П’ять років тому вони напали, коли ми ледь встигли поховати загиблих на барикадах та ще не оговтались від болю.Вони стібались з нашої розгубленості, били під дих чорною пропагандою та погрозами “взять Кієв”, самі собі надали право використати армію в чужому домі, зробили це для анексії і тепер святкують її державним святом як велику перемогу, а не ганебну підлість.
А потім, насолоджуючись безкарністю мародера і отримавши наводку про “восємь областєй”, пішли далі та почали вбивати.
Спочатку людей під українськими прапорами на українській землі, арматурою та ножами, руками своїх посланців “в штатском”.
Пізніше, по мірі зростання спротиву окупації, диверсійними групами, а коли зрозуміли, що можуть втратити загарбане, – регулярні московські військові підрозділи стали вбивати українців вже тисячами.
Після призупинки через спротив нашої держави, міжнародну реакцію та санкції в їхніх подальших планах лише одне – “повторіть і продолжіть”, довести справу до стану речей сторічної давнини.
Бо вони не вважають нас повноцінними, така їхня природа падальника, який прикидається чєбурашкой.
І який невпинним тиском та через своїх емісарів методично розбалансовує жертву перед черговим нападом.
Вони хочуть, щоби ми все забули, пробачили кров, переадресували агресію на своїх і втратили державу.
Їхні “консерви” розбещують легковірних примітивними обіцянками, інфікують глупством, нетерпимістю та істерією, сіють розбрат і зневіру, принижують гідність.
Зараз, коли ми знову стоїмо перед необхідністю зробити вибір, час переконатися чи на вірному ви боці, та чи не піддалися ваші погляди тому лукавому впливу.
Бо якщо вони співпадають з ворожими, є велика ймовірність того, що рано чи пізно біля вас знову почнуть гинути люди.
Проте винні в цьому будуть вже не тільки ворог і зрадники, але й ті, хто до них дослуховувався.
