очолив зграю кегебістів, котрі стали рвати економічно Росію. Ці злодії, шахраї і кровопивці швидко перетворилися на доларових мільярдерів, а їхні платні пропагандисти по телевізору розповідали цілими днями росіянам наскільки чудове настало життя в їхній країні.

Путіна абсолютно не цікавить ні забезпечення росту економіки, ні зростання рівня і тривалості життя громадян, ні реалізація національних проектів. Його основним “обов’язком” є гарантування збереження кегебістської номенклатури при владі і створення сприятливих умов для продовження грабування Російської Федерації його найближчим оточенням і олігархами, які напряму підпорядковані довічному президенту.

У вертикальній путінській системі влади запроваджений неписаний закон, нічого не робити поки не прийде наказ зверху.

При цьому всьому у росіян наявне імперське мислення, яке неможливо викорінити. Хоча сучасна путінська Російська імперія докорінно відрізняється від колишніх західних імперій. Західні країни виникли з торгових міст і розширилися в імперії, коли це стало економічно вигідно. Московська держава виникла не з торгових міст, а з в’язниць, виникла як адміністративна держава – система вотчин.

І зараз все те ж саме – Москва, та й інші великі російські міста не можуть існувати без вотчин. Всі вони москвичі-пітерці розуміють, що без вотчини у вигляді великої країни їх містам кінець. Ніхто навіть уявити собі не може, як буде жити Москва без висмоктування грошей і ресурсів з всіх російських регіонів.

Путін є гарантом продовження такої протиприродної ситуації в Російській Федерації. Але росіянам, хочуть вони цього чи не хочуть, після відходу Путіна від влади, доведеться нести відповідальність за усе те, що було скоєно путінським режимом. Відповідальність подібну до тієї, яку поніс після Другої світової війни німецький народ.

Росіяни відповідальні за анексію українського Криму Путіним і російсько-українську війну на Донбасі. І це буде моральна і економічна відповідальність. Не може бути того, щоб були безкарно вбиті десятки тисяч людей. Це не перехід вулиці в недозволеному місці, це міжнародні військові злочини.

Головну відповідальність – кримінальну – несе, звичайно, Путін і його режим. Але і росіяни, які вибрали собі такого правителя, а потім знову і знову переобирали його, також, як виборці, несуть за свій вибір повну відповідальність.
Поки що путінська система тримається на наявності залишків накопичених раніше ресурсів. Так було Російській імперії під час царизму, в Радянському Союзі й те ж саме буде і з нинішнім режимом.

Тут головне не пропустити той момент, коли після вичерпання ресурсів система російської влади почне перелицьовуватись в жорсткий кризисний спосіб, і відтворювати себе в новій “оболонці”.

Тому важливо не повторити тієї стратегічної помилки, яку свого часу допустив Захід після розпаду СРСР, не допомагати Росії після її розпаду не отримавши чітких гарантій того, що вона назавжди відмовляється від своїх імперських амбіцій.

Найкращою тут гарантією може стати відмова Москви від ядерної зброї. Оскільки саме вона стала основним чинником зародження в Кремлі ідеї погратися у відновлену наддержаву.


Коментувати


Інші новини: